Справа № 598/444/18Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/141/22 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ст. 263 КК України
28 червня 2022 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю - секретаря ОСОБА_5 , ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210090000035 від 08 лютого 2018 року, за апеляційною скаргою прокурора Збаразького відділу Теребовлянської окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2022 року, яким ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Коржівці Держнянського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого в силу ст.89 КК України
визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку із недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно вироку суду органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що будучи раніше судимим за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, на шлях виправлення не став та вчинив нові умисні злочини.
Так, на початку 2017 року у ОСОБА_9 , який перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , виник злочинний умисел спрямований на незаконне зберігання вогнепальної зброї, реалізовуючи який, ОСОБА_9 продовж 2017 року, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер та значення своїх дій умисно зберігав за місцем свого проживання вогнепальну зброю.
Згідно обвинувального акту, 26 жовтня 2017 року в обідню пору доби, працівниками Збаразького ВП Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області в житловому будинку, в якому проживає та зареєстрований ОСОБА_9 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведено санкціонований обшук на підставі ухвали слідчого судді Збаразького районного суду Тернопільської області від 23.10.2017 року, в ході якого було виявлено гладкоствольний самозарядний пістолет моделі “Stalker 917-S” за номером НОМЕР_1 , калібру 9 мм Р.А, який придатний для стрільби та являється вогнепальною зброєю відповідно до висновку судово-балістичної експертизи №1.2-481/17 від 14.11.2017 року.
В апеляційній скарзі прокурор Збаразького відділу Теребовлянської окружної прокуратури ОСОБА_10 вважає, що зазначений вирок є незаконним та підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх доводів звертає увагу на те, що суд у вироку неправильно виклав показання обвинуваченого ОСОБА_9 , вказавши, що він не визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, хоча обвинувачений під час судового розгляду повністю визнав вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України і дав свідчення щодо обставин придбання ним та зберігання вогнепальної зброї.
Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та не дав оцінки таким доказам по справі, як протокол обшуку від 26.10.2017 року; показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ; висновку судово-балістичної експертизи №1.2-481/17 від 14.11.2017 року; висновку повторної судово-балістичної експертизи № 10/1-373 від 06.10.2020 року; показанням експерта ОСОБА_13 та іншим.
На думку апелянта, вирок не відповідає вимогам ст.370 КПК України, оскільки суд не проаналізував докази, не обґрунтував свої висновки та не мотивував чому одні докази сторони обвинувачення не були враховані.
Стверджує, що місцевий суд не вжив заходів до всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження і перевірки їх доказами, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вказує, що за наявності доказів вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, суд, виправдавши ОСОБА_9 , не застосував закон, який підлягає застосуванню.
Звертає увагу, що суд не дотримався вимог закону щодо формулювання мотивувальної частини виправдувального вироку, оскільки у судовому рішенні відсутні результати дослідження, аналізу і оцінки зібраних доказів, а також мотивовані висновки про недоведеність події злочину.
Також, апелянт не погоджується з висновком суду про не конкретизованість обвинувачення і відповідно недотримання слідчим (прокурором) вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК України.
Просить скасувати вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2022 року, яким ОСОБА_9 виправдано за ч.1 ст.263 КК України та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просить скасувати вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2022 року з та ухвалити новий, яким ОСОБА_9 . Визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 , які заперечили щодо задоволення апеляційної скарги, вирок суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим і тому просять залишити його без зміни; провівши судове слідство в порядку ст.403 КПК України; перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.409 КПК України однією з підстав для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження
Згідно ст.411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо, зокрема, суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки і якщо висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно ст. 94 КПК України, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Цих вимог закону суд першої інстанції не дотримався.
Так, виправдовуючи обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд виходив з того, що пред'явлене йому обвинувачення є неконкретним, у зв'язку з чим, розгляд кримінального провадження за відсутності конкретного обвинувачення порушує гарантовані законом процесуальні права обвинуваченого.
Неконкретність пред'явленого ОСОБА_9 обвинувачення місцевий суд мотивував тим, що його зміст зводиться лише до зазначення наявності у обвинуваченого вогнепальної зброї, яку він зберігав, без врахування того, що норма даного закону є бланкетною, тобто такою, яка не називаючи конкретних ознак кримінального правопорушення або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак кримінального правопорушення до інших нормативних актів (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок, тощо), які не є законом про кримінальну відповідальність.
Проте, з таким висновком місцевого суду колегія суддів не погоджується.
Колегія суддів вважає, що диспозицію частини першої статті 263 КК не можна вважати бланкетною, оскільки вона не посилається на інші закони чи нормативні акти у визначенні заборонених діянь, а визначає їх у своєму тексті. Відповідно до цього положення забороняються: «носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв».
Власне ця заборона і є диспозицією частини першої статті 263 КК, яка супроводжується визначеними в цьому ж положенні санкціями.
Відсилка до іншого «закону» міститься не в диспозиції цієї норми, а у формулюванні умови, яка визначає, коли її диспозиція може бути застосована: «без передбаченого законом дозволу». Якщо «дозвіл» відсутній - умова виконана, і діє диспозиція частини першої статті 263 КК, тобто заборона «носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв». Навпаки, наявність відповідного дозволу свідчить про відсутність передбаченої законом умови, за якої диспозиція цього положення може бути застосована.
Умови, що визначають застосування диспозиції норми, в теорії права відносять до гіпотези норми. Таким чином, слова у частині першій статті 263 КК «без передбаченого законом дозволу» визначають один із елементів гіпотези норми, який, поряд із загальними елементами умов настання кримінальної відповідальності, що містяться в Загальній частині Кримінального кодексу України, - визначає можливість застосування диспозиції і, відповідно, санкції частини першої статті 263 КК.
Відповідно до обвинувального акту у даному кримінальному провадженні, викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_9 та наведено правову кваліфікацію його дій і таке обвинувачення, на думку колегії суддів, сформульованj з достатньою чіткістю, щоб дозволити передбачати, що діяння, за яким він обвинувачується, є злочинними з погляду цього положення.
Підтвердженням цих обставин є також те, що після оголошення обвивального акту в судовому засіданні 17.05.2019 року обвинувачений ОСОБА_9 , в присутності свого захисника ОСОБА_8 , вказав, що суть обвинувачення йому зрозуміла. (т.1 а. п.85)
Тому, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що твердження наведені у вироку про невідповідність обвинувального акту вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України є надуманими та необґрунтованими.
Апеляційний суд звертає також увагу, що висновок місцевого суду, викладений у вироку щодо невідповідності обвинувального акту вимогам закону, як підстава для ухвалення виправдувального вироку, є суперечливим з огляду на те, що ухвалою цього ж суду від 20.03.2019 року у підготовчому судовому засіданні відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про повернення обвинувального акту прокурору з мотиві його невідповідності вимогам закону, а ухвалою від 23.04.2019 року констатовано відсутність підстав для повернення обвинувального акту прокурору і призначено кримінальне провадження до судового розгляду. (т.1 а.п.65, 73)
Приписами ст.374 КПК України, якою регламентовані вимоги до змісту вироку визначено, що у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (Справа "Салов проти України").
Необхідно звернути увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст. 368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв'язку з чим, суд зобов'язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.
При цьому, мотиви, з яких суд не приймає ті чи інші докази, повинні базуватися на їх детальному дослідженні і оцінка повинна надаватись у відповідності до вимог ст.94 КПК України, з урахуванням усіх обставин справи.
Відсутність належної мотивації висновків суду призводить до того, що сторона позбавляється можливості обґрунтувати свою позицію під час оскарження судового рішення, а суд вищої інстанції - переглянути його.
Проте, виправдовуючи ОСОБА_9 , суд першої інстанції у вироку не зазначив про жоден з доказів, наданих стороною обвинувачення, не навів їх юридичний аналіз в контексті положень ст.ст.94, 374 КПК України а лише обмежився вказівкою про неконкретизоване обвинувачення, що, з наведених вище підстав, колегія суддів вважає безпідставним.
Зокрема, виходячи зі змісту вироку, судом, в порушення вимог ст.23 КПК України, належним чином не досліджено та не надано відповідну оцінку такому доказу сторони обвинувачення, як протокол обшуку від 26.10.2017 року, відповідно до якого за місцем проживання ОСОБА_9 виявлено та вилучено гладкоствольний самозарядний пістолет моделі “Stalker 917-S” за номером НОМЕР_1 , калібру 9 мм Р.А. (т.1 а. п.122-127)
Не відображено у вироку суду першої інстанції аналіз як доказу висновок судово-балістичної експертизи № 1.2-481/17 від 14.11.2017 року, яким визначено вищевказаний пістолет як вогнепальну зброю, а також висновок повторної судово-балістичної експертизи № 10/1-373 від 06.10.2020 року, якою підтверджено попередній експертний висновок (т.1 а. п.131-135, т.2 а. п.69-74)
Поза увагою суду, в контексті доводів сторони обвинувачення залишено показання обвинуваченого ОСОБА_9 в судовому засіданні суду першої інстанції 17.05.2019 року та 30.10.2019 року, де він визнав, що зберігав зброю та підтвердив факт її вилучення під час проведеного обшуку.
За наведених обставини, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду, викладені у судовому рішенні, яким ОСОБА_9 виправданий у вчиненні злочину, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, так як вони не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, у зв'язку з чим виправдання обвинуваченого є безпідставним та необґрунтованим.
Колегія суддів вважає доведеним обвинувачення, яке полягає в тому, що на початку 2017 року у ОСОБА_9 , який перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , виник злочинний умисел спрямований на незаконне зберігання вогнепальної зброї, реалізовуючи який, ОСОБА_9 продовж 2017 року, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер та значення своїх дій умисно зберігав за місцем свого проживання вогнепальну зброю. В подальшому, 26 жовтня 2017 року в обідню пору доби, працівниками Збаразького ВП Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області в житловому будинку, в якому проживає та зареєстрований ОСОБА_9 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведено санкціонований обшук на підставі ухвали слідчого судді Збаразького районного суду Тернопільської області від 23.10.2017 року, в ході якого було виявлено гладкоствольний самозарядний пістолет моделі “Stalker 917-S” за номером НОМЕР_1 , калібру 9 мм Р.А, який придатний для стрільби та являється вогнепальною зброєю відповідно до висновку судово-балістичної експертизи №1.2-481/17 від 14.11.2017 року.
Аналіз матеріалів кримінального провадження дає колегії суддів підстави для висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, яка стверджується наступними доказами, дослідженими судом апеляційної інстанції в порядку статті 403 КПК України.
Протоколом обшуку від 26 жовтня 2017 року, згідно з яким під час обшуку, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Збаразького районного суду Тернопільської області, за місцем проживання ОСОБА_9 в будинку АДРЕСА_1 , в присутності двох понятих, в одній із кімнат будинку виявлено та вилучено предмет зовні схожий на зброю, два предмети зовні схожі на боєприпаси, а саме - патрони, а також предмет, схожий на пістолет із надписом “шмайсер”. (т.1 а. п. 122-127)
Ухвалою слідчого судді Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року, якою надано дозвіл на проведення обшуку у житловому будинку, господарських приміщеннях, на території господарства та присадибних ділянках за місцем проживання ОСОБА_9 по АДРЕСА_1 . (т.1 а. п.120-121)
Доводи адвоката ОСОБА_8 що дозвіл на проведення обшуку згідно ухвали слідчого судді надано лише на виявлення наркотичних засобів і тому виявлена зброя не може вважатися належним доказом колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст.84 КПК)
Відповідно до ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно ч.7 ст. 236 КПК України визначено, що при обшуку слідчий, прокурор має право оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню, незалежно від їх належності до кримінального провадження.
Як встановлено судом, обшук за місцем проживання ОСОБА_9 проводився на підставі ухвали слідчого судді Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні № 12017210090000343, відомості про яке внесено в ЄРДР 19.10.2017 року за правовою кваліфікацією ч.1 ст.309 КК України.
Під час проведення вказаного обшуку виявлено предмет схожий на пістолет.
Таким чином, слідчим у кримінальному провадженні № 12017210090000343 від 19.10.2017 року виявлено обставини, що могли свідчити про вчинення іншого кримінального правопорушення.
З метою встановлення приналежності вилученого предмету схожого на пістолет до зброї слідчим у даному кримінальному провадженні призначено експертизу, за результатами якої внесені відомості до ЄРДР в рамках кримінального провадження № 12018210090000035 за правовою кваліфікацією ч.1 ст.263 КК України.
Тому підстав стверджувати про недопустимість як доказу, виявленої та вилученої під час обшуку зброї, колегія суддів не вбачає.
Також винуватість ОСОБА_14 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується висновком експерта № 1.2-481/17 від 14 листопада 2017 року, яким встановлено, що наданий на дослідження пістолет, який вилучено під час проведення санкціонованого обшуку в помешканні ОСОБА_9 , є короткоствольною вогнепальною зброєю, а саме - гладкоствольним самозарядним пістолетом моделі “Stalker 917-S” за номером НОМЕР_1 , калібру 9 мм Р.А, промислового виготовлення, виробництва Туреччини і є придатним до стрільби. Експертом констатовано, що цей пістолет, виготовлений шляхом переробки (втулку, яка перекриває ствол у передній частині, демонтовано та перекритий газовивідний отвір в середині ствола шляхом штифтування) сигнального (шумового пістолета) моделі “Stalker 917-S” за номером НОМЕР_1 . (т.1 а. п.131-135)
Повторною судовою балістичною експертизою № 10\1-373 від 06 жовтня 2020 року, відповідно до якої пістолет № НОМЕР_2 моделі “Stalker 917-S”, який виробник класифікує як стартовий (шумовий) пістолет, не відповідає вимогам до шумової (стартової) зброї, є короткоствольною, гладкоствольною вогнепальною зброєю. Експертом стверджується, що пістолет придатний до проведення пострілів патронами роздільного зарядження, які складаються з штатних шумових патронів кал. 9 мм Р.А. та картечі, діаметром 6, 8 мм. Снаряди, які відстріляні з наданого пістолета, способом роздільного зарядження, володіють достатньою вражаючою здатністю для ураження цілі, питома кінетична енергія яких перевищує мінімальну питому кінетичну енергію снаряду, яка складає 0,5 Дж/мм2 необхідну для нанесення важких та смертельних тілесних ушкоджень і визнання зброї вогнепальною. (т.2 а. п.69-74)
Показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які в суді апеляційної інстанції засвідчили факт виявлення та вилучення зброї, а саме - предмета схожого на пістолет чорного кольору за місцем проживання ОСОБА_9 , під час проведення в його помешканні обшуку, в якому вони приймали участь як поняті.
Аналізуючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції необґрунтовано ухвалено виправдувальний вирок, оскільки висновки суду, викладені у судовому рішенні, яким ОСОБА_9 виправданий у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, так як вони не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, що відповідно до ст.ст.409, 420 КПК України є підставою суду апеляційної інстанції для його скасування та ухвалення свого вироку.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що вина ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення доведена належними та допустимими доказами і його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.263 КК України, як незаконне зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.
Призначаючи ОСОБА_9 покарання, колегія суддів відповідно до вимог ст.ст.50, 65-68 КК України враховує характер вчиненого кримінального правопорушення особу обвинуваченого і приходить до переконання, що йому слід призначити покарання згідно санкції статті обвинувачення у вигляді позбавлення волі.
Поряд з цим, колегія суддів враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
У ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
За змістом ст.75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання. Разом з цим, з огляду на положення ст. 75 КК, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Тому, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_9 є особою молодого віку; проживає з матір'ю, якій допомагає у веденні підсобного господарства; позитивно характеризується за місцем проживання; хоч і притягувався раніше до кримінальної відповідальності, але вважається несудимим, в силу ст.89 КК України, колегія суддів приходить до переконання про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_9 від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж визначеного іспитового строку, встановленого у ст. 75 КК, який був би достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 411, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Збаразького відділу Теребовлянської окружної прокуратури ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2022 року відносно ОСОБА_9 - скасувати.
ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України і призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
Застосувати до ОСОБА_9 положення ст.75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 (два) роки.
Покласти на ОСОБА_9 обов'язки, передбачені п. 1, п. 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
На вирок може бути подана касаційна скарга до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді