Справа № 495/9387/21
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
20 червня 2022 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
в складі головуючого судді - Шевчук Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання - Бучка В.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого Українського Міжнародного банку про захист прав споживачів та визнання недійсним п. 4 кредитного договору в частині встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулась 15 листопада 2021 року до суду з позовною заявою до Першого Українського Міжнародного банку про захист прав споживачів та визнання недійсним п. 4 кредитного договору в частині встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 22.02.2019 року між сторонами на підставі заяви за №1001253329101 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб було укладено Договір про надання споживчого кредиту у розмірі 50000,00 грн., строком на 36 місяців, розмір процентної ставки - 0,01%, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості - 4,99%. Отримавши кошти позивачка почала щомісячно здійснювати оплати за користування кредитом, але пізніше виявилось, що сума заборгованості за кредитом не зменшується, так як позивачка додатково повинна сплачувати розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості, який складає 4,99%, а це 2495,00 грн.. У зв'язку з погіршенням матеріального стану, позивачка звернулась до банку з проханням відтермінувати обов'язок по поверненню частини споживчого кредиту №1001253329101 від 22.02.2019 року. Позивачка ОСОБА_1 підписала заяву на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 25.08.2020 року за №1001667996601. Згідно даної заяви її строк складав з 25.08.2020 року по 26.08.2021 року, процентна ставка - 0,01%, розмір комісії за обслуговування кредитної історії - 2,99%. Позивачка ОСОБА_1 почала сплачувати за умовами даної заяви, але сума заборгованості по основному договору також не зменшувалась. Позивачка зазначає, що працівники банку не ознайомили її з усіма умовами банківського договору, фактично банк встановив у кредитному договорі плату за обслуговування кредитної заборгованості. У зв'язку з тим, що на запити позивачки представники відповідача не відповідають, позивачка ОСОБА_1 звертається до суду за захистом своїх законних прав та інтересів та просить суд визнати недійсним п.4 кредитного договору, а саме заяви за №1001253329101 від 22.02.2019 року, укладеного між сторонами в частині встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4,99%.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилась, однак надала на адресу суду заяву, згідно якої просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.
В судове засідання представник відповідача Перший Український Міжнародний Банк не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню по наступним підставам.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 22.02.2019 року між сторонами на підставі заяви за №1001253329101 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб було укладено Договір про надання споживчого кредиту у розмірі 50000,00 грн., строком на 36 місяців, розмір процентної ставки - 0,01%, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості - 4,99%. Отримавши кошти позивачка почала щомісячно здійснювати оплати за користування кредитом, але пізніше виявилось, що сума заборгованості за кредитом не зменшується, так як позивачка додатково повинна сплачувати розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості, який складає 4,99%, а це 2495,00 грн.. У зв'язку з погіршенням матеріального стану, позивачка звернулась до банку з проханням відтермінувати обов'язок по поверненню частини споживчого кредиту №1001253329101 від 22.02.2019 року. Позивачка ОСОБА_1 підписала заяву на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 25.08.2020 року за №1001667996601. Згідно даної заяви її строк складав з 25.08.2020 року по 26.08.2021 року, процентна ставка - 0,01%, розмір комісії за обслуговування кредитної історії - 2,99%.
Пункт 4 Заяви №1001253329101, укладений між сторонами 22.02.2019 року передбачає сплату позивачкою комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4,99%.
Так, стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України)
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинено у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчинені правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразок відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Крім того, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання договору (чи його умов) недійсним.
Так, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Для кваліфікації умов договору, як «несправедливі» необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, закріплений законодавцем в п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України та ч. 3 ст. 509 ЦК України; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.
Варто зауважити, що принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Зміст цього принципу полягає в тому, що умови правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.
При цьому, у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року за №15-рп/2004 у справі №1-33/2004 зазначено, що справедливість - одна із основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 12.02.2018 року у справі №707/2953/15-ц.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Суд приймає до уваги правові висновки, зазначені Верховним Судом у Постанові від 18.03.2020 року по справі №183/2122/15, в якій зазначено, що згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16.
Схожого правового висновку також дійшла Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року по справі №524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Таким чином, враховуючи наведені вище правові висновки, позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 про визнання недійсним п.4 Заяви №1001253329101, укладеної між сторонами 22.02.2019 року, який передбачає сплату позивачкою комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4,99% є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачка ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору під час звернення з позовною заявою до суду на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», судовий збір у розмірі 908,00 грн. слід стягнути з відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 6, 203, 205, 207, 215, 509, 626, 627, 628, 638, 1047, 1048, 1051, 1054 Цивільного кодексу України; ст.ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 174, 178, 259, 263-265, 273, 274-279, 353, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Першого Українського Міжнародного банку про захист прав споживачів та визнання недійсним п. 4 кредитного договору в частині встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості - задовольнити.
Визнати недійсним п.4 Кредитного договору, а саме заяви за №1001253329101 від 22.02.2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Перший Український Міжнародний Банк» в частині встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4,99%.
Стягнути з Акцінерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829, м.Київ, вул. Андріївська, 4) на користь держави судовий збір 908,00 грн..
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення складений 27.06.2022 року.
Суддя: