Справа № 185/10593/21
Провадження № 2/201/1563/2022
23 червня 2022 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
в складі : головуючого - судді Батманової В.В.
за участю секретаря - Турбаївської М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.
У поданому позові позивач просить визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що вона є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу. У вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які там не проживають з 2020 року. Реєстрація відповідачів у вказаній квартирі порушує права позивача.
Позивач надала заяву в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.
Відповідачі в судові засідання, які призначались на 01.06.2022 та 23.06.2022 не з'явились. Про дати судових засідань були повідомлені належним чином: за адресою вказаною позивачем, будь-яких заперечень або відзив на позов відповідач так і не надали. З урахуванням положень п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дату та час слухання.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, ч.1 ст. 280 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази за принципами ст. 89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено у ході розгляду справи ОСОБА_1 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу № 110256 від 09.04.2011 (а.с. № 10).
Згідно із наданими доказами за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. № 13).
Проте відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживають 3 18.09.2020.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12 квітня 1985 року за відсутності поважних причин у мешканця житла щодо його постійного не проживання за місцем знаходження житла він може бути визнаний судом, таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав» передбачено, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме: від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть, тобто зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що вищезазначений Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України).
Саме таку правову позицію висловила колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11.
Таким чином відповідачі без поважних причин понад рік не проживають у квартирі що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з урахуванням задоволення позовних вимог позивача, на підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за можливе стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача суму сплаченого при пред'явленні позову судового збору в розмірі 992,40 грн., оскільки вона також є законним представником ОСОБА_3 .
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 405 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , сплачений нею судовий збір у розмірі 992 (девятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду відповідно до положень ст. 289 ЦПК України набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення. Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя : В.В. Батманова