Справа № 461/354/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1111/21 Доповідач: ОСОБА_2
10 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 5 листопада 2021 року, якою частково задоволено заяву засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_6 про перегляд судового рішення за виключними обставинами,
за участі прокурора ОСОБА_9 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
його захисника - адвоката ОСОБА_10 ,
вищевказаною ухвалою частково задоволено заяву засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_6 про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2019 року у справі №461/354/19, провадження 1-в/461/30/19 скасовано. У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із даною ухвалою, адвоката ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 5 листопада 2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання ОСОБА_8 та визнати порушення права ОСОБА_7 , яке передбачене у ст. 28 Конституції України та ст. 3 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод. Звільнити ОСОБА_7 на підставі ст. 28 Конституції України достроково або замінити невідбуту частину його покарання більш м'яким, оскільки зникли обґрунтовані пенологічні підстави для його подальшого тримання в установі виконання покарань. Визначити термін можливого перегляду його покарання шляхом застосування до нього умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, встановити проміжки часу для його повторення, а також встановити чіткі критерії, на підставі яких він має відбуватись.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що 19 лютого 2001 року Львівський обласний суд виніс вирок у справі №1-9/2001, яким ОСОБА_7 засуджений за ст. 93 п. «г» КК України до довічного позбавлення волі з відбуттям покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Ухвалою Верховного Суду України від 30 жовтня 2001 року касаційну скарну ОСОБА_7 залишено без задоволення.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_8 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, визнання порушення прав та визначення терміну можливого перегляду покарання.
16 вересня 2021 року Другий сенат Конституційного Суду України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) частину першу статті 81 Кримінального кодексу України, частину першу статті 82 Кримінального кодексу України як такі, що унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.
Захисник зазначає, що вона разом із засудженим ОСОБА_8 звернулися до суду з заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, у якій просили скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2019 року у справі №461/354/19, однак ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 5 листопада 2021 року таку заяву задоволено частково, зокрема, неправомірно відмовлено у її задоволенні в частині: визнання порушення права ОСОБА_7 , яке передбачене у ст. 28 Конституції України та ст. 3 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод; його звільнення на підставі статті 28 Конституції достроково або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким; визначення терміну можливого перегляду покарання та встановлення проміжків часу для його повторення, а також встановлення чітких критеріїв, на підставі яких це має відбуватись.
На переконання сторони захисту, оскаржувана ухвала є незаконною та такою, що не відповідає вимогам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заслухавши пояснення засудженого та його захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, виступ прокурора на заперечення апеляційних вимог, перевіривши матеріали кримінального провадження та апеляційні доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах поданої апеляційної скарги.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана лише стосовно тих вимог заяви сторони захисту, у задоволенні яких відмовив суд першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для виходу за межі апеляційних вимог на підставі ч. 2 ст. 404 КПК України, а тому апеляційний перегляд здійснюється в межах поданої апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, вказаних вимог судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було дотримано у повному обсязі.
Як слідує з матеріалів судового провадження, вироком Львівського обласного суду від 19 лютого 2001 року ОСОБА_7 засуджений за ст. 93 п. «г» КК України до довічного позбавлення волі з відбуттям покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Ухвалою Верховного Суду України від 30 жовтня 2001 року касаційну скарну ОСОБА_7 залишено без задоволення.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2019 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_8 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, визнання порушення прав та визначення терміну можливого перегляду покарання.
11 жовтня 2021 року адвокат ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 звернулася до Галицького районного суду м. Львова з заявою, у якій просила скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2019 року у справі №461/354/19 (провадження №1-в/461/30/19); постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання ОСОБА_8 та визнати порушення права ОСОБА_7 , яке передбачене у ст.28 Конституції України та ст.3 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод, звільнити ОСОБА_7 , на підставі статті 28 Конституції достроково або замінити невідбуту частину його покарання більш м'яким, оскільки зникли обґрунтовані пенологічні підстави для його подальшого тримання в установі виконання покарань, визначити термін можливого перегляду його покарання шляхом застосування до нього умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, встановити проміжки часу для його повторення, а також встановити чіткі критерії, на підставі яких він має відбуватись.
За результатами розгляду заяви, місцевим судом скасовано ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2019 року у справі №461/354/19 (провадження №1-в/461/30/19) з тих підстав, що положення ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК України є неконституційними, а тому мають місце виключні обставини; у задоволенні решти вимог відмовлено.
Як слідує з апеляційної скарги, у такій, зокрема, оспорюється відмова в умовно-достроковому звільненні ОСОБА_8 від відбування покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким.
Згідно з ч. 1 ст. 81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 81 КК України особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Так, рішенням Конституційного Суду № 6-(ІІ)/2021 від 16 вересня 2021 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину першу статті 81, частину першу статті 82 Кримінального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Вказаним Рішенням зобов'язано Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 Кримінального кодексу України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.
Поряд з тим, зміни до нормативно-правових актів, які б визначали порядок та умови умовно-дострокового звільнення та заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк, не внесені.
Отже, вказаним рішенням зобов'язано державу впровадити реформу системи перегляду покарань у виді довічного позбавлення волі, та не встановлено будь-яких обов'язків держави щодо заміни покарання засудженим до довічного позбавлення волі.
Аналогічну правову позицію висловила і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.07.2020 року справа № 1-42/2004, провадження № 13-87зво19.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якого охоплюється внесення змін до чинного законодавства України.
Наведене на даний час, до внесення відповідних законодавчих змін до кримінального закону та визначення належної правової процедури, унеможливлює застосування до засудженого до покарання у виді довічного позбавлення волі умовно-дострокового звільнення від такого покарання.
Водночас, як про це правильно зазначено місцевим судом, довічно засуджений може клопотати перед Президентом України про помилування, що передбачено ст. 87 КК України. При цьому помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 87 КК України передбачено, що актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
Таким чином, чинним законодавством України, станом на день перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покарання у виді позбавлення волі на певний строк, що становить не менше 25 років.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення заяви сторони захисту як про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 , так і про заміну призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням.
Крім того, з огляду на відсутність у чинному кримінальному законодавстві норм, що регулюють наведені вище питання, суд позбавлений можливості визначити будь-які критерії умовно-дострокового звільнення засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі та заміни такого покарання більш м'яким, а також терміни його первинного та повторного розгляду.
Стосовно заявленої апеляційної вимоги щодо визнання порушення права ОСОБА_7 , передбаченого ст. 28 Конституції України та ст. 3 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, колегія суддів зазначає таке.
У Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 зазначено, що окремим виявом справедливості є відповідність покарання вчиненому злочину, адже покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Таким чином, застосування державою найтяжчого виду покарання - довічного позбавлення волі - обумовлюється принципом соціальної доцільності, а також принципом співмірності відповідальності вчиненому злочину.
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово зазначав, що саме по собі покарання у виді довічного позбавлення волі не може вважатись нелюдським покаранням чи покаранням, що принижує гідність особи. Зокрема, в рішенні у справі Sawoniuk v. United Kingdom (№ 63716/00) (Савонюк проти Сполученого Королівства) від 29 травня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що питання про відповідність строку позбавлення волі тяжкості злочину виходить поза межі сфери дії Конвенції.
І лише непом'якшуване довічне позбавлення волі являє собою порушення статті 3 ЄКПЛ. Так, поясненням цьому є те, що особа не може бути ізольована, якщо немає обґрунтованих пенологічних підстав для цієї ізоляції, включаючи кару, стримування, забезпечення громадської безпеки та виправлення, баланс між якими необов'язково є статичним і може змінитися в ході відбування покарання. Відповідно, лише шляхом проведення перегляду обґрунтованості продовження ізоляції у відповідний момент відбування покарання ці фактори або зміни можуть бути належним чином оцінені «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» (Vinter and othersv. United Kingdom), № 66069/09, 130/10 and3896/10, 9 липня 2013 року, п. 111).
Крім того, у зазначеному вище рішенні ЄСПЛ зазначив, що в контексті довічного ув'язнення стаття 3 Конвенції має тлумачитися як така, що вимагає зменшення покарання через перегляд, який дозволяє національним органам оцінити зміни поведінки довічно ув'язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваюче утримання в ізоляції (див. пункт 119).
Втім, як зазначалося вище, законодавче врегулювання порядку та умов перегляду призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі у національному законодавстві відсутнє.
Окрім того, чинне кримінальне процесуальне законодавство не наділяє національні суди повноваженнями щодо можливості встановлення порушення права особи, визначеного, зокрема, Конституцією України.
Що стосується порушення щодо ОСОБА_7 вимог ст. 3 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, то відповідно до ст. 32 Конвенції питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду з прав людини, який діє відповідно до Конвенції. Таким чином констатація порушень прав і свобод, визначених Конвенцією, не належить до компетенції національних судів.
З огляду на викладене, апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення факту порушення права особи на заборону катування, такими повноваженнями наділений виключно Європейський суд з прав людини.
Виходячи з наведеного, доводи апелянта про незаконність ухвали є безпідставними.
Отже, ухвала суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, як того просить апелянт, немає.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 5 листопада 2021 року засудженого ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4