Постанова
Іменем України
22 червня 2022 року
м. Київ
справа № 334/2465/14
провадження № 61-988св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в складі колегії суддів Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В.,
Історія справи
Короткий зміст обставин справи
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про виділення в натурі частини житлового будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою.
В обґрунтування позову зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 08 червня 1979 року їй на праві власності належить 21/50 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Власником іншої частини будинку є ОСОБА_2 . Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці загальною площею 598 м2.
Між ними склався порядок користування будинком, відповідно до якого вона займає кімнати «1-4», «1-5», «2-2», «2-3» будинку літ. «А», житлову прибудову літ. «А 1-2», а також користується навісом літ. «И», погребом літ. «пг-1», зливною ямою № 9, парканом № 4, № 7, водопровідним колодязем № 8. Відповідачка займає кімнати «1-1», «1-2», «1-3», «1-6», «1-7», «1-8», «1-9» будинку літ. «А», в її користуванні знаходиться сарай літ. «З», вбиральня літ. «Е», замощення «І», «ІІ», «ІІІ», зливна яма № 6, водопровід № 2, паркан № 5. 24жовтня 2012 року кімнату літ. «А», навіс літ. «И», погріб літ. «пг-1» було виділено в квартиру № 2 .
Позивачка просила виділити в натурі із майна, що перебуває у спільній частковій власності, 21/50 частину будинку та частину земельної ділянки, яка відповідає її частці у домоволодінні.
У подальшому позивачка змінила вимоги та з урахуванням перерозподілу часток просила виділити їй у натурі 29/100 частин житлового будинку, а ОСОБА_2 71/100 частину відповідно до варіанту розподілу, зазначеного у висновку експерта від 03 березня 2015 року, стягнути відповідно до статті 377 ЦК України з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію у розмірі 33 400 грн та визначити порядок користування спірною земельною ділянкою, виділивши позивачу в користування частину згідно варіанту № 3, зазначеному у висновку експерта.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено:
виділено ОСОБА_1 в рахунок її частини в житловому будинку АДРЕСА_1 у жилому будинку літ. «А»: кімнату «2-2» площею 14,2 м2, кімнату «2-3» площею 19,1 м2, загальною площею 33,3 м2, надвірні споруди: погріб літ. «пг 1» під літ. «А№-2», навіс літ. «И», Ѕ частину замощення літ. «І», паркан № 4, хвіртку № 7, водопровідний колодязь № 8, зливну яму № 9, які відповідають фактично існуючому порядку користування та складають 29/100 частин домоволодіння;.
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 33 000 грн;
визначено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 598 м2, виділивши ОСОБА_1 у користування земельну ділянку площею 251,16 м2, позначену як «S-2» (зелений маркер) на додатку № 4 до висновку експертизи від 303 березня2015 року.
Додатковим рішенням цього ж суду від 22 жовтня 2015 року ОСОБА_2 виділено:
в натурі в рахунок її частини в житловому будинку АДРЕСА_1 у житловому будинку: літ. «А» кімнати «1-3», «1-4», «1-5», «1-6», «1-7», загальною площею 49,2 м2; надвірні споруди погріб літ. «пг» під літ. «А», прибудова літ. «а2», сходи до літ. «а2», тераса до літ. «а2», Ѕ частина замощення «1», замощення «11», замощення «111», водопровід «2», водомір № 2, паркан № 5, зливна яма № 6, які відповідають фактично існуючому порядку користування та складають 71/100 частину домоволодіння;
виділено у користування земельну ділянку площею 346,84 м2, позначену як «S-1» (жовтий маркер) на додатку № 4 до висновку експертизи від 3 березня 2015 року.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 17 листопада 2015 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2015 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про виділ в натурі 29/100 частини житлового будинку скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2015 року в не скасованій частині та рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 листопада 2015 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 , ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року, рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 листопада 2015 року, заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2015 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня 2015 року в частині позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду України мотивована тим, що під час вирішення позовних вимог про встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою суди: не встановили фактів, які мають значення, зокрема наявності або відсутності між попередніми співвласниками будинку угоди про порядок користування земельною ділянкою; не звернули увагу, що частки кожного з співвласників нерухомого майна в натурі не виділялись; не зазначили межі земельних ділянок, якими сторони мають користуватися.
Під час нового розгляду справи ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила визначити порядок користування земельною ділянкою відповідно до 3-го варіанту, запропонованого у висновку судової експертизи від 03 березня 2015 року з урахуванням меж, визначених висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2020 року позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково; визначено порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 загальною площею 598 м2, виділено співвласнику ОСОБА_2 в особисте користування земельну ділянку S-1 площею 396 м2 (жовтий маркер згідно з додатком № 1 до висновку експертизи №2503) за наступними розмірами:
від точки 1 до точки 5 протяжністю 14,23 м;
від точки 5 до точки 6 протяжністю 16,82 м;
від точки 6 до точки 7 протяжністю 9,89 м;
від точки 7 до точки 8 протяжністю 1,78 м;
Від точки 8 до точки 4 протяжністю 13,78 м;
Від точки 4 до точки 1 протяжністю 28,02 м.
Виділено співвласнику ОСОБА_1 в особисте користування земельну ділянку S-2 площею 202 м2 (зелений маркер згідно з додатком № 1 до висновку експертизи № 2503):
від точки 2 до точки 3 протяжністю 28,76 м;
від точки 3 до точки 8 протяжністю 7,28 м;
від точки 8 до точки 7 протяжністю 1,78 м;
від точки 7 до точки 6 протяжністю 9,89 м;
від точки 6 до точки 5 протяжністю 16,82 м;
від точки 5 до точки 2 протяжністю 6,84 м.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1/2 частини вартості проведення судових експертиз у сумі 4600 грн; в іншій частині вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зазначений варіант визначення порядку користування земельною ділянкою відповідає фактично існуючому порядку користування земельною ділянкою сторін, не порушує інтересів співвласників житлового будинку.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2020 року в частині вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено: встановлено порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 загальною площею 598 м2, виділивши:
співвласнику ОСОБА_2 в особисте користування земельну ділянку S-1 площею 346,84 м2 (жовтий маркер) згідно з варіантом № 3 (додатком №4) до висновку експертизи № 2503 за наступними розмірами:
від точки 1 до точки 5 протяжністю 9,53 м;
від точки 5 до точки 6 протяжністю 10,37 м;
від точки 6 до точки 7 протяжністю 4,74 м;
від точки 7 до точки 8 протяжністю 6,29 м;
від точки 8 до точки 9 протяжністю 9,89 м;
від точки 9 до точки 10 протяжністю 1,78 м;
від точки 10 до точки 4 протяжністю 1,78 м;
від точки 4 до точки 1 протяжністю 28,02 м;
співвласнику ОСОБА_1 в особисте користування земельну ділянку S-2 площею 251,16 м2 (зелений маркер згідно з варіантом № 3 додатком № 4 до висновку експертизи № 2503 за наступними розмірами:
від точки 2 до точки 3 протяжністю 28,76 м;
від точки 3 до точки 10 протяжністю 7,28 м;
від точки 10 до точки 9 протяжністю 1,78 м;
від точки 9 до точки 8 протяжністю 9,89 м;
від точки 8 до точки 7 протяжністю 6,29 м;
від точки 7 до точки 6 протяжністю 4,74 м;
від точки 6 до точки 5 протяжністю 10,37 м;
від точки 5 до точки 2 протяжністю 11,54 м.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував загальну площу та конфігурацію спірної земельної ділянки та визначив порядок користування земельною ділянкою з відхиленням від ідеальної частки позивача більш ніж 24 % площі ділянки, що є значним і суттєвим та порушує право ОСОБА_1 на землекористування.
Апеляційний суд зазначив, що визначений експертом у третьому варіанті порядок користування земельною ділянкою відповідає ідеальним часткам співвласників у домоволодінні, є оптимальним та доцільним, не передбачає ділянок, що знаходяться в спільному користуванні, дозволяє співвласникам обслуговувати житловий будинок та споруди.
За вказаних обставин апеляційний суд зробив висновок про встановлення порядку користування земельною ділянкою згідно варіанту 3-го експертного висновку № 2503 від 05 вересня 2019 року.
Аргументи учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року і залишити в силі законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на наявність між попередніми власниками домоволодіння установленого порядку користування спірною земельною ділянкою, який не змінювався більше тридцяти років, адже відповідно до технічних паспортів домоволодіння, складених у період з 1975 року по 23 січня 2008 року, які перебувають у спільному користування сторін, графічно позначена межа між частинами земельних ділянок сторін не змінювалася. Враховуючи наведене, суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про встановлення порядку користування земельною ділянкою за варіантом поділу № 1, який фактично склався між співвласниками. Висновок апеляційного суду в цій частині не ґрунтується на обставинах справи, а сама по собі відсутність укладеного між сторонами договору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, не заслуговує на увагу, адже ця домовленість підтверджується технічною документацією на будинок.
05 березня 2021 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що апеляційний суд правильно встановив фактичні обставини справи та з урахуванням висновку експертизи і розміру часток співвласників у домоволодінні встановив порядок користування земельною ділянкою. Посилання позивачки про наявність угоди між попередніми співаниками щодо встановлення фактичного користування землею, не підтверджено належними доказами. Твердження ОСОБА_2 про те, що такий порядок був погоджений попередніми співвласниками з посиланням на технічну документацію є безпідставним, оскільки вони не містять інформації про наявність встановленої та погодженої межі поділу земельної ділянки.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 02 лютого 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що апеляційний суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 497/1137/17, від 03 листопада 2020 року в справі № 653/1760/16, від 16 вересня 2020 року в справі № 489/2029/17, постанови Верховного Суду України від 15 травня 2017 року в справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року в справі № 6-2454цс16.
Постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянко, в іншій частині не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 червня 1979 року, посвідченого нотаріусом Другої Запорізької Державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 3723 на праві приватної власності належить 21/50 частка житлового будинку із надвірними будівлями, що розташовані на земельній ділянці площею 598 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Власником 29/50 частин цього ж будинку на підставі договору дарування від 03 липня 2008 року є ОСОБА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 22 від 13 липня 1959 року за вказаним житловим будинком закріплено площу землекористування у розмірі 598 м2.
Згідно з довідкою ТОВ «ЗМБТІ» від 24 жовтня 2012 року за даними технічного обстеження земельної ділянки АДРЕСА_1 станом на 24 жовтня 2012 року загальна площа земельної ділянки складає 804 м2, з яких: на підставі рішення виконкому Запорізької міської ради № 22 від 13 липня 1959 року - 598 м2, самочинно зайнято землі - 206 м2.
За результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 05 вересня 2019 року № 2503 експертом запропоновано три варіанти поділу земельної ділянки, що передана в користування по АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку площею 598 м2:
за першим варіантом проведеної додаткової експертизи у відповідності із фактичним порядком користування ділянкою сторонами співвласнику ОСОБА_2 пропонується в особисте користування земельна ділянка S-1 площею 396 м2, що більш, ніж покладено на ідеальну частку у 29/50 частин на 49,16 м2, співвласнику ОСОБА_1 пропонується в особисте користування земельна ділянка S-2 площею 202 м2, що менш ніж покладено на ідеальну частку у 21/50 частин на 49,16 м2;
за другим та третім варіантом поділу земельної ділянки співвласнику ОСОБА_2 пропонується в особисте користування земельна ділянка S-1 площею 346,84 м2, що відповідає ідеальній частці у 29/50 частин; співвласнику ОСОБА_1 пропонується в особисте користування земельна ділянка S-2 площею 251,16 м2, що відповідає ідеальній частці у 21/50 частин. Зазначені варіанти поділу земельної ділянки містять у собі різні варіанти розмежування точок розташування земельних ділянок.
Позиція Верховного Суду
Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.
Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку у спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.
Зазначені правові норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Разом з тим право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 цього Кодексу).
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав на майно, зокрема до права користування земельною ділянкою. Тому право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п'ята статті 319 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 489/2029/17 (провадження № 61-7504св19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного із співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд встановить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд встановлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 травня 2017 року в справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року в справі № 6-2454цс16 та Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 лютого 2020 року в справі № 497/1137/17, від 03 листопада 2020 року в справі № 653/1760/16.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що:
рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 22 від 13 липня 1959 року за житловим будинком, розташованим за адресою АДРЕСА_1 , закріплено площу землекористування у розмірі 598 м2 без встановлення чітких меж;
матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів на підтвердження її заперечень про те, що між попередніми власниками спірного домоволодіння був укладений та оформлений у встановленому законом порядку договір щодо порядку користування спірною земельною ділянкою;
посилання ОСОБА_2 на те, що фактичний порядок користування земельною ділянкою погоджений між попередніми співвласниками, спростовується змістом технічного паспорту, складеного станом на 23 січня 2008 року. Наявність в технічному паспорті, виготовленому станом на 25 вересня 2015 року, паркану між земельними ділянками сторін не свідчить про погодження попередніми власниками спірного домоволодіння порядку користування землею.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, зробив правильний висновок, що порядок користування спірною земельною ділянкою слід визначити відповідно до третього варіанту повторної судової будівельно-технічної експертизи, оскільки саме цей варіант найбільш відповідає ідеальним часткам співвласників у домоволодінні, є оптимальним та доцільним, не передбачає ділянок, що знаходяться в спільному користуванні, дозволяє співвласникам обслуговувати житловий будинок та споруди.
Аргументи, викладені в касаційній скарзі щодо недоведеності та переоцінки доказів у справі не заслуговують на увагу, оскільки таким доводам надавалась оцінка судом апеляційної інстанції і вони мотивовано відхилені.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі № 497/1137/17, від 03 листопада 2020 року в справі № 653/1760/16, від 16 вересня 2020 року в справі № 489/2029/17, постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року в справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року в справі № 6-2454цс16 та без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук