28 червня 2022 року Справа № 160/1397/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
21 січня 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у період з 2018 рік по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2016 рік по 2019 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у період з 2016 рік по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити індексацію його грошового забезпечення за період з 2016 рік по 2018 рік з урахуванням базового місяця - січня 2008 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він перебував на військовій службі за контрактом у складі військової частини НОМЕР_4. Має статус учасника бойових дій. Наказом командира його звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення і направлено на військовий облік до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України. Грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій та виплати нарахованої суми індексації грошового забезпечення не отримував.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.05.2022 р. витребувано у Військової частини НОМЕР_4 додаткові докази у справі, а саме:
- копії наказу про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_4;
- інформацію про надання ОСОБА_1 додаткової відпустки як учаснику бойових дій у період з 2016 р. до 2019 р. включно та належним чином засвідчені копії документів на підтвердження її надання;
- інформацію про невикористані календарні дні додаткової відпустки у період з 2016 р. - 2019 р.;
- інформацію про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски як учаснику бойових дій у період з 2016 р. до 2019 р. включно (у разі ненадання такої відпустки) та належним чином засвідчені копії документів на підтвердження розміру такого нарахування та виплати;
- у разі не виплати компенсації надати пояснення щодо підстав такої невиплати;
- пояснення та докази щодо здійснення індексації грошового забезпечення у спірні періоди за 2016 р. - 2019 р., та у разі нездійснення такої індексації пояснення щодо причин ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення;
- довідку про виплату (в розрізі місяців та років) або невиплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за весь період проходження служби по день фактичного розрахунку та виключення зі списків особового складу частини;
- розрахунок належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за спірні періоди із зазначенням базових місяців для розрахунку індексу споживчих цін та щомісячної фіксованої суми індексації грошового забезпечення;
- письмові пояснення щодо невиплати спірних сум.
До суду 21.06.2022 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій він зазначив, що витребувані судом додаткові докази передані до Центрального архівного відділу Національної гвардії України, тобто відсутні у військовій частині НОМЕР_4, що підтверджується довідкою від 17.06.2022 р. №76 та довідкою від 20.06.2022 р. №33, а позовні вимоги позивача є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях законодавства з огляду на те, що військова частина проводила індексацію грошових доходів позивача у відповідності до законів. Таким чином, військова частина виконала всі вимоги чинного законодавства, щоб дотриматись правил і процедур індексації грошового забезпечення позивача. Станом на момент видачі наказу командира військової частини НОМЕР_4 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до наданої довідки від 17.06.2022 р. №76 зазначено, що всі матеріали стосовно ОСОБА_1 , а саме: наказ про зарахування на військову службу за контрактом, надання, або не надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 р. по 2019 р., та про невикористані дні додаткової відпустки у період з 2016 р. по 2019 р. передані до Центрального архівного відділу Національної гвардії України.
Згідно із довідкою від 20.06.2022 р. №33 зазначено, що особисті картки на грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 за період з 2016 р. по 2019 р. передані до Центрального архівного відділу Національної гвардії України.
До суду 21.06.2022 р. від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, в якому він посилався на те, що при зверненні до суду з цим позовом 21.01.2022 р. позивач пропустив шестимісячний строк, передбачений КАС України, клопотання про поновлення пропущеного строку не подавав, як і не зазначив доказів поважності пропуску строків.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 30.05.2016 р. по 29.05.2019 р. перебував на військовій службі за контрактом у складі військової частини НОМЕР_4, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_1 виданим Ленінським військовим комісаріатом Дніпропетровській області 23.04.2015 р.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 02.11.2018 р.
Наказом від 29.05.2019 р. № 18-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої, статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» і направлений на військовий облік із зарахуванням згідно статті 26-2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у період з 2018 р. по 2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини та індексації грошового забезпечення за період з 2016 р. по 2019 р., звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011).
Частиною першою статті 9 Закону №2011 обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 ч.3 ст.9 Закону №2011 встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (ст.18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III).
Статтею 19 цього Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року №1282-XII (далі - Закону №1282), де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Так, згідно ст.2 Закону №1282 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст.9 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
У відповідності до ст.6 Закону №1282 передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутнє здійснення або нездійснення виплати індексації грошового забезпечення позивачу у спірні періоди або довідка про виплату або невиплату індексації грошового забезпечення за весь період проходження служби по день фактичного розрахунку та виключення зі списків особового складу частини, або розрахунок належної індексації грошового забезпечення за спірні періоди із зазначенням базових місяців для розрахунку індексу споживчих цін та щомісячної фіксованої суми індексації грошового забезпечення, або інші докази, щодо здійснення або нездійснення виплати індексації грошового забезпечення позивачу у спірні періоди.
Таким чином, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 2016 р. по 2019 р., оскільки відсутні докази, що індексація не виплачена.
Щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР Про відпустки (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У відповідності до положень статті 16-1 Закону України Про відпустки, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Приписами статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551 XII (далі Закон № 3551 XII) встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасникам бойових дій» (статті 5, 6) надаються такі пільги - використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У відповідності до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 Про часткову мобілізацію, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Позивачем в позовній заяві вказано, що 29.05.2019 р. його було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. При виключені зі списків особового складу позивачу не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у період з 2016 р. по 2019 р. та невиплачена індексація грошового забезпечення за період з 2016 р. по 2019 р.
Ухвалою суду у відповідача було витребувано додаткові докази у справі, проте відповідач повідомив, що надати витребувані документи немає можливості, так як вони передані до Центрального архівного відділу Національної гвардії України та відсутні у військовій частині НОМЕР_4.
Отже, у суду відсутня інформація, з якої б вбачалося у позивача наявність невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, інформація про невикористані календарні дні додаткової відпустки та про нарахування, та інформація про виплату або невиплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски, як учаснику бойових дій, а також щодо виплати чи невиплати індексації грошового забезпечення.
Таким чином, судом не встановлено та сторонами до суду не надано доказів того, що військова частина НОМЕР_4 не нарахувала та не виплатила грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у період з 2016 р. по 2019 р. та не здійснила індексацію грошового забезпечення за період з 2016 р. по 2019 р.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, кожна сторона зобов'язана надати докази в обґрунтування своєї позиції. Оскільки позивач необхідних доказів не надав, суд вжив заходів що їх отримання.
Проте, як встановлено, витребувані докази у відповідача відсутні, що підтверджується наданими довідками.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, як учаснику бойових дій, суд приходить до висновку, що військовою частиною не було порушено прав позивача, а оскільки відповідно до ст. 6 КАС України захисту підлягають лише порушені права, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Водночас, суд зазначає, що позивач не позбавлений права, у разі отримання доказів та не отримання ним грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, як учаснику бойових дій, за період проходження військової служби, звернутися до суду з відповідним позовом повторно, однак зазначивши інші підстави (тобто докази).
Щодо строку звернення з позовом до суду.
За змістом частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд відзначає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, безпосередньо стосуються питання щодо відповідності дій відповідачів у частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні вимогам чинного законодавства.
З цього приводу суд враховує, що в КАС України відсутні норми, які визначали б строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Водночас, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України Про оплату праці зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Отже, позивач має право звертатися до суду з позовними вимогами про перерахунок грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком, а тому посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставним.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
Керуючись ст. 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_4 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_4 (АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_5) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя А.В. Савченко