Постанова
Іменем України
06 червня 2022 року
м. Київ
справа № 308/12811/19
провадження № 61-16829св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року в складі колегії суддів Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Мацунич М. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, зобов'язання внести відповідні зміни до штатного розпису, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 24 квітня 2021 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду заступника головного лікаря по медичній роботі по переведенню з Центральної міської клінічної лікарні м. Ужгорода на підставі наказу № 114 від 23 квітня 2001 року в Закарпатський обласний онкологічний диспансер.
01 серпня 2019 року Закарпатським обласним клінічним онкологічним диспансером видано наказ № 49/0 «Попередження про можливе звільнення» у зв'язку із проведенням реорганізації закладу, скорочення штатів та можливим звільненням працівників.
10 жовтня 2019 року наказом Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру № 314/К «Про звільнення з роботи» звільнено ОСОБА_1 з посади заступника головного лікаря з медичної частини Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру з 10 жовтня 2019 року в зв'язку з реорганізацією закладу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Вважаючи, що звільнення проведено незаконно, позивач зазначає, що 01 серпня 2019 року його ознайомлено з наказом Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру за № 49/0 «Попередження про можливе звільнення», з яким він ознайомився та зазначив, що він не проінформований, що станом на 01 серпня 2019 року Закарпатський обласний клінічний онкологічний диспансер є реорганізований у комунальне некомерційне підприємство, відсутнє рішення з припинення та реорганізації підприємства та не затверджено новий штатний розклад. В цей день роботодавцем видано наказ, який зобов'язував попередити про можливе звільнення, проте самого попередження про можливе звільнення з роботи позивач не отримував і йому не було запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, як це передбачено частиною третьою статті 492 КЗпП України.
Крім цього, в порушення частини другої статті 492 КЗпП України, при звільненні ОСОБА_1 . Закарпатським обласним клінічним онкологічним диспансером не враховано його переважне право на залишення на роботі, зокрема, не враховано що: 26 квітня 2011 року позивачу присвоєно почесне звання «Заслуженого лікаря України»; він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 2-ої категорії; позивач є більш високо кваліфікованим і продуктивним працівником у зв'язку з його стажем роботи та має особливі заслуги перед Батьківщиною.
Позивач є членом Первинної профспілкової організації обласного клінічного онкологічного диспансеру з 24 квітня 2001 року, щомісячно сплачував членські внески в розмірі 1% від заробітної плати до 10 жовтня 2019 року, проте його звільнили в порушення статті 43 КЗпП України без погодження Первинною профспілковою організацією обласного клінічного онкологічного диспансеру.
Під час проведення звільнення позивача роботодавець не провів з ним остаточний розрахунок та не видав трудову книжку.
Крім того, звільнення з посади заступника головного лікаря з медичної частини Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру не погоджено з Департаментом охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації як це передбачено пунктом 6.8.21 Положення про департамент охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації, затвердженого Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 27 квітня 2018 року № 260.
Оскільки звільнення ОСОБА_1 здійснено в порушенням вимог трудового законодавства, позивач просить:
визнати незаконним та скасувати наказ Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру за № 314/К від 10 жовтня 2019 року «Про звільнення з роботи», яким звільнено ОСОБА_1 з посади заступника головного лікаря з медичної частини Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру 10 жовтня 2019 року в зв'язку з реорганізацією закладу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України;
зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради як правонаступника Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду та поновити ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з медичної частини (медичного директора) Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради з 11 жовтня 2019 року;
стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради як правонаступника Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з медичної частини (медичного директора) Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради з 11 жовтня 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 07 грудня 2020 року в складі судді Малюк В. М. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не порушено порядок вивільнення позивача та дотримано вимоги статті 492 КзПП України, оскільки штатний розпис у реорганізованій юридичній особі: КНП «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради погоджено в.о. департаменту охорони здоров'я Закарпатської ОДА та затверджено Директором КНП «Закарпатський протипухлинний центр» 11 жовтня 2019 року. Тобто, станом на 10 жовтня 2019 року відповідачу було відомо про наявні в нього вакантні посади в реорганізованому підприємстві, які підприємство і запропонувало позивачу в день звільнення 10 жовтня 2019 року.
Оскільки у реорганізованому підприємстві відсутня посада заступника головного лікаря з медичної частини або посада медичного директора, на яку вказує позивач як на аналогічну, суд вважав, що відповідач позбавлений можливості застосувати до позивача перевагу в залишенні на роботі, передбачену статтею 42 КЗпП України.
Щодо посилання позивача про непогодження його звільнення з первинною профспілковою організацією, суд зазначив, що звільнення з посади, на якій працював позивач, не потребує згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Суд першої інстанції відхилив посилання позивача про непогодження його звільнення з Департаментом охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації, оскільки положення про департамент охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації від 27 квітня 2018 року № 260 стосується діяльності цього департаменту, а не роботодавця позивача.
Встановивши, що відповідно до акту від 10 жовтня 2019 року позивач відмовився від отримання трудової книжки, роботодавець направив її позивачу 11 жовтня 2019 року і 31 жовтня 2019 року провів повний розрахунок з позивачем, вказані обставини не можуть бути підставою для поновлення на роботі.
Вважаючи, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог статей 40, 42, 43, 492 КЗпП України, суд відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки такі вимоги є похідними від позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року, з урахуванням додаткової постанови Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволенні позову ОСОБА_1 , яким:
визнано незаконним та скасовано наказ Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансера № 314/К від 10 жовтня 2019 року «Про звільнення з роботи», яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника головного лікаря з медичної частини Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансера 10 жовтня 2019 року в зв'язку з реорганізацією закладу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України;
поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з медичної частини (медичного директора) Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради з 11 жовтня 2019 року;
стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 жовтня 2019 року по 06 жовтня 2021 року в розмірі 778 977,92 грн з утриманням прибуткового податку й інших обов'язкових платежів;
допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді;
допущено негайне виконання рішення суду в частині суми платежу середньомісячного заробітку в розмірі 25 077,70 грн;
в іншій частині позову відмовлено;
стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_1 6 020 грн судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги;
стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради на користь держави судовий збір в розмірі 21 395,50 грн.
стягнуто із Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_1 7 000 грн судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідач 01 серпня 2019 року видав наказ № 49/О «Попередження про можливе звільнення», відповідно до якого попередив позивача про можливе звільнення, при цьому не запропонував позивачу іншу роботу на тому самому підприємстві відповідно до частини третьої 492 КЗпП України. Згідно акту від 10 жовтня 2019 року вакантні посади були запропоновані позивачу в день звільнення. Разом з тим, рішення ліквідаційної комісії про скорочення чисельності штату комунального закладу «Закарпатський обласний клінічний онкологічний диспансер» № 01 прийняте 10 жовтня 2019 року в день звільнення позивача. Відповідно до пункту 6 вказаного рішення новопризначеному директору Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради необхідно врахувати рішення комісії з приватизації при затвердженні штатного розкладу. Тобто, лише 10 жовтня 2019 року позивач повинен був отримати попередження про звільнення із займаної посади у зв'язку з реорганізацією підприємства та одночасно відповідач повинен був запропонувати працівникові іншу роботу у новоствореному закладі;
відповідач не погодив скорочення посади заступника головного лікаря з медичної частини та звільнення позивача з Департаментом охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації, що підтверджується листом 28 вересня 2020 року 06-16/2498 Закарпатської обласної державної адміністрації, в якому зазначено, що відповідач не подав положення на звільнення позивача із займаної ним посади;
вважаючи звільнення позивача незаконним, апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обрахувавши розмір стягнутої суми на підставі довідки про доходи, виданої відповідачем.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року Комунальне некомерційне підприємство «Закарпатський протипухлинний центр» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
у порушення норм закону вдався до оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки таким право наділений виключно роботодавець;
допустив низку порушень норм процесуального права під час проведення судових засідань;
неправильно визначив середній заробіток за час вимушеного прогулу та взявши до уваги наданий позивачем розрахунок такого середнього заробітку, фактично прийняв заяву про збільшення позовних вимог;
не врахував акт Управління Держпраці у Закарпатській області № ЗК 434/7/АВ від 27 листопада 2019 року, відповідно до якого після проведеної перевірки встановлено відсутність порушення трудових прав позивача;
поновивши позивача на ту саму посаду в новий реорганізований заклад, суд не врахував, що посада заступника головного лікаря з медичної частини та посада медичного директора є різними за своїм кваліфікаційними вимогами, у зв'язку з чим відповідач позбавлений можливості поновити позивача на роботі.
21 грудня 2021 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженої постанови апеляційного суду. Вказує, що апеляційний суд зробив правильний висновок про порушення відповідачем частини третьої статті 492 КЗпП України.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 23 листопада 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що апеляційний суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 756/5243/17, від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15, від 17 березня 2020 року в справі № 569/6583/16, від 29 червня 2021 року в справі № 302/613/18, від 01 вересня 2021 року в справі № 755/20896/19, від 18 березня 2020 року в справі № 711/4010/13-ц, від 16 січня 2018 року в справі № 519/160/16-ц, від 25 листопада 2019 року в справі № 415/5022/18.
Постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в іншій частині не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 24 квітня 2021 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду заступника головного лікаря по медичній роботі у зв'язку із переведенням з Центральної міської клінічної лікарні м. Ужгорода згідно наказу № 114 від 23 квітня 2001 року в Закарпатській обласній онкологічний диспансер, що підтверджується копією трудової книжки.
Пунктом 4 рішення п'ятнадцятої сесії VII скликання Закарпатської обласної ради №1482 від 16 травня 2019 року постановлено припинити (реорганізувати) комунальний заклад «Закарпатський обласний клінічний онкологічний диспансер» шляхом перетворення його в комунальне некомерційне підприємство «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради. Встановити, що комунальне некомерційне підприємство «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради є правонаступником майна, прав та обов'язків Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру.
20 травня 2019 року наказом головного лікаря «Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру» № 34 «а»/О «Про реорганізацію ЗОКОД» постановлено попередити всіх працівників закладу про реорганізацію «Закарпатський обласний клінічний онкологічний диспансер» та можливе звільнення.
Наказом №49/О від 01 серпня 2019 року Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру в зв'язку із проведенням реорганізації закладу, скорочення штатів та можливим звільненням працівників попереджено про можливе звільнення ОСОБА_1 , заступника головного лікаря з медичної частини.
Рішенням шістнадцятої сесії VII скликання Закарпатської обласної ради № 1576 від 26 вересня 2019 року вирішено створити юридичну особу публічного права - Комунальне некомерційне підприємство «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради шляхом реорганізації в результаті перетворення юридичної особи публічного права - комунального закладу «Закарпатський обласний клінічний онкологічний диспансер».
10 жовтня 2019 року рішенням комісії з припинення «Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру» № 01 у зв'язку з реорганізацією закладу, відсутністю в класифікаторі професій ДК 003:2010 посад заступника головного лікаря з медичної частини та недоцільністю введення в штатний розпис комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради посад заступника директора з медичної частини, а також створення посади медичного директора, вирішено скоротити посади заступника головного лікаря з медичної частини та заступника головного лікаря з організаційно-методичної роботи, звільнити ОСОБА_1 - заступника головного лікаря з медичної частини Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру» з займаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
10 жовтня 2019 року наказом № 314/К головного лікаря «Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру» постановлено звільнити з посади заступника головного лікаря з медичної частини ОСОБА_1 у зв'язку з реорганізацією закладу.
10 жовтня 2019 року позивача ознайомлено з наказом № 314\К про звільнення та запропоновано вакантні посади: лікаря-хірурга-онколога, лікаря-патологоанатома, лікаря-радіолога, молодшої медсестри з догляду за хворими радіоізотопної лабораторії, інженера-радіолога, лаборанта ЦЦЛ, молодшої медсестри з догляду за хворими оперблоку, медсестри стаціонару хіміотерапії, лікаря з променевої терапії, медсестри гама-терапевтичних апаратів ВПТ, рентген-лаборанта ВПТ. Від запропонованих посад, від підпису під наказом про звільнення та від отримання трудової книжки ОСОБА_1 відмовився.
11 жовтня 2019 року наказом директора Комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради № 03/0 затверджено штатний розпис.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За змістом частин першої-третьої статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Виходячи з вимог статті 492 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади. Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмовою заявою про таке переведення.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Розглядаючи трудові справи, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2022 року в справі № 381/2583/20 (провадження № 61-19355св21) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 492 КЗпП України роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення».
У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що попереджаючи позивача 01 серпня 2019 року про майбутнє вивільнення, відповідач одночасно з попередженням про звільнення не запропоновував ОСОБА_1 жодної вакантної посади.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року в справі № 6-1264цс17 зазначено, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, зробив правильний висновок, що одночасно з попередженням про майбутнє звільнення ОСОБА_1 не були запропоновані вакантні посади, які існували у відповідача. Рішення про реорганізацію підприємства прийнято в день звільнення працівника, штатний розклад затверджено після припинення трудових відносин - 11 жовтня 2019 року. Вказане свідчить, що на момент звільнення позивача реорганізація підприємства не відбулася, а тому підстав для звільнення позивача не було. Вказане свідчить, що відповідач не виконав належним чином вимоги частини третьої статті 492 КЗпП України під час розірвання трудового договору з позивачем, а тому його звільнення не можна вважати таким, що проведено із дотриманням вимог трудового законодавства.
За наявності безумовної підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі, колегія суддів інші підстави позову не аналізує.
Враховуючи незаконне звільнення позивача із займаної посади, апеляційний суд із урахуванням положень статті 235 КЗпП України обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з 11 жовтня 2019 року з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи положення статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Згідно довідки про доходи від 28 серпня 2020 року № 52 середньомісячна заробітна плата позивача за останні два місяці становить 1 567,36 грн. Апеляційний суд правильно встановив, що сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 11 жовтня 2019 року до 06 жовтня 2021 року, становить 778 977,92 грн (1 568,36 грн х 497 робочих днів) з наступним утриманням з цієї суми податків і обов'язкових платежів, що відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 (провадження № 11-43заі21).
Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд під час обрахування середнього заробітку взяв до уваги довідку, яка є недопустимим доказом, оскільки вона не видавалась відповідачем, колегія суддів відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції здійснив розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі довідки про доходи № 52 від 28 серпня 2020 року, виданої комунальним некомерційним підприємством «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради, яка відповідає визначеним Порядком вимогам (том 2, а. с. 206).
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушення пункту 2 частини першої статті 49 ЦПК України прийняв заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до початку першого судового засідання, не заслуговують на увагу. Відповідно до статті 235 КЗпП України суд, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, подана позивачем заява від 02 листопада 2020 року не є збільшенням розміру позовних вимог, а наданим позивачем розрахунком середнього заробітку станом на цю дату.
Аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 756/5243/17, від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15, від 17 березня 2020 року в справі № 569/6583/16, від 29 червня 2021 року в справі № 302/613/18, від 01 вересня 2021 року в справі № 755/20896/19 про те, що суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників, не заслуговують на увагу, оскільки позовні вимоги про внесення змін до штатного розпису не є предметом касаційного перегляду.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків суду не спростовують, на законність постанови апеляційного суду не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2022 року в справі № 381/2583/20 (провадження № 61-19355св21) не дають підстав вважати, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» Закарпатської обласної ради залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Закарпатський протипухлинний центр» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук