27 червня 2022 року м. Рівне №460/18515/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)
про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - ВПВР УЗПВР у Рівненській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 19.07.2021 № 65461712.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, повертаючи виконавчий лист стягувачу, державний виконавець не зазначила підстави прийняття рішення та не здійснила жодних заходів щодо перевірки належності та повноти виконання боржником рішення суду.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, причини не подання суду не повідомив. Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за наявними матеріалами.
В судове засідання призначене на 27.06.2022, учасники справи, яких належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, не прибули. Подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності у письмовому провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки у судове засідання не з'явилися всі учасники справи, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення та враховуючи приписи ч. 9 ст. 205 КАС України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні, за наявними у суду матеріалами.
Враховуючи, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, то у відповідності до вимог ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Так, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити із 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №769-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням нарахованих і виплачених на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року у справі № 460/233/19 коштів у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 „Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (а.с. 11-14).
Отже, боржником є Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішення суду набрало законної сили 11 січня 2021 року і зобов'язувало боржника вчинити такі дії: перерахувати підвищення до пенсії; з урахуванням перерахунку виплатити заборгованість за час до його здійснення.
Постановою державного виконавця ВПВР УЗПВР у Рівненській області Токарець Т.С. від 21.05.2021 року ВП № 65461712 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 460/5153/20 виданого Рівненським окружним адміністративним судом 22.01.2021 (а.с. 15-16). У постанові про відкриття виконавчого провадження встановлено строк виконання рішення суду (10 робочих днів).
Постановою державного виконавця ВПВР УЗПВР у Рівненській області Токарець Т.С. від 19.07.2021 року ВП № 65461712 виконавчий лист № 460/5153/20 виданий Рівненським окружним адміністративним судом 22.01.2021 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачу (а.с. 17-18).
Відповідач не надав доказів одержання позивачем постанови про повернення виконавчого документа.
ОСОБА_1 сповістила суд, що отримання її 09 червня 2022 року (а.с. 20).
Позов подано до суду упродовж 10 днів з дня отримання постанови про повернення виконавчого документа (14 червня 2022 року) (а.с. 1).
Вважаючи постанову винесену державним виконавцем ВПВР УЗПВР у Рівненській області Токарець Т.С. про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 65461712, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зауважує на такому.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ч. 1 та п. 1, ч. 2, ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Отже, законодавством не передбачено повноважень державного виконавця здійснювати заходи примусового виконання судового рішення у спосіб, інакший, аніж визначений безпосередньо самим судовим рішенням.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений ст. 63 Закону № 1404-VIII.
За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Отже, чинним законодавством визначено певний порядок та механізм виконання рішень за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії. Також суд зазначає, що вчинення дій визначених ст. 63 Закону № 1404-VIII, як то, накладення штрафу та направлення повідомлення до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Накладення штрафу та направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника у порядку Закону України «Про виконавче провадження» не є єдиними та останніми діями після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після яких державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо притягнення боржника до відповідальності (накладення штрафу), а також повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов'язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою закінчення виконавчого провадження.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України; судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що, Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Крім того, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця рішення суду не лише залишилось невиконаними, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
При цьому, можливість повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання не може слугувати підставою для підтвердження правомірності оскаржуваної постанови відповідача, оскільки це буде суперечити принципу обов'язковості судових рішень, закріпленого як у національному законодавстві, так і у міжнародному, згоду на яке надано у встановленому законом порядку.
Так, Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).
Окрім цього, суд зазначає, що Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649, визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету. Тобто, зазначений порядок не регулює відносини між стягувачем та боржником, а визначає порядок дій боржника, щодо виконання рішень судів певної категорії.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції висловленій Верховним Судом у постанові від 22.08.2019 у справі №1140/3479/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, приписами пункту 9 частини 1 статті 37 Закону, якою керувалась виконавча служба, повертаючи виконавчий лист, встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Норма права передбачає існування декількох обставин, як умову її застосування.
Постанова відповідача не містить обґрунтування існування жодної з них.
Отже, приймаючи оскаржувану постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення - є такими, що не ґрунтується на вимогах закону.
Таким чином, державний виконавець ВПВР УЗПВР у Рівненській області Токарець Т.С. прийняла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 19.07.2021 року ВП № 65461712 не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та Законом України (порушення припису пункту 1 частини 2 статті 2 КАС України).
Отже, позов належить задовольнити повністю.
За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією № 3356-3556-2872-8528 від 13.06.2022.
Відтак, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 270-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Токарець Тетяни Сергіївни про повернення виконавчого документа стягувачу від 19.07.2021 у виконавчому провадженні № 65461712.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Днем подання апеляційної скарги є день її надходження до відповідного суду. Строк подання апеляційної скарги не може бути поновлено. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 27 червня 2022 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (вул. Замкова, 29,м. Рівне,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 43317547)
Суддя Д.П. Зозуля