27 червня 2022 року Чернігів Справа № 620/10896/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення розрахунку за неотримане речове майно та не виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 29.07.2021;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 провести розрахунок за неотримане речове майно та виплатити компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 29.07.2021.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що під час звільнення з військової служби йому не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно. Також вказує, що при звільненні з військової служби йому не було видано довідку про вартість речового майна, що належить до видачі.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Заяць О.В. прийнято позовну заяву до провадження судді та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
У встановлений судом термін відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував щодо позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що відсутні законні підстави для нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно, адже на момент звільнення старшого сержанта ОСОБА_1 його календарна вислуга років складала 04 роки 10 місяців 20 днів, що є недостатнім для отримання вказаної компенсації відповідно до Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, яка передбачає нарахування даної компенсації за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини справи.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 29.07.2021 №128 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас. Знято з усіх видів забезпечення та з котлового забезпечення (обіди) з 30 липня 2021 року. З 30 липня 2021 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3.
Військова частина НОМЕР_3 перебуває на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2, яка є розпорядником коштів, що не заперечується відповідачем.
Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 позивачу не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі та не надано довідку про вартість такого майна.
У зв'язку з чим, позивач 10.08.2021 звернувся із заявою до командування військової частини НОМЕР_2, в якій просив надати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі та виплатити грошову компенсацію, що підтверджується заявою позивача та доказами її направлення відповідачу (фіскальними чеками).
Проте, як вказує позивач, відповіді військова частина НОМЕР_2 не надала.
Крім того, суд вказує, що додане до відзиву на позов та наявне у матеріалах справи повідомлення відповідача від 31.08.2021 №1187 є відповіддю на звернення ОСОБА_1 саме №ХР-12868561/2 від 18.08.2021. В даному повідомленні вказано про відсутність підстав для нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно, зважаючи на відсутність належної календарної вислуги на момент звільнення.
Вважаючи, таку бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за неотримане речове майно протиправною, у зв'язку з чим порушені права та інтереси, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ(далі - Закон №2011-ХІІ), речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно з пунктом 4 розділу ІІІ якої, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
З наведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а сам факт звільнення позивача зі служби не позбавляє як військовослужбовця на отримання такої грошової компенсації за його заявою (рапортом) після звільнення.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Висновки суду з цього приводу узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 та від 30.04.2020 у справі №813/4138/17.
Позивач звертався до відповідача із заявою про надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі та виплату грошової компенсації, проте довідку позивачу надано не було та виплата такої компенсації у встановленому порядку та строки проведена не була.
При цьому, суд зауважує, що відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів того, що позивач на момент звільнення з військової служби був у повному обсязі забезпечений речовим майном відповідно до закріплених норм, а лише вказав на відсутність права на отримання компенсації, у зв'язку із недостатністю календарної вислуги років на момент звільнення.
Разом з тим, суд вважає безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству України, доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання компенсації за неотримане речове майно, у зв'язку із відсутністю календарної вислуги більше 5-ти років, з огляду на наступне.
Так, відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється: під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.
Отже, Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, яка затверджена наказом Міністерства оборони України, визначено, що компенсація вартості неотриманого речового майна військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплено право саме Кабінету Міністрів України визначати порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
В даному випадку, на виконання положень статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який не передбачає такої умови компенсації вартості неотриманого речового майна, як наявність вислуги більше 5 років.
Згідно частиною третьою статті 7КАС України, у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, суд до спірних правовідносин застосовує саме Порядок №178, як нормативний акт вищої юридичної сили, а не наказ Міністерства оборони України, на який посилається відповідач.
Під час прийняття рішення, суд враховує також правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №803/1135/17, від 24 жовтня 2018 року у справі №803/963/17.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що гарантоване статтею 9-1 Закону №2011-XII право військовослужбовця на отримання речового майна або компенсації його вартості є майновим правом, яке підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (заяви №68385/10 та №71378/10, пункти 53, 55) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У пунктах 54-55 указаного рішення ЄСПЛ визнав, що відмова держави здійснити певні дії, від яких залежить можливість отримання особою гарантованих їй національним законодавством виплат або зволікання з їх вчиненням, що тримає зацікавлену особу в невизначеності, становить втручання в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу.
У рішенні в справі «Будченко проти України» від 24 квітня 2014 року (заява №38677/06, пункти 38-39) ЄСПЛ зазначив про те, що відмова держави в задоволенні гарантованих чинним законодавством вимог майнового характеру з підстав відсутності механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання в право особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Таким чином, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ держава не може відмовляти в здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі №825/3519/15-а та від 18 жовтня 2019 року в справі № 815/1053/16.
Окрім того, пунктом 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Оскільки у позивача наявне право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, то відповідно позивач має право на отримання і довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Під час прийняття рішення, суд враховує правові висновки Верховного Суду викладеного у постановах від 12.02.2020 у справі №803/1135/17, від 24.10.2018 у справі №803/963/17.
Суд зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, з метою повного захисту прав та законних інтересів позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 29.07.2021; зобов'язати військову частину НОМЕР_2 видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі та провести виплату компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 29.07.2021
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд не вирішує питання про відшкодування судових витрат позивача.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 29.07.2021.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі та провести виплату компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 29.07.2021.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_2, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ: НОМЕР_4.
Повний текст рішення суду виготовлено 27 червня 2022 року.
Суддя О.В. Заяць