Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/16/22
номер провадження 2/695/591/22
16 червня 2022 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Ушакової К.М.
за участю: секретаря судового засідання - Солдат К.В.,
представника позивача - адвоката Руденка Р.В.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,
позивач АТ КБ «Приватбанк»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу кредитором спадкодавця. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_4 , підписавши анкету-заяву №б/н від 24.02.2009 отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При встановленні та зміні кредитного ліміту Банк керувався пунктами 3.2, 3.3 Договору, на підставі яких позичальник при укладенні цього Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_4 помер, у зв'язку з чим 24.09.2015 Банком була направлена претензія кредитора до нотаріальної контори, якою в свою чергу повідомлено позивача про те, що спадкоємцями померлого є відповідачі. 05.08.2021 Банк надіслав до спадкоємців лист-претензію про виконання зобов'язань за кредитним договором, однак відповідачі претензію не виконали.
За наведених обставин, позивач, посилаючись на те, що станом на дату смерті ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором складала загальну суму 15 072,09 грн, з яких: 15072,09 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 15072, 09 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, а відповідачі, як спадкоємці позичальника, не виконують лист-претензію про погашення боргу, просив стягнути дану заборгованість з відповідачів.
Ухвалою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19.01.2022 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд ухвалено проводити за привалами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Витребувано з Золотоніської міської державної нотаріальної контори копію спадкової справи після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позов, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду 05.04.2019 позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 15072,09 грн. було залишено без задоволення. Постановою Київського апеляційного суду 20.08.2019 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позивачу було відомо ще в жовтні 2015, що ОСОБА_4 помер, однак з вимогою до відповідача про стягнення боргу кредитором спадкодавця звернувся 16.11.2021 тобто поза межами шестимісячного строку. Листом від 08.10.2015 №574/02-14 Золотоніська міська державна нотаріальна контора повідомила банк про те, що спадкоємцем майна після померлого ОСОБА_4 є його донька ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, проте не отримала жодного спадкового майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 є спадкоємцем, який прийняв спадщину, також що до спадкодавцю належало будь-яке рухоме чи нерухоме майно, вартість отриманого спадкоємцем майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на позов, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Після смерті брата відповідач ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини, але спадщину не прийняла, оскільки в останнього не було майна, яке можна було б успадкувати. Позивачем не надано доказів про наявність спадкового майна після смерті ОСОБА_4 . Згідно відповіді Золотоніської міської державної нотаріальної контори свідоцтво про право на спадщину на майно померлого не видавалось.
Відповідач ОСОБА_3 подала до суду відзив на позов, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Відповідач ОСОБА_3 з померлим ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Після смерті останнього відповідач подала заяву до Золотоніської міської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, але спадщину не прийняла, оскільки у померлого не було майна, яке можна було б успадкувати. Також після смерті ОСОБА_4 відповідач зверталася до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, але їй було відмовлено у задоволенні заяви відповідно до постанови Верховного Суду, яка додана до відзиву. Позивачем не надано доказів про наявність спадкового майна після смерті ОСОБА_4 . Згідно відповіді Золотонісьої міської державної нотаріальної контори свідоцтво про право на спадщину на майно померлого не видавалось. Позивачем не визначено обсяг та вартість спадкового майна, яке відповідач ОСОБА_3 отримала в спадщину.
Представником АТ КБ «Приватбанк» надано до суду відповіді на відзив, в яких просив позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16.05.2022 закрито підготовче засідання у даній справі та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Руденко Р.В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзивах на позов відповідачів.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.
Заслухавши представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.
Відповідно до положень ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляду і вирішення цивільних прав з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 24.02.2009 між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_4 , згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн., шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку.
У Анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_4 згідний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого Банком, станом на дату смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість останнього за кредитним договором становила 15 072,09 грн., з яких: 15072,09 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 15072, 09 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Спадкоємцями померлого є відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , які подали заяви про прийняття спадщини, але свідоцтва про право на спадщину на майно не видавалися.
05.08.2021 банком надіслана лист-претензія, за якою вимагалось здійснити погашення заборгованості за договором від 24.02.2009 року № б/н, однак відповідачі претензію не виконали.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.
При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.
Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку визначеному ст.1282 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом ст.1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Отже, встановлені ст.1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
Сплив визначених ст.1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі №14-53цс18.
Таким чином, ст.1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Не визначено такого порядку і іншим законодавством. Отже, пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо до спадкоємця, так і через нотаріуса.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі №495/1933/15-ц.
Відповідно до положень ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов'язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених ст.1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, у неї не виникає обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При дотриманні кредитором строків, визначених ст.1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини), а при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК України.
Що стосується дійсного розміру вимог кредитора, суд враховує наступне.
Постановою Київського апеляційного суду від 20.08.2019 у справі № 357/8990/18 рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.04.2019 скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Із змісту вказаних судових рішень вбачається, що ОСОБА_4 , підписавши Анкету-заяву №б/н від 24.02.2009 отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При встановленні та зміні кредитного ліміту Банк керувався пунктами 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. Договору, на підставі яких позичальник при укладенні цього Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою та рішенням Банку. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_4 помер, у зв'язку з чим 22.09.2015 Банком була направлена претензія кредитора до нотаріальної контори, якою в свою чергу повідомлено позивача про те, що після смерті ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2 . В червні 2018 року Банк надіслав ОСОБА_2 лист-претензію про виконання зобов'язань за кредитним договором, однак відповідач претензію не виконав. За наведених обставин, позивач, посилаючись на те, що станом на дату смерті ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором складала загальну суму 15 072,09 грн, з яких: 14 379,15 грн - тіло кредиту; 692,94 грн - нараховані проценти за користування кредитом, а відповідач, як спадкоємець позичальника, не виконує лист-претензію про погашення боргу, просив стягнути дану заборгованість з ОСОБА_2 .
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк на підставі заяви від 24.02.2009 видав ОСОБА_4 кредитні кошти, що підтверджується випискою по рахунку останнього. З довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 11.01.2019 вбачається, що ОСОБА_4 згідно кредитного договору б/н від 24.02.2009 отримав картки № № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня липня 2017 року. З виписки за період з 01.02.2009 по 11.01.2019 по рахункам №№ 01.02.2009 по 11.01.2019 по рахункам №№ НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 вбачається, що ОСОБА_4 користувався кредитною карткою по 29.06.2015. З виписки також вбачається, що ОСОБА_4 здійснювалося погашення заборгованості за кредитом. Однак, кошти, внесені позичальником на погашення тіла кредиту, зараховано Банком не лише на погашення тіла кредиту. Так, кошти в розмірі 21 605,87 грн. Банком зараховано на погашення комісії, штрафу, відсотків за користування кредитним лімітом, відсотків за прострочений кредит та за оплату виписки по карті. Разом з тим, умовами заяви від 24.02.2009, яка підписана ОСОБА_4 , не передбачено обов'язку останнього (спадкоємця) щодо погашення заборгованості за комісією, відсотками, штрафами. Дана заява також не передбачає обов'язку позичальника оплачувати виписку по рахунку. Наведені фактичні обставини свідчать, що зарахування внесених ОСОБА_4 коштів на погашення заборгованості за кредитом Банком безпідставно здійснювалося погашення комісії, штрафу, відсотків за користування кредитним лімітом, відсотків за прострочений кредит та за оплату виписки по карті. З огляду на викладене, колегія суддів встановила, що у ОСОБА_2 , як спадкоємця позичальника ОСОБА_4 , відсутній обов'язок зі сплати заборгованості за відсотками у розмірі 692,94 грн, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку позичальника по їх сплаті позивачу у заяві від 24.02.2009. Оскільки внесена ОСОБА_4 за життя сума грошових коштів (21 605,87 грн.) безпідставно зарахована Банком на погашення комісії, штрафу, відсотків за користування кредитним лімітом, відсотків за прострочений кредит та за оплату виписки по карті, та значно перевищує суму заборгованості за тілом кредиту, зазначену позивачем в позовній заяві (14 379,15 грн.), колегія суддів прийшла до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 14 379,15 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» звернувся 06.01.2022 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця за договором № б/н від 24.02.2009, у стягненні якого відмовлено Постановою Київського апеляційного суду від 20.08.2019 у цивільній справі № 357/8990/18.
Тотожність вимог АТ КБ «ПриватБанк» підтверджується, зокрема, наданими розрахунками заборгованості за договором № б/н від 24.02.2009 у справі, яка розглядається наразі, у відповідності до яких заборгованість за тілом кредиту становить саме 15072,09 грн.
Щодо позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суд зазначає наступне. Постановою Київського апеляційного суду від 20.08.2019 у справі № 357/8990/18 у позовних вимогах відмовлено, оскільки встановлено, що внесена ОСОБА_4 за життя сума грошових коштів (21 605,87 грн.) безпідставно зарахована Банком на погашення комісії, штрафу, відсотків за користування кредитним лімітом, відсотків за прострочений кредит та за оплату виписки по карті, та значно перевищує суму заборгованості за тілом кредиту, зазначену позивачем в позовній заяві (14 379,15 грн.). Також встановлено відсутність обов'язку зі сплати заборгованості за відсотками у розмірі 692,94 грн., у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку позичальника по їх сплаті позивачу у заяві від 24.02.2009. Враховуючи викладене, позовні вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не підлягають до задоволення, у зв'язку із встановленням судом апеляційної інстанції у судовому рішенні по справі № 357/8990/18 безпідставного нарахування заборгованості за кредитним договором № б/н від 24.02.2009 ОСОБА_4 за життя.
З практики Європейського суду з прав людини убачається, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог та про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_12 ) про стягнення боргу кредитором спадкодавця відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення буде складено 27.06.2022.
Суддя: К.М. Ушакова