Справа № 369/7986/20
Провадження № 2/369/412/22
Іменем України
17.06.2022 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Дубас Т.В.,
при секретарях судових засідань Мазурик Д.С., Бугайовій М.В.,
Варваровій М.П., Житар А.А.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Кириченко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстраційних дій,-
У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстраційних дій.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року частково задоволені її позовні вимоги за первісним позовом та частково задоволено вимоги зустрічного позову ОСОБА_5 , зокрема визнано право власності за нею та ОСОБА_5 по Ѕ частині кожному квартири, загальною площею 65,5 м. кв., житлова площа 37 м кв., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року у справі за апеляційними скаргами сторін на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року у цивільній справі №369/7576/16-ц за ОСОБА_5 визнано право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 ,
Постановою Верховного суду від 03 червня 2020 скасовано постанову Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року, залишено в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року в часині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ спірної квартири.
24 січня 2019 року позивач дізналась, що 15 січня 2019 року ОСОБА_5 , згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно відчужив квартиру АДРЕСА_2 на підставі невідплатного договору (дарування) на користь матері ОСОБА_4
16 червня 2020 року спірна квартира була відчужена ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 .
На даний час позивач не може зареєструвати право власності на Ѕ частину спірної квартири, оскільки вказана квартира поза її волею вибула із її власності, доступ до квартири їй не надають.
Просила суд: витребувати у ОСОБА_3 на її користь Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 ;
скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , проведену 16.06.2020 року (номер запису :36908109), внесеного на підставі договору купівлі- продажу №876 від 16.06.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дорменюк С.М., а також державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , проведену 15.01.2019 року (номер запису:29862571), внесеного на підставі договору дарування №232 від 15.01.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А.;
залучити в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на боці відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дорменюк С.М., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенко О.А.;
стягнути з відповідача понесені судові витрати.
02.07.2020 ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області було відкрито провадження у даній справі.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.03.2021 року задоволено клопотання представника позивача, - адвоката Вілинського В.В., залучено до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_4 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.08.2021 року закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду.
У судове засідання 17.06.2022 представник позивача з'явився. Позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити.
Відповідачі в судове засідання 17.06.2022 не з'явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду невідомі.
Представник третьої особи у судове засідання 17.06.2022 з'явилася. Проти позову заперечувала та просила суд відмовити у задоволенні.
Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
Суд, всебічно та повно розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 за первісним позовом та частково задоволено вимоги зустрічного позову ОСОБА_5 , зокрема визнано право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по Ѕ частині кожному квартири, загальною площею 65,5 м. кв., житлова площа 37 м кв., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року у справі за апеляційними скаргами сторін на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року у цивільній справі №369/7576/16-ц за ОСОБА_6 визнано право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Постановою Верховного суду від 03 червня 2020 скасовано постанову Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року, залишено в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15 січня 2019 року ОСОБА_5 , відчужив квартиру АДРЕСА_2 на підставі невідплатного договору (дарування) на користь матері ОСОБА_4
16 червня 2020 року спірна квартира була відчужена ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 .
У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.
У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів (пункт 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).
Також у пункті 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Аналіз частини п'ятої статті 12 ЦК України свідчить про те, що добросовісність набувача презумується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_5 знав про оскарження позивачем постанови Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2018 року, проте у порушення прав позивача як власника цього майна 15 січня 2019 року відчужив його ОСОБА_4 , яка у свою чергу 16 червня 2020 року продала це майно ОСОБА_3 .
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Щодо належного способу захисту, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, провадження №14-2цс21 «Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.» (п. 72 постанови).
Згідно до п.п. 146, 152, 153, Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, провадження №14-2цс21 «набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення) з цієї особи нерухомого майна. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, -а не за іншою особою. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту. Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).
Ураховуючи викладене, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов висновку про те, що оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею унаслідок протиправних дій ОСОБА_5 , тому це майно підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння відповідача.
З огляду на наведене, враховуючи матеріали справи в їх сукупності, загальні засади цивільного законодавства, а саме справедливість та розумність суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 13, 19, 81, 247, 258, 263, 265, 280, ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 321, 388 ЦК України суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстраційних дій - задовольнити частково.
Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , проведену 16.06.2020 року (номер запису :36908109), внесеного на підставі договору купівлі- продажу №876 від 16.06.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дорменюк С.М..
Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , проведену 15.01.2019 року (номер запису:29862571), внесеного на підставі договору дарування №232 від 15.01.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенком О.А..
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1048, 36 грн. (одну тисячу сорок вісім грн. 36 коп.).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1048, 36 грн. (одну тисячу сорок вісім грн. 36 коп.).
Повний текст рішення суду виготовлено 27.06.2022.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5 .
Третя особа: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинького районного нотаріального округу Дорменюк Сергій Миколайович, адреса: Київська область, Бучанський район, м.Вишневе, вул.Вітянська, буд.1 А, пр.7.
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Василенко Олег Анатолійович, адреса: м.Київ, вул.Саксаганського, буд.119, оф.12.
Суддя: Т.В. Дубас