Постанова
Іменем України
22 червня 2022 року
м. Київ
справа № 127/22587/20
провадження № 61-13166св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Біодобрива»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Медвецького С. К.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біодобрива» (далі - ТОВ «Біодобрива») про поновлення строку, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення
на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У позовній заяві ОСОБА_1 вказувала, що з 01 лютого 2017 року вона працювала у відповідача на посаді фінансового директора на 0,5 ставки.
Відповідач не визначив її робоче місце, тому вона працювала дистанційно, перебуваючи у м. Вінниці, за місцем свого проживання та реєстрації.
Із 01 лютого 2018 року до 17 жовтня 2018 року вона отримувала заробітну плату в повному обсязі, без затримок. Із 17 жовтня 2018 року заробітна плата
їй не виплачувалась, на її неодноразові звернення в телефонному режимі
та корпоративною електронною поштою жодної відповіді, в тому числі й щодо
її звільнення та ознайомлення з відповідним наказом, вона не отримала.
Звернувшись у вересні 2020 року до суду з позовом про стягнення заробітної плати, вона дізналась про існування наказу про звільнення її з роботи за прогул без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)) з 02 жовтня 2018 року, з яким її не було ознайомлено.
Посилаючись на те, що її безпідставно звільнено з роботи за прогул, оскільки вона працювала дистанційно, крім іншого, й у зв'язку з тим що відповідач
не визначив її робоче місце, її не ознайомлено з актами про відсутність на роботі та, в порушення статті 149 КЗпП України, не запропоновано надати пояснення
з приводу відсутності на роботі, про розірвання трудових відносин з ініціативи роботодавця вона дізналась лише у вересні 2020 року під час ознайомлення
з відзивом на її позовну заяву про стягнення заробітної плати (справа
№ 127/16869/20), її звільнення проведено з порушенням пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, а також статті 147 КЗпП України, просила поновити їй строк на оскарження наказу відповідача від 02 жовтня 2018 року № 01/10-к про звільнення її з роботи за прогул, визнати незаконним і скасувати цей наказ, поновити її на роботі на посаді менеджера зовнішньоекономічної діяльності у ТОВ «Біодобрива» та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження наказу
ТОВ «Біодобрива» від 02 жовтня 2018 року № 01/10-к «Про звільнення
ОСОБА_1 , менеджера зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Біодобрива» за прогул без поважних причин» залишене без задоволення.
У задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 за недоведеністю позовних вимог, суд першої інстанції одночасно дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку на звернення до суду.
При цьому суд першої інстанції визнав правомірним укладення між позивачем
і ТОВ «Біодобрива» трудового договору на умовах сумісництва та відсутність
з цих підстав у трудовій книжці записів про прийняття на роботу за сумісництвом і звільнення з роботи. Суд встановив, що трудова книжка позивача зберігалась за основним місцем її роботи у ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Автострада» відповідно до підпункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.
Суд дійшов висновку, що і на час укладення з ОСОБА_1 трудового договору, і в подальшому у ТОВ «Біодобрива» посада «фінансовий директор» штатним розписом передбачена не була, а посилання позивача на те, що вона працювала віддалено, неповний робочий день і лише 16 вересня 2020 року дізналася про оскаржуваний наказ щодо звільнення її з роботи, є недоведеними.
Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність відповідачем відсутності позивача на роботі без поважних причин у період з 03 вересня 2018 року
до 02 жовтня 2018 року, правомірність її звільнення за прогул, а відсутність
її письмового пояснення про причину прогулу визнав не безумовною підставою для скасування застосованого дисциплінарного стягнення.
З огляду на вказані обставини у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі суд першої інстанції відмовив за недоведеністю заявлених вимог
Крім того суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, тому також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2021 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2021 року скасовано і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд дійшов висновку про недотримання ТОВ «Біодобрива»
у повному обсязі вимог трудового законодавства щодо звільнення працівника
з роботи згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, вказуючи
на те, що відповідач не надав суду доказів відсутності ОСОБА_1
на робочому місці згідно з відомостями табелів обліку робочого часу, актів
її невиходу на роботу; службових записок про її відсутність на робочому місці, інших документів, про які, зокрема, йдеться в наказі від 02 жовтня 2018 року
№ 01/10-к.
Разом з тим апеляційний суд вважав правильним висновок суду першої інстанції щодо пропуску ОСОБА_1 встановленого статтею 233 КЗпП України строку для звернення до суд з цим позовом.
Апеляційний суд зазначив, що звернення до суду з цим позовом через два роки після звільнення з роботи не може бути об'єктивно виправданим незнанням про припинення трудових стосунків з роботодавцем. Посилання позивача на те,
що вона неодноразово зверталась до роботодавця з відповідними питаннями, однак всі її звернення залишись без будь-якого реагування, не доведені
в установленому законом порядку, не підтверджені відповідними доказами, які
усували б сумніви у протилежному.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити саме з підстав пропуску позивачем строку для звернення до суду
з цими позовними вимогами.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку
і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і посилається на те, що суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У лютому ТОВ «Біодобрива» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просило залишити її без задоволення, вказуючи на безпідставність наведених у ній доводів, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/22587/20, витребувано справу з Вінницького міського суду Вінницької області.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що наказом від 31 січня 2017 року № 1-К ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера зовнішньоекономічної діяльності
ТОВ «Біодобрива» за сумісництвом з оплатою праці згідно зі штатним розписом
на 0,5 ставки з 01 лютого 2017 року.
ОСОБА_1 прийнято на роботу у ТОВ «Біодобрива» як найманого працівника без трудової книжки (повідомлення роботодавця до органу ДФС про прийняття працівника на роботу від 31 січня 2017 року).
Листом від 07 вересня 2018 року № 07/09-1 ОСОБА_1 запропоновано повідомити причини відсутності на робочому місці з 03 вересня 2018 року, додавши відповідні документи на підтвердження поважності причини такої відсутності.
Лист надіслано 10 вересня 2018 року на поштову адресу, вказану
ОСОБА_1 особисто при укладенні трудового договору цінним листом
із вкладенням.
Відповідь ОСОБА_1 на цей лист роботодавець не отримав.
Наказом від 02 жовтня 2018 року № 01/10-к менеджера зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Біодобрива» ОСОБА_1 звільнено за прогул без поважних причин.
Копію наказу про звільнення 17 жовтня 2018 року цінним листом із вкладенням надіслано на адресу місця проживання ОСОБА_1 :
АДРЕСА_1 , яку вона особисто вказала при укладенні трудового договору.
Належні при звільненні кошти остаточного розрахунку в сумі 8 814,20 грн перераховано 17 жовтня 2018 року на її зарплатний банківський рахунок
№ НОМЕР_1 в АТ «Укрсиббанк».
Позивач не надала доказів того, що вона повідомила роботодавця про зміну адреси місця реєстрації або місця фактичного проживання для використання такої адреси при листуванні.
Матеріали справи містять довідку форми ОК-7 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, в якій вказані місця роботи позивача у певні періоди та перебування її на обліку
у центрі зайнятості, а також докази пошуку ОСОБА_1 роботи після
її звільнення у 2018 році.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 грудня 2021 року вказано, що касаційні скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції відмовив їй у поновленні строку на звернення до суду та ухвалив рішення про відмову в позові за недоведеністю заявлених вимог.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, врахував,
що умови роботи позивача були визначені не чітко, відповідач не довів дотримання процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, передбаченої статтею 149 КЗпП України, та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про незаконність звільнення і доведеність позову в цій частині, але вважав, що у позові слід відмовити через пропуск строку на звернення до суду.
Колегія суддів касаційного суду, врахувавши, що постанова апеляційного суду переглядається в касаційному порядку лише в частині відмови в позові через пропуск строку на звернення до суду, погодитись з висновком апеляційного суду не може.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо
до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення або з дня видачі трудової книжки. При пропуску цього строку позов може бути задоволено, якщо суд виходячи з поважних причин пропуску поновить його.
Частинами другою, третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав
та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Всупереч зазначеним нормам закону апеляційний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду без поважних причин, не встановивши, чи була вручена позивачеві копія наказу про звільнення та коли саме це відбулось. При цьому сама ОСОБА_1 факт вручення їй копії наказу про звільнення заперечувала, у касаційній скарзі посилалась на те, що ТОВ «Біодобрива» на підтвердження доводів про виконання товариством вимог КЗпП України не надало суду належних доказів вручення їй цього наказу або трудової книжки, зазначала, що у матеріалах справи немає касових чеків про надіслання поштового відправлення, повідомлення про вручення поштового відправлення, які підтверджували б надіслання роботодавцем на її ім'я рекомендованих листів, зокрема і з наказом про звільнення.
Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини,
що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині відмови в позові через пропуск строку на звернення до суду прийнята без належного застосування норм матеріального права
та додержання норм процесуального права. За таких обставин вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального
і процесуального закону, встановити всі обставини, необхідні для вирішення справи, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 414, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2021 року скасувати.
Передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко
В. М. Коротун