27 червня 2022 року № 320/3478/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київської області
провизнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною та скасування відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №4442-7303/Щ-08/8-1000/20 від 22.07.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 22.07.2020.
Позов мотивовано тим, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «в» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно - випробного складу» від 21 липня 1992 року №418. Також, відповідачем не врахований спеціальний стаж з 11.09.1995 до 24.03.1998 на посаді авіатехніка у ВАТ «Авіакомпанії «Національні авіалінії України», що становить 2роки 6 місяців 13 днів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що у пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, оскільки заявник не набув необхідного стажу роботи на посадах інженерно-технічного складу авіації встановленого пунктом «в» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою від 06.07.2020 про призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах згідно пункту «в» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 12.07.2020 №4442-7303/Щ-02/8-1000/20 відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, оскільки стаж вислуги років інженерно-технічного складу авіації на 11.10.2017 становить 18 років 8 місяців 7 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Страховий стаж складає 34 роки 11 місяців 20 днів.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії з урахуванням складових грошового забезпечення, зазначених у довідці Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області», позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058-IV) визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII набрав чинності 11 жовтня 2017 року.
Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
У відповідності до пункту «в» частини першої статті 54 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають такі категорії робітників і службовців авіації, а також льотно-випробного складу, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті, зокрема, інженерно-технічний склад - за переліком посад і робіт, що затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, після досягнення 55 років і стажу роботи:
для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначених посадах;
для жінок - не менше 25 років, з них не менше 15 років на зазначених посадах.
У вислугу років працівникам інженерно-технічного складу зараховується також робота, зазначена у пунктах «а» і «б» цієї статті.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу». від 21 липня 1992 року №418 (далі по тексту - Постанова №418), якою затверджені Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу; Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років; Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації; Перелік посад і робіт інженерно-технічного складу авіації, які дають право на пенсію за вислугу років; Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам, які управляють повітряним рухом і мають відповідне посвідчення.
Згідно з Переліком посад і робіт інженерно-технічного складу авіації, які дають право на пенсію за вислугу років, до таких посад віднесені:
авіаційні техніки (механіки, мотористи) всіх найменувань;
майстри всіх найменувань;
інженери всіх найменувань;
начальники цехів, змін, дільниць, служб, груп по технічному обслуговуванню повітряних суден та інших літальних апаратів.
Право на пенсію за вислугу років мають зазначені в цьому Переліку працівники, які безпосередньо зайняті повний робочий день на роботах по оперативному і періодичному (гарантійному) аеродромному технічному обслуговуванню повітряних суден (крім працівників, зайнятих на зазначених роботах поза аеродромними умовами в спеціально обладнаних приміщеннях) на підприємствах, в об'єднаннях, льотно-випробних (контрольно-випробних) підрозділах військових частин і підприємств системи Міністерства оборони, МВС і КДБ колишнього Союзу РСР, Міністерства Оборони, МВС і СНБ України (вільнонайманий склад), науково-дослідних та авіаційно-спортивних організаціях, а також у льотних і навчально-льотних загонах навчальних закладів авіації.
Зайнятість зазначених працівників на роботах, які дають право на пенсію за вислугу років, підтверджується довідками, виданими відповідними підприємствами, об'єднаннями й організаціями.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 грудня 2019 року у справі №404/7457/16-а (адміністративне провадження №К/9901/37284/18).
Як слідує з матеріалів справи, позивач працював:
- з 11.03.1991 до 31.01.1994 на посаді авіатехніка з планеру та двигунів у Київському ОАО УУГА;
- з 01.02.1994 до 22.06.1994 на посаді авіатехніка у Київському регіональному відділенні авіакомпанії «ПАНХ»;
- з 25.01.1995 до 08.09.1995 на посаді авіатехніка у Київському регіональному відділенні авіакомпанії «ПАНХ»;
- з 11.09.1995 до 24.03.1998 на посаді авіатехніка у Київському авіапідприємстві «Авіалінії України»;
- з 01.04.1998 до 30.09.2002 на посаді авіатехніка з планеру та двигунів у Державному підприємців Авіаційний науково-технічний комплекс «Антонов» ;
- з 01.10.2002 до 14.08.2006 на посаді авіатехніка з планеру та двигунів у Державному підприємстві «Завод 410 Цивільної авіації» ;
- з 15.08.2006 до 01.07.2013 на посаді техніка по технічному обслуговуванню ПС по спеціальності ЛіД (літаки і двигуни);
- з 01.07.2013 до 20.12.2019 на посаді інженера з експлуатації повітряних суден.
Всього спеціальний стаж, що зазначений у трудовій книжці, становить більше 27 років.
Відповідачем не зараховано до спеціального стажу період роботи з 11.09.1995 до 24.03.1998 на посаді авіатехніка у Київському авіапідприємстві «Авіалінії України», яка передбачена Переліком посад і робіт інженерно-технічного складу авіації, які дають право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року № 418.
Зазначений період роботи підтверджується архівною довідкою Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 08.11.2019 №108-14895, виданою на посаді авіатехніка 3 класу 4 розряду по планеру і двигунах СЕіПР ІАЦ у період з 11.09.1995 по 24.03.1998.
Довідкою ПРАТ «Спец-Авіа» від 30.10.2019 №27 підтверджується період роботи 11.03.1991 до 08.09.1995, довідкою ДП «Антонов» від 20.12.2019 №162/13254-19 підтверджується період роботи з 01.04.1998 до 30.09.2002, довідкою ДП «Завод 410 Цивільної авіації» підтверджується період роботи з 01.10.2002 до 14.08.2006, довідкою Авіакомпанією «АероВіз» підтверджується період роботи з 15.08.2006 до 01.07.2013, довідкою ТОВ «Глобал Ейр Компані» від 20.12.2019 № 151/19 підтверджується період роботи з 01.07.2013 до 20.12.2019.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 виклав висновок про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутністю трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення».
З огляду на викладене, посада працівника інженерно - технічного складу, яка віднесена до переліку посад, визначених Постановою КМУ №418, відтак ОСОБА_1 має необхідний вік та вислугу років, що дає право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 54 Закону №1788-XII.
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 54 Закону №1788-XII, діяв неправомірно, у зв'язку з чим такі дії відповідача підлягають визнанню протиправними.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити пенсію з 22.07.2020, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1. ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:
1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня.
Заяву про призначення пенсії позивачем подано 06.07.2020, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За таких обставин суд приходить до висновку, що призначення пенсії повинно бути проведено з 22.07.2020 року.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У відповідності до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v.THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERRVON) ANDOTHERSv. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy"№ 36813/97).
Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які б передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95).Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом визнання протиправною та скасування відмови, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку, що позовна вимога про зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію з 22.07.2020 є обґрунтованою.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. (платіжне доручення від 05.08.2021). Враховуючи задоволення позову у повному обсязі, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №4442-7303/Щ-08/8-1000/20 від 22.07.2020 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення»
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «в» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 22.07.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 908,00 грн. (девятсот вісім) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
ОСОБА_1 , (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Колеснікова І.С.