28 червня 2022 року
м. Рівне
Справа № 572/3108/20
Провадження № 22-ц/4815/854/22
Головуючий у Сарненському районному суді
Рівненської області: суддя Довгий І.І.
Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено 21 березня 2022 року
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2022 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2021 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений 05.10.2010 між сторонами, в порядку ст.634 ЦК України, кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідачу було відкрито картковий рахунок з із кредитним лімітом. Проте, у зв'язку із тим, що останній порушував взяті на себе зобов'язання, то утворилась заборгованість, яка станом на 05.10.2020 складалась з: 51 186,63 грн. - за простроченим тілом кредиту; 13 169,67 грн. - за простроченими відсотками.
З наведених мотивів банк просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованості за договором про надання банківських послуг №б/н від 23.11.2012 у розмірі 64 356,30 грн. станом на 05.10.2020.
Заочним рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 21.03.2022 позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" 35 000 грн. заборгованості за кредитним договором на виконання умов договору кредиту без № від 23.11.2012.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" 1 143,17 грн. судових витрат.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 2 719,24 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На рішення суду банком подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність і необґрунтованість в частині зменшення заборгованості за тілом кредиту та відмови у стягненні заборгованості за процентами, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На її обґрунтування зазначалось про хибність тверджень суду попередньої інстанції про те, що заборгованість за тілом кредиту не може бути більшою за розмір кредитного ліміту і щодо відсутності доказів одержання грошових коштів і більшому за це ліміт розмірі. Так, 14.04.2019 позичальник підписав Паспорт споживчого кредиту "Загальні умови надання кредиту "Миттєва розстрочка", згідно з яким отримав у кредит на 10 місяців 24 510 грн. "Миттєва розстрочка" - це тип кредиту, відповідно до якого клієнт може купити товар, а щомісяця з картки буде списуватися щомісячний платіж за даним кредитом. Із виписки по рахунку видно, що з його картки щомісяця списувалися кошти в розмірі 2 549,04 грн. Ця сума складалася із щомісячного платежу за кредитом в розмірі 2 541,00 грн., а 4 % від неї склала комісія за зняття кредитних коштів. Після використання кредитних коштів за кредитних лімітом, який становив 35 000 грн. відбувалось списання ще 7 платежів за "Миттєвою розстрочкою" на загальну суму 17 843,28 грн. Також банк вважав, якщо суд не взяв до уваги умови та правила надання банківських послуг, то був зобов'язаний сам здійснити розрахунок відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України та навести його у своєму.
З наведених мотивів АТ КБ "Приватбанк" просив змінити рішення суду першої інстанції в частині заборгованостей за тілом кредиту та процентами і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці вимоги в повному обсязі, а в іншій частині рішення залишити без змін.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Матеріалами справи з'ясовано, що 23.11.2012 відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк", де, зокрема, зазначено, що вказана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг.
Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, тому станом на 05.10.2020 мав заборгованість, яка складалась з: 51 186,63 грн. - за простроченим тілом кредиту; 13 169,67 грн. - за простроченими відсотками.
На переконання банку, факт узгодження умов договору підтверджується поданими до суду попередньої інстанції документами: розрахунком заборгованості, випискою по рахунку, довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, довідкою про видані картки, копією заяви позичальника, паспортом споживчого кредиту, витягом з "Тарифів", витягом з "Умов та Правил надання банківських послуг" у редакції, що діяла на момент підписання договору, копією наказу банку щодо затвердження "Умов та Правил надання банківських послуг" та "Тарифів" у відповідній редакції, копією документу, що посвідчує особу відповідача.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Між тим, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 розумів, ознайомився та погодився з Умовами та правилами банківських послуг, підписуючи анкету-заяву про надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у визначених банком розмірах і порядках нарахування.
Витяг із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
У наявній в матеріалах справи анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві відсутні умови договору щодо встановлення інших видів відповідальності.
Тому сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами.
Відсутність позову про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Тому вірним є застосування при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі, зокрема, щодо належності та допустимості анкети-заяви, в якій не міститься інформації про будь-які узгодження між сторонами умов кредитного договору, витягів з тарифів, умов і правил надання банківських послуг, а також особливостей, за відповідних обставин, укладення договору приєднання в порядку ст.634 ЦПК України та необхідності врахування принципу захисту прав споживачів фінансових послуг.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Хоча й у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються також на встановлені законом, проте вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених законодавством, зокрема, ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
Про необхідність пред'явлення вимог в порядку ст.ст. 625, 1048 ЦК України також йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду, тому покликання банку на необхідність обчислення та стягнення судом заборгованості на підставі вказаних правових норм без пред'явлення відповідних вимог колегією суддів відхиляються.
У спірних правовідносинах кредитодавець не є слабшою стороною, замість якої суди повинні з'ясовувати розмір дійсної заборгованості за тілом кредиту, процентами, а також іншими видами відповідальності за кредитним договором.
Вирішуючи ж питання щодо дослідження доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, а саме Паспорта споживчого кредиту "Загальні умови надання кредиту "Миттєва розстрочка", апеляційний суд враховує як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Проте банк не надав доказів про об'єктивну неможливість неподання паспорта до суду місцевого з причин, що не залежали від нього, хоча сторони повинні подати всі засоби доказування на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції, а не зволікати з цими процесуальними обов'язками до того часу, коли їм буде відмовлено в задоволенні позовних вимог за недоведеністю, а потім вишукувати нові засоби доказування й вимагати долучити їх до апеляційної скарги.
Виключного значення для правильного вирішення справи цей доказ також не має, а висновків суду попередньої інстанції не спростовує.
При цьому колегія судів зважає на правову позицію Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, що викладена в постанові від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20.
У даній справі Об'єднана палата Касаційного цивільного суду знайшла підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
Вказувалось, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.
Тому ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Апеляційний суд керується тим, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.
Тобто наразі сформована Великою Палатою Верховного Суду та Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду єдина правозастосовча практика щодо правильного застосування норм права у за порушених банком питань.
Максимальний ліміт по кредиту, який був наданий позичальнику, складав 35 000 грн., тому стягненню підлягає заборгованість у визначеному розмірі.
Видачу кредиту у більшому розмірі АТ КБ "Приватбанк" не доведено.
Тим паче, у наданій банком виписці по рахунку відсутня інформація про користування такою послугою як "Миттєва розстрочка".
Принаймні, на підтвердження існування відповідних відносин, позивач повинен був надати відомості, що підтверджують укладення такої угоди, найменування товару, який брав в кредит відповідач, найменування торговця, який продав товар і письмові докази, в який йдеться про волевиявлення відповідача з цього приводу. Якщо ж досягнення угоди відбулось в інший спосіб, зокрема шляхом відповідних дій відповідача в електронній системі, то виписку з електронної системи, яка підтверджує вчинення відповідачем відповідних дій.
Також з порівняльного аналізу положень Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку та ч.1 ст.1054 ЦК України судом з'ясовано, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, зокрема, є й завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, до нього входить і плата за користування кредитом, а не, власне, лише надані позичальнику в користування кошти.
Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що суперечить судовій практиці.
Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги і положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Окрім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок.
Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення, а заочне рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
С.С. Шимків