Справа № 554/9546/13-ц Номер провадження 22-ц/814/67/22Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
21 червня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одринської Т.В.,
суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,
при секретарі Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про відшкодування матеріальних збитків від злочину,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Книша Сергія Івановича
на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2013 року, -
У липні 2013 року ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» в особі газопромислового управління «Полтавагазвидобування» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , змінивши позовні вимоги просив стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Укргазвидобування» в особі Газопромилового управління «Полтавагазвидобування» вартість витрат по зберіганню автомобілів: бензовоза марки «Мерседес-Бенц» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом з автоцистерною без державних номерних знаків, та автомобіля марки МАЗ НОМЕР_2 з автоцистерною НОМЕР_3 в сумі 122 687 гривень 78 коп.
Позов мотивовано тим, що вироком Октябрського районного суду м.Полтави від 10 серпня 2012 року у кримінальній справі №1622/2748/2012; 1/1622/286/2012 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, засуджено їх та призначено покарання, стосовно інших відповідачів кримінальну справу було закрито, в зв'язку зі зміною обстановки, звільнивши їх від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.15, ст. 198 КК України на підставі ст.7 КПК України та ст. 48 КК України.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ від 17 січня 2013 року вирок Октябрського районного суду м.Полтави від 10 серпня 2012 року в частині залишення без розгляду цивільного позову ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» в особі філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» скасовано і справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок суду залишено без змін.
Позивач вказує, що поніс витрати по зберіганню автомобілів, як речових доказів по кримінальній справі. Зазначає, що вартість зберігання одного автомобіля за одну добу на об'єкті ГПУ «Полтавагазвидобування» згідно калькуляції витрат складає 107,81 грн. За термін зберігання автомобілів з 23 серпня 2010 року по 14 березня 2012 року включно, позивачем були понесені додаткові витрати по їх зберіганню на загальну суму 122 687,78 грн. Позивач вказує, що такі витрати відносяться до судових витрат.
Оскільки, відповідачі визнані винними у вчинені злочину, тому повинні солідарно відшкодувати витрати позивача за зберігання речових доказів, оскільки ці витрати є наслідком їх дій, а тому обов'язок відповідачів відшкодувати збитки позивачу є неподільним.
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2013 року позов Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про відшкодування матеріальних збитків від злочин - задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» вартість витрат по зберіганню автомобілів сумі 122 687 гривень 78) копійок.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь держави 1 226 грн. 87 копійок.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що витрати позивача понесені у зв'язку зі зберіганням речових доказів, є шкодою завданою позивачу, яка має бути відшкодована відповідачами.
З вказаним судовим рішенням не погодився ОСОБА_2 , в інтересах якого апеляційну скаргу подав його представник - адвокат Книш С.І. Вважає заочне рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, таким шо підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судові витрати на зберігання речових доказів в межах кримінальної справи не є майновою шкодою, яка може бути стягнута в цивільному порядку, судові витрати на зберігання речових доказів покриваються за рахунок держави.
Зазначає, що до спірних правовідносин застосовується Кримінально- процесуальний кодекс України, затверджений Законом № 1001-05 від 28.12.1960 р. (далі - КПК 1960 р.).
Під час досудового слідства, постановою слідчого визнано речовими доказами: автомобіль «Мегсесіе5-Всп2 1838», 1983 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 з напівпричепом типу ТЗ Цистерна без держаних номерних знаків, який 23.08.2010 року передано на відповідальне зберігання на територію Машівського цеху з видобутку нафти та тазу ГПУ «Полтавагазвидобуванпя»; автомобіль «МАЗ 5432», д. н. з. НОМЕР_2 , з напівпричепом-цистерною НОМЕР_3 , який 23.08.2010 року передано на відповідальне зберігання в ГС «Солоха». Тобто, з моменту винесення постанови слідчого про визнання речовими доказами вищезазначені транспортні засоби набули статусу речових доказів в межах кримінального провадження, на які розповсюджується дія норм щодо порядку вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальній справі.
Вказує, що відшкодування понесених витрат на зберігання вказаних транспортних засобів здійснюються за рахунок бюджетних коштів, а у випадку здійснення зберігання не спеціалізованим підприємство, відшкодування понесених ним витрат є безумовним обов'язком держави. Тому вважає, що підстав для покладення на відповідачів обов'язку відшкодовувати витрати за зберігання транспортних засобів, які визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, не має.
Відзив на апеляційну скаргу подав представник АТ «Укргазвидобування» - адвокат Артамонов А.А. вказує, що ОСОБА_2 , та його представник - адвокат Книш С.І. звернулися до суду першої інстанції з заявою про перегляд заочного рішення з пропуском строку встановленого законом, тому суд першої інстанції відмовив відмовив скаржнику у задоволенні заяви про поновлення строку для звернення до суду з заявою про перегляд заочного рішення. Вказує, що судове рішення набрало законної сили та ОСОБА_2 тривалий час не виконано, останній ухиляється від його виконання. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що вироком Октябрського районного суду м.Полтави від 10 серпня 2012 року у кримінальній справі №1622/2748/2012; 1/1622/286/2012 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, засуджено їх та призначено покарання, стосовно інших відповідачів кримінальну справу було закрито, в зв'язку зі зміною обстановки, звільнивши їх від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.15, ст. 198 КК України на підставі ст.7 КПК України та ст. 48 КК України.
Під час досудового слідства, яке здійснювало слідче управління УМВС України в Полтавській області, по справі № 10050095 постановою слідчого визнано речовими доказами: автомобіль «Мегсесіе5-Всп2 1838», 1983 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 з напівпричепом типу ТЗ Цистерна без держаних номерних знаків, який 23.08.2010 року передано на відповідальне зберігання на територію Машівського цеху з видобутку нафти та тазу ГПУ «Полтавагазвидобуванпя»; автомобіль «МАЗ 5432», д. н. з. НОМЕР_2 , з напівпричепом-цистерною НОМЕР_3 , який 23.08.2010 року передано на відповідальне зберігання в ГС «Солоха».
Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказав, що йому було завдано майнової шкоди, яка полягає в понесенні витрат по зберіганню речових доказів (автомобілів) в межах кримінального провадження на суму 122 687,78 грн. Уточнивши свої позовні вимоги, позивач зазначив, що суми витрат по зберіганню автомобілів, як речових доказів по кримінальній справі, відносяться до судових витрат і повинні буди стягнуті солідарно з відповідачів, оскільки ці витрати є результатом їх спільних злочинних дій (а.с. 53).
Розглядаючи даний спір суд першої інстанції вважав, що витрати по зберіганню автомобілів, є майновою шкодою, яка була завдана неправомірними діями відповідачів, та на підставі ст. 22, 1166 ЦК України підлягає стягненню на користь позивача.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може виходячи з наступного.
В силу приписів статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Встановлено, що транспортні засоби, в межах кримінального провадження, постановою слідчого були передані на зберігання, як речові докази.
23 серпня 2010 року ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» від слідчого управління УМВС України в Полтавській області прийняло на відповідальне зберігання вказані транспортні засоби, як речові докази.
Згідно із ст. 78 КПК України, 1960 р. (чинної станом на час виникнення спірних правовідносин) речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.
Відповідно до ст. 79 КПК України, 1960 р.: речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.
Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125 (даті - Інструкція, чинна станом на час виникненням спірних правовідносин), встановлюються єдині правила вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна.
За п. 19 Інструкції зберігання транспортних засобів та інших самохідних машин, а також пристроїв і механізмів, які використовувалися як знаряддя для вчинення злочинів і визнані речовими доказами, а також транспортних засобів, на які накладено арешт, якщо вони не можуть бути передані на зберігання власникові, його родичам або іншим особам, а також організаціям, проводиться за постановою слідчого, прокурора, судді, за ухвалою суду протягом досудового слідства або судового розгляду відповідними службами органів внутрішніх справ, служби безпеки, підрозділів податкової міліції (у справах, що перебувають у Ті провадженні відповідно до компетенції), керівники яких дають про це розписку, яка приєднується до справи. В розписці вказується, хто є персонально відповідальним за зберігання прийнятого транспортного засобу. При вилученні, а також при передачі на зберігання транспортного засобу за обов'язковою участю співробітника Державної автомобільної інспекції або спеціаліста, а при можливості і за участю його власника складається документ про технічний стан транспортного засобу.
Відповідно до п. 13 Інструкції витрати, пов'язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно; у випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави. У разі направлення у подальшому кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком чи для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності такі витрати на підставі пункту другого частини першої статті 91 КПК України (1001-05) включаються до складу судових витрат, питання про які вирішується судом у порядку, передбаченому статтею 93 КПК України (1001-05).
Відповідно до ст. 91 КПК 1960 р. судові витрати складаються:
1)із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;
2)із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;
3)з інших витрат, що їх зробиш органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі.
За ст. 93 КПК 1960 р. судові витрати покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам, або приймаються на рахунок держави.
У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК збитками є витрати, яких особа зазнаю у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробиш або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки): доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що витрати понесені на зберігання речових доказів, є завданою шкодою у відповідності до вимог ст. 22, 1166 ЦПК України. Процесуальні витрати витрачені в кримінальному провадженні на зберігання речових доказів, є судовими витратами.
Питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК. Такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.
Враховуючи вищезазначене, доводи викладені в апеляційній скарзі є обґрунтованими. В свою чергу, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2013 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків від злочину, ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (на даний час Акціонерне товариства «Укргазвидобування») до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків від злочину, відмовити.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог іна підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції може бути переглянуте в апеляційному порядку лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції у частині, що стосується прав та обов'язків осіб, якщо такі особи не оскаржують судове рішення шляхом подання апеляційної скарги. Кожний із відповідачів має право оскаржити рішення суду в частині, що стосується його прав та обов'язків. Відповідно, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями перегляду судового рішення у частині вимог, які заявлені до особи, яка не оскаржує таке рішення.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Книша Сергія Івановича - задовольнити частково.
Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2013 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків від злочину. Ухвалити в цій частині нове рішення
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (на даний час Акціонерне товариства «Укргазвидобування») до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків від злочину - відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати за подачу апеляційної скарги у розмірі 1840,30 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів.
У разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27.06.2022.
Головуючий суддя : Т.В. Одринська
Судді: О.О. Панченко
В.П. Пікуль