27 червня 2022 року № 320/10211/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
довійськової частини НОМЕР_2
провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2016 по 28.02.2018 з визначенням базового місяця - січень 2008 року; зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2016 по 28.02.2018 року з визначенням базового місяця - січень 2008 року; зобов'язання військової частини НОМЕР_2 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Позов мотивовано незаконністю дій відповідача щодо невиплати належної позивачу суми індексації грошового забезпечення з 01.07.2016 по 28.02.2018 з застосуванням базового місяця - січень 2008 року, за наявності правових підстав для нарахування та виплати відповідачем позивачу суми індексації грошового забезпечення за вказаний період, чим порушено право позивача на отримання належного грошового забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом командира військової частини А0987(по особовому складу) від 14.05.2021 №37.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 10.08.2021 №149 позивача виключено з 10.08.2021 зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом від 23.06.2021, зокрема, про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2016 по 28.02.2018 з застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Листом військової частини НОМЕР_2 від 10.08.2021 №634/1552 позивачу повідомлено, що у період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась у зв'язку з тим, що не була передбачена в бюджеті Міністерства оборони України на відповідні роки. Виплата сум індексації у поточному році за минулі роки не передбачена.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII).
Згідно статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, зокрема, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частина третя).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі по тексту - Закон №1282-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Приписами статті 2 Закону №1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно частини першої статті 4 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша). Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно статті 19 зазначеного Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), пунктом 2 якого визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків абзац перший). Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац другий). Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій). Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий).
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення).
При цьому суд зазначає, що положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації, водночас, виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
Також, з аналізу наведених вище норм убачається, що місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Водночас, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018), якою встановлювались підвищені посадові оклади військовослужбовців.
Втім, підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям після 01.01.2008 і до 31.03.2018, не відбувалося.
При цьому збільшення у січні 2016 року щомісячної грошової винагороди не є підвищенням тарифних ставок (окладів), що є підставою для визначення базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Крім того, щомісячна додаткова винагорода військовослужбовцям не є постійною величиною, а з 01.03.2018 скасована взагалі, відповідно, така складова грошового забезпечення не впливає на розмір індексації грошового забезпечення.
Таким чином, нарахування індексації має здійснюватись до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке, як встановлено судом, відбулось у березні 2018 року, на підставі наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 №90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Отже, доводи позивача про те, що базовими місяцями при проведенні індексації грошового забезпечення є січень 2008 року, є обґрунтованими.
звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом командира військової частини А0987(по особовому складу) від 14.05.2021 №37.
Як встановлено судом, наказом командира військової частини А0987 (по особовому складу) від 14.05.2021 №37 капітан-лейтенанта ОСОБА_1 , старшого офіцера відділення розробки друкованої продукції загону підготовки та проведення інформаційних заходів, звільненого з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.08.2021 №149, виключено з 10.08.2021 зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із заявою від 23.06.2021 в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період проходження ним військової служби у частині.
Втім, відповідачем повідомлено позивачу, що у межах наявного фінансового ресурсу виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у період 2016-2018 років не здійснювалась, виплату сум індексації у поточному році за минулі роки не передбачено.
Відтак, з урахуванням наведених обставин суд дійшов висновку, що військовою частиною НОМЕР_2 протиправно не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення з 01.07.2016 по 28.02.2018, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, відповідно, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Зважаючи на протиправну невиплату відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2016 по 28.02.2018 року з визначенням базового місяця - січень 2008 року.
Щодо строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці») роз'яснив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Аналогічну за змістом правову позицію щодо незастосування до спірних відносин будь-яких строків звернення до суду висловлено також Верховним Судом, зокрема, у своїй постанові від 26.11.2019 у справі №340/184/19.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_2 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що повноваження адміністративного суду накладати на суб'єкта владних повноважень обов'язку подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов'язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Втім, позивачем не наведено обґрунтування необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Також, судом під час розгляду справи не встановлено обставин, які свідчили б про наміри відповідача не виконувати рішення суду у частині, що підлягає задоволенню. Відтак, суд не вбачає підстав для зобов'язання військової частини НОМЕР_2 подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, встановлених судом обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів та наведених сторонами аргументів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, відповідно звільнений від сплати судового збору.
Водночас, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь гонорар успіху адвоката в сумі 8000 грн.
Пунктом першим частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята). У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд наголошує, що наведені вище положення Кодексу адміністративного судочинства України не виключають права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 та частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та їх пов'язаності з розглядом справи.
Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правничої допомоги №74/21 від 27.05.2021, укладений між АО «ВЗ ТА ПАРТНЕРИ» та ОСОБА_1 , пунктом 5.1 якого визначено, зокрема, що на визначення розміру гонорару впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного для клієнта результату; попередній розрахунок вартості адвокатських послуг, згідно якого визначено надання наступних видів послуг: проведення юридичної консультації клієнта та вивчення наявних у нього документів - 1 година загальною вартістю 500 грн.; підготовка матеріалів до позовної заяви (підготовка звернення до відповідача для витребування додаткових доказів) - 1 година загальною вартістю 500 грн.; проведення роботи з вивчення нормативно-правових актів з питання законних підстав нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, проведення консультації з фахівцями стосовно розрахунків індексації - 2 години загальною вартістю 1000 грн.; юридична експертиза отриманих документів та вивчення судової практики та правової позиції ЄСПЛ - 4 години загальною вартістю 2000 грн.; підготовка позовної заяви, уточнення всіх позовних вимог, друк усіх матеріалів і направлення позовної заяви з додатками до суду - 5 годин загальною вартістю 2500 грн.; процесуальний супровід справи: підготовка відповіді на відзив та інших процесуальних документів (пояснень, заяв, клопотань) - 3 години загальною вартістю 1500 грн., всього разом - 8000 грн.; акт №1 від 16.08.2021 про надані адвокатські послуги на суму 8000 грн.; квитанцію №0.0.2229280410.1 від 13.08.2021 про перерахування ОСОБА_1 на користь АО «ВЗ ТА ПАРТНЕРИ» 8000 грн.
Дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку про не пов'язаність заявлених до відшкодування судових витрат на загальну суму 5000 грн. із розглядом справи та про не підтвердження понесення вказаних витрат належними доказами.
Так, у матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення адвокатським об'єднанням звернення до відповідача та витребування у нього додаткових доказів (500 грн.), проведення адвокатським об'єднанням юридичної експертизи отриманих документів (2000 грн.). Також, суд констатує відсутність процесуального супроводу справи, оскільки під час судового розгляду до суду не надходили від позивача чи його представника заперечення на відзив та інші процесуальні документи (пояснення, заяви, клопотання) (1500 грн.). Крім того, проведення адвокатським об'єднанням роботи з вивчення нормативно-правових актів (1000 грн.) не має будь-якого зв'язку з розглядом даної справи.
Відтак, суд дійшов висновку про підтвердження позивачем факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, які дійсно пов'язані із розглядом даної справи, в сумі 3000,00 грн., а саме: проведення консультації клієнта та вивчення наявних у нього документів - 1 година загальною вартістю 500 грн.; підготовка та подання до суду позовної заяви - 5 годин загальною вартістю 2500 грн.
Таким чином, зважаючи на задоволення позову у повному обсязі на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для військової частини НОМЕР_2.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2016 по 28.02.2018 з визначенням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2016 по 28.02.2018 року з визначенням базового місяця - січень 2008 року.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для військової частини НОМЕР_2.
ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - військова частина НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_3, місцезнаходження: АДРЕСА_2).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Колеснікова І.С.