27 червня 2022 року ЛуцькСправа № 140/3822/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач1, ГУ ПФУ у Волинській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області (далі - відповідач2, ГУ ПФУ у Полтавській області) про визнання протиправними дій відповідача2 щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язання зарахувати період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та призначити і виплачувати пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з часу подання відповідної заяви на призначення пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Броварки Полтавської області, з 1988 проживала по АДРЕСА_1 , а з 1996 по АДРЕСА_2 , де проживає і на даний час. Також посилається, що є особою, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і має відповідне посвідчення 3 категорії, наявність якого підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
04.05.2022 позивач звернулась до відповідача1 із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, проте відповідачем2 їй було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з тим, що в період з 12.10.1987 по 17.01.1990 вона працювала в м.Дніпропетровську, тому період проживання на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993 становить 02 роки 06 місяців 24 дні.
Позивач вважає дії відповідача2 щодо відмови в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку протиправними, оскільки наявне у неї посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року не менше трьох років.
Крім того, довідка про місце проживання від 27.04.2022 №1652, видана Камінь-Каширською міською радою, та рішення Камінь-Каширського районного суду про встановлення факту проживання підтверджують факт її проживання в м.Камінь-Каширський, який віднесено до до зони гарантованого добровільного відселення.
З огляду на вказані підстави позивач просила позов задовольнити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.35).
Відповідач1 у відзиві на адміністративний позов (а.с.40-42) позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що відповідно до записів трудової книжки у період з 23.09.1985 по 17.01.1990 позивач працювала на заводах Дніпропетровської області, території яких не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення, а тому одночасно не могла перебувати також у зоні добровільного гарантованого відселення. Крім того, при зверненні за призначенням пенсії позивача не надавала рішення суду щодо встановлення факту проживання.
У відзиві на позов представник відповідача2 позовні вимоги не визнав (а.с.70-71). В обґрунтування своєї позиції вказав, що у період з 23.09.1985 по 17.01.1990 позивач не могла одночасно перебувати на території Камінь-Каширського району Волинської області та на території Дніпропетровської області. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 29.07.1993 Волинською обласною державною адміністрацією, є громадянином (громадянкою), який (яка) потерпів (ла) від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с.15).
Позивач 04.05.2022, тобто у віці 55 років, звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.44зворот).
ГУ ПФУ в Полтавській області 11.05.2022 прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії №032950006655 у зв'язку з відсутністю підстав для зменшення пенсійного віку, а саме - необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (а.с.25-26, 45-46).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон України №796-XII) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), відповідно до якої право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Як слідує із матеріалів справи, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (у м.Камінь-Каширський Волинської області) в період з 01.12.1989 по 19.03.1996 підтверджується рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 16.03.2022 у справі №157/1779/21, яке набрало законної сили 19.04.2022 (а.с.27-30).
Разом з тим, вказане рішення суду позивач до заяви про призначення пенсії не додавала, про що свідчить розписка-повідомлення Камінь-Каширського об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 04.05.2020 про прийняття від ОСОБА_1 заяви та документів (а.с.44).
Отже, рішення суду від 16.03.2022 у справі №157/1779/21 не було предметом розгляду поданої позивачем заяви та не могло бути враховане відповідачем2 при прийнятті рішення від 11.05.2022 №032950006655.
Однак, суд зазначає, що відповідно до даного рішення суду підтверджується той факт, що станом на 01.01.1993 період проживання ОСОБА_1 на території зони гарантованого добровільного відселення становить 03 роки 01 місяць.
Крім того, як встановлено судом, позивачу видано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 3 (серія НОМЕР_1 від 25.07.1993), відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення (а.с.15).
Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
В пункті 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), зазначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Як передбачено пунктом 11 Порядку №551, посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).
Таким чином, з урахуванням приписів частини другої статті 14 Закону №796-XII наявність у позивача посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є підтвердженням того, що позивач постійно проживала чи працювала на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу. Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року перевірявся відповідними комісіями при видачі їй посвідчення.
Таким чином, наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, а тому доводи відповідача2 про те, що такий період проживання останньої становить 02 роки 06 місяців 24 дні суд відхиляє.
Водночас суд зауважує, що в матеріалах пенсійної справи позивача відсутні докази того, що ОСОБА_1 постійно проживала або постійно працювала у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986.
Відтак, початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки) в даному випадку не застосовується.
Оскільки матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 01.12.1989 по 01.01.1993, що в сукупності становить 03 роки 01 місяць, а тому, досягнувши віку у 55 роки, позивач не набула право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного на 5 років, оскільки підстави для застосування початкової величини зниження пенсійного віку (3 роки) в даному випадку відсутні.
За вказаних обставин у спірних правовідносинах зниження пенсійного віку має відбуватись у загальному порядку - на 1 рік за 2 роки проживання. Тобто, позивач набуде право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII у 59 років.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі №357/9973/16-а.
Таким чином, враховуючи, що початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки до позивача не застосовується у зв'язку з відсутністю доказів постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26.04.1986 по 31.07.1986, тому позивач у віці 55 роки не має права на призначення пільгової пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XIІ, з огляду на що відповідач2 правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач2 як суб'єкт владних повноважень довів суду належними та допустимими доказами правомірність своїх дій при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 243-297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій