Дата документу 21.06.2022 Справа № 336/928/20
Є.У.№ 336/928/20 Головуючий у 1 інстанції: Галущенко Ю.А.
№ 22-ц/807/1484/22 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
21 червня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
секретар: Бєлова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю,виселення з житлового будинку та вселення у будинок,
В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю,виселення з житлового будинку та вселення у будинок.
В обґрунтування заяви зазначав, що на праві власності йому та відповідачці ОСОБА_2 належить по Ѕ частині житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .
На теперішній час позивач не має доступу до будинку,куди з дозволу відповідачки вселилися стороння особа ОСОБА_4 та його родина.
Відповідачі не являються членами сім'ї позивача, ОСОБА_4 самостійного права на спірне житло з передбачених законом підстав не набував,договірні відносини між позивачем як власником частини будинку та відповідачами щодо користування спірним будинком відсутні,вселення ОСОБА_3 є самоправним.
Фактичне проживання у спірному житлі відповідача ОСОБА_3 порушує права позивача як власника володіти,користуватись та розпорядитись своїм майном.
Посилаючись на вищезазначене просив суд, усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 у будинок за вказаною адресою та виселення відповідача ОСОБА_3 як особи,що самоправно зайняв житлове приміщення без надання іншого житла.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01 лютого 2022 року позов задоволено частково.
Вселено ОСОБА_1 у житловий будинок по АДРЕСА_1 .
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору у розмірі 420гривень 40 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на безпідставність висновків суду, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору дарування від 30.12.2004 р.,посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н.В.за № 4156 та зареєстрованого в ОП ЗМБТІ за реєстровим номером 9377027, ОСОБА_1 на праві власності належав житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Місце проживання позивача зареєстровано за вказаною адресою 04.09.2002 р.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 01.02.2022 р.,за ОСОБА_2 на підставі рішення Шевченівського районного суду м.Запоріжжя від 21.06.2006 р.,ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 02.10.2006 р. зареєстровано право власності на Ѕ частину цього ж будинку,дата реєстрації 18.11.2019 р.
Як вбачається з цього ж витягу,08.06.2021 р. за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на Ѕ частину цього ж будинку на підставі договору дарування від 30.12.2004 р.,посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н.В.за № 4156.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками вказаного вище будинку по Ѕ частині кожен.
Як заначив суд першої інстанції , право власності особи набувається на підставах, що не заборонені законом ( частина перша статті 328 ЦК України),власникові належать права володіння,користування та розпорядження своїм майном,на свій розсуд(ст.317,319 ЦК України).
Частиною першої статті 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до вимог статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
За правилами частини четвертої статті 109 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Отже, члени сім'ї власника мають нарівні з власником право користування жилим приміщенням, що належить власнику, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Судом першої інстанції було враховано, що у будинку мешкають родичі відповідачки вселення яких відбулося за згодою відповідачки, які не є такими, що самоправно зайняли житлове приміщення.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених повноважень мають рівні права.
Враховуючи наявність конфлікту сторін з приводу створення певних перешкод позивачеві користуватись будинком, суд першої інстанції вселив позивача до спірного житла як співвласника, який1 має беззаперечне право користуватися належною йому будівлею.
Окрім того, суд звертає увагу на норми міжнародного законодавства, які регулюють дану сферу правовідносин.Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.)
Таким чином, абсолютне право власності на житло не обмежується ані строками,ані територією,втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення,чого у даній справі відносно позивача не встановлено,а відтак,немає законних підстав для позбавлення позивача як співвласника житла права на користування ним.
Так, суд першої інстанції зазначив, що діями відповідачів, які займають весь спірний будинок в цілому для проживання власної сім'ї,без врахування інтересів позивача як співвласника,порушуються права позивача на володіння та користування власністю.
Заперечення відповідачки ОСОБА_2 проти позову про вселення позивача у спірний будинок не є переконливими, позаяк жодні неприязні стосунки між співвласниками не позбавляють власника його правомочностей щодо володіння та користування приміщенням, належним на праві спільної власності.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення апелянтом норм закону.
З огляду на наведене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
На підставі викладеного судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування немає.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01 лютого 2022 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 червня 2022 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков