28 червня 2022 року
м. Рівне
Справа № 557/2084/21
Провадження № 22-ц/4815/873/22
Головуючий у Гощанському районному суді
Рівненської області: суддя Оленич Ю.В.
Час, даті і місце ухвалення рішення суду першої інстанції:
об 11 год. 32 хв. 30 березня 2022 року
в смт. Гоща Рівненської області
Повний текст рішення складено: 30 березня 2022 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойчука Костянтина Мефодійовича на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 30 березня 2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2021 року в суд звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликався на те, що 26 січня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вендор-Фінанс" (далі - ТОВ "Вендор-Фінанс") та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту №РВ01-00241, відповідно до якого позичальник отримала 5 000 гривень у кредит. 21 червня 2019 року на підставі Договору про відступлення прав вимоги №21/03ВП ТОВ "Вендор-Фінанс" відступило свої права вимоги за вказаним кредитним договором Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Прайм Альянс" (далі - ТОВ "ФК "Прайм Альянс"), яке згодом відступило це право на користь позивача на підставі договору про відступлення права вимоги №03/07/19ВП від 03 липня 2019 року. Про ці обставини відповідача було повідомлено, однак вона зобов'язання за кредитним договором не виконувала і тому утворилась заборгованість у розмірі 16 552,07 грн., де: 5 000 грн. - строковий/прострочений кредит; 9 730,10 грн. - строкові відсотки (сума відсотків за період з 26 січня 2018 року по 22 березня 2019 року); 973,97 грн. - прострочені відсотки; 50 грн. - штраф; 798 грн. інфляційні збитки.
З наведених мотивів ОСОБА_2 просив стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №РВ01-00241 віл 26 січня 2018 року у розмірі 16 552,07 грн.
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 30 березня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №РВ01-00241 від 26 січня 2018 року у розмірі 16 552,07 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн., а всього 17 460,07 грн.
На рішення суду представником відповідача - адвокатом Бойчуком К.М. подано апеляційну скаргу, де він посилався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На її обґрунтування зазначалося, що позов було пред'явлено особою, яка не могла відповідно до чинного законодавства отримати право вимоги у даному зобов'язанні. Вважав, що умови договору, а саме завищені відсотки, є несправедливими і спрямованими на неможливість виконання зобов'язання боржником. В договорі нечітко прописані відсоток, під який беруться кошти, та плата за обслуговування кредиту, що є порушенням чинного законодавства, і унеможливлювало розуміння боржником фактичної ціни кредиту. На думку заявника, існують правові підстави для зменшення загального розміру відсотків річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
З викладених міркувань просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
У поданому відзиві представник позивача - адвокат Маєвський О.А. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Зважав на те, що з моменту підписання кредитного договору позичальник була обізнана щодо свого обов'язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту. Сторонами були погодженні усі істотні умови кредитного договору на підставі яких нарахована спірна заборгованість шляхом підписання паспорта споживчого кредиту та анкети, у якій йдеться про одержання відповідачем необхідної інформації. Зважав на презумпцію правомірності кредитного договору, договорів про відступлення прав вимоги, а також на те, що можливість відступлення права вимоги за кредитним договором на користь саме фізичної особи узгоджується із судовою практикою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Відповідно до вимог ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Як з'ясовано судом, 26 січня 2018 року між ТОВ "Вендор-Фінанс" як кредитодавцем та ОСОБА_1 як позичальником було укладено договір про надання фінансового кредиту №РВ01-00241, за умовами якого товариство надало відповідачу кредитні кошти в сумі 5000 грн.
Відповідно до пункту 1.1 договору ТОВ "Вендор-Фінанс" зобов'язується надати ОСОБА_1 , а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути ТОВ "Вендор-Фінанс" кредитні кошти (грошові кошти) в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Видатковим касовим ордером від 26 січня 2018 року підтверджується те, що позивач на виконання умов укладеного сторонами договору про надання фінансового кредиту №РВ01-00241 від 26 січня 2018 року видав відповідачу грошові кошти у сумі 5000 грн.
За змістом п. 1.4 цього договору за користування кредитними коштами, позичальник сплачує кредитодавцю плату в розмірі 9,1% за період від суми наданого кредиту. Нарахування проводиться за кожен день користування кредитом та включають в себе вартість послуг, пов'язаних із обслуговуванням кредиту, підлягають сплаті позичальником кредитодавцю в день повернення суми кредиту.
При розрахунку процентів використовується фактична кількість днів користування кредитом в розрахунковому періоді (місяці), а кількість днів у році приймається як 365 днів (366 днів для високосного року).
Кредитні кошти відповідно до п. 1.5 Договору про надання фінансового кредиту надавалися строком з 26 січня 2018 року по 22 березня 2019 року.
Сторони відповідно до п. 2.2 договору обумовили, що кредитні кошти та проценти за користування кредитом, повертаються позичальником у касу або на рахунок кредитодавця в строки відповідно до "графіку внесків за кредитним договором" єдиним платежем, що становить суму не менше 491 гривня, яка включає в себе розмір отриманих кредитних коштів та процентів за відповідний період. Відповідно до пункту 2.4.2 сплата кредиту та процентів є обов'язком позичальника, здійснюється ним самостійно, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, без окремої письмової чи усної вимоги кредитодавця.
Відповідач шляхом підписання зазначеного Договору погодилась погашати свої грошові зобов'язань, які виникають за Договором та які зараховуються кредитодавцем у такому порядку: штраф, пеня, прострочені відсотки, прострочені відсотки, строкові відсотки, прострочений кредит, строковий кредит (п. 2.4.3 договору).
21 червня 2019 року на підставі договору про відступлення права вимоги №21/03ВП ТОВ "Вендор-Фінанс" відступило свої права вимоги за вказаним кредитним договором на користь ТОВ "ФК "Прайм Альянс", яке, в свою чергу, відступило свої права вимоги за цим договором на користь ОСОБА_2 відповідно до договору про відступлення права вимоги №03/07/19ВП від 03 липня 2019 року.
За правилами пункту 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною першою ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору.
Отже, права і обов'язки нового кредитора набув ОСОБА_2 .
Згідно зі ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Норма статті 525 ЦК України передбачає недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за договором про надання фінансового кредиту відповідач порушує зобов'язання за даними договорами.
Частиною другою ст. 615 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Між тим, на час вирішення спірних відносин відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язання і заборгованостей згідно з укладеним договором не погашає, що є порушенням законних прав позивача.
Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Стаття 559 ЦК України вказує, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні існуючих правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
У зв'язку з зазначеними порушеннями за договором №РВ01-00241 про надання фінансового кредиту від 28 січня 2019 року позичальник має заборгованість на загальну суму 16 552,07 грн., з яких: 5 000 грн. - строковий/прострочений кредит; 9 730,10 грн. - строкові відсотки (сума відсотків за період з 26 січня 2018 року по 22 березня 2019 року); 973,97 грн. - прострочені відсотки; 50 грн. - штраф; 798 грн. інфляційні збитки.
Твердження заявника про те, що позов було пред'явлено особою, яка не могла відповідно до положень закону отримати право вимоги у даному зобов'язанні, колегією суддів відхиляються.
Як зазначалось, на підставі договору про відступлення права вимоги №21/03ВП ТОВ "Вендор-Фінанс" відступило свої права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ "ФК "Прайм Альянс", яке згодом відступило ці права ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення права вимоги №03/07/19ВП.
Нормою статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину.
Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оскільки укладені договори про відступлення прав вимоги договір не визнано судами недійсними і їхня недійсність не встановлена законом (нікчемність правочину), тому вони є правомірним і підтверджують відступлення прав вимоги.
Не може колегія суддів погодитись і з доводами про те, що форма, зміст та умови договору про надання кредиту були викладені в такій формі, яка унеможливлювала розуміння боржником фактичної ціни кредиту.
Договір містив графік внесків, з якого видно, що загальна сума до сплати складає 14 730,11 грн., з яких 5 000 грн. тіло кредиту, а решту склали розмір відсотків.
Обумовили сторони у договорі й відповідальність за порушення його положень.
Так, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України.
Оскільки 5 000 грн. тіла кредиту, 9 730,10 грн. відсотків, 50 грн. штрафу нараховані в порядку та на підставі узгоджених між сторонами умов кредитного договору, а не в порядку ст.625 ЦК України, тому правові підстави для зменшення розміру суми цього боргу відсутні.
Щодо грошових сум, які нараховані на підставі вказаної правової норми, то така міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання є розумною і з огляду на обставин справи апеляційний суд не знаходить спонукань для зменшення її розміру.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Між тим, будь-яких доказів на обґрунтоване підтвердження своїх заперечень проти позову відповідач, в т.ч. і щодо відсутності вини, не надала, а матеріали справи їх не містять.
Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, заявник не надав, а апеляційним судом здобуто не було.
Отже, аргументи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойчука Костянтина Мефодійовича залишити без задоволення, а рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 30 березня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
С.С. Шимків