79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
14.06.2022 Справа № 914/355/22
За позовом: Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, м.Львів в інтересах держави в особі
Позивача: Міністерства оборони України, м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Галтрансрембуд”, м.Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства оборони України “Західвійськбуд”
про: витребування майна
Суддя У.І. Ділай
Секретар В.Д.Андрусик
За участі представників:
Від прокуратури: О.В.Рапіта - прокурор
Від позивача: В.О.Гудима - представник
Від відповідача: Н.Я.Патько - представник
Від третьої особи: Л.-Г.І.Уракіна - представник
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2022, справу №914/355/22 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 14.02.2022 позов залишено без руху.
21.02.2022 від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 22.02.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.03.2022.
Ухвалою від 22.03.2022 підготовче засідання відкладено на 03.05.2022.
Ухвалою від 03.05.2022 продовжено строк розгляду підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 17.05.2022.
Ухвалою від 31.05.2022 підготовче провадження закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 21.06.2022.
Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні 21.06.2022 підтримали позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.
У судовому засіданні 21.06.2022 представник відповідача заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні з огляду на пропущений строк позовної давності.
Представник третьої особи в судове засідання 21.06.2022 надав пояснення по суті спору.
В процесі розгляду матеріалів справи суд -
встановив:
26.03.2003 між Державним підприємством Міністерства оборони України “Західвійськбуд” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Галтрансрембуд” (покупець) укладено Договір купівлі-продажу №8, у відповідності до п.1.1 якого продавець передав у власність покупця наступне майно: прохідну розчинно-бетонного вузла загальною площею 82,8 м.кв. (літ.Д-1), склад - навіс розчинно-бетонного вузла загальною площею 406,4 м.кв. (літ.Ж-1).
За актом прийому-передачі від 31.03.2003 вищевказані об'єкти у с.Малехів, Жовківського району Львівської області, вул.Лесі Українки,45, загальною площею 489,2 кв.м., передано відповідачу.
У листопаді 2016 року на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Першим заступником військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, позивач-1: Міністерство оборони України, до відповідача-1: Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд, до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Галтрансрембуд, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.03.2003 № 8, укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України Західвійськбуд та Товариством з обмеженою відповідальністю Галтрансрембуд щодо відчуження нерухомого майна, а саме: прохідну розчинно-бетонного вузла загальною площею 82,8 м.кв. (літ.Д-1), склад навіс розчинно-бетонного вузла загальною площею 406,4 м.кв. (літ.Ж-1) по вул. Лесі України, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області та зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю Галтрансрембуд повернути нерухоме майно, а саме: прохідну розчинно-бетонного вузла загальною площею 82,8 м.кв. (літ.Д-1), склад навіс розчинно-бетонного вузла загальною площею 406,4 м.кв. (літ.Ж-1) по вул. Лесі України, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області, на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2017 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 рішення господарського суду Львівської області від 16.01.2017 у справі № 914/2783/16 залишено без змін.
Покликаючись на ст. 75 ГПК України, прокуратура зазначила, що обставини щодо приналежності зазначених будівель та споруд до сфери управління Міністерства оборони України є преюдиціальними для даної справи обставинами, у зв'язку з чим, не потребують повторного вивчення та доведення під час її розгляду.
На думку прокуратури оскільки, спірні об'єкти нерухомості у встановленому Законом порядку не вилучалася та відсутні інші підстави припинення власності держави в особі Міністерства оборони України, а, отже, ДП МОУ «Західвійськбуд» належить право господарського відання на майно: склад навіс розчинно-бетонного вузла загальною площею 406,4 м.кв. (літ.Ж-1). Майно ДП МОУ «Західвійськбуд» становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємтсва. Майно Підприємства є державною власністю і закріплюється на праві повного господарського відання, Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству. Зважаючи на те, що підприємство засноване на загальнодержавній власності, органом управління якого являється Міністерство оборони України, основні засоби, закріплені за вказаним підприємством, підлягають відчуженню у встановленому законодавству порядку щодо особливостей відчуження державного майна.
За твердженням прокуратури спірні об'єкти нерухомості знаходяться у володінні ТОВ «Галтрансрембуд» та підлягають поверненню на користь держави в особі Міністерства оборони України. Повернення державі нерухомого майна, незаконно відчуженого ТОВ «Галтранрембуд», переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом - державне (військове) майно. Пред'явлення вказаного позову спрямоване на захист інтересів титульного власника землі та усунення перешкод у користуванні своїм майном, що проявляються щодо відповідача у зобов'язально-правовій формі. При цьому зміни приналежності спірного майна не відбувається.
Відповідач проти позову заперечив з огляду на таке.
У рішенні від 16.01.2017 у справі № 914/2783/16 Господарський суд Львівської області дійшов до висновку про відсутність доказів надання Міністерством оборони України дозволу Державному підприємству Міністерства оборони України «Західвійськбуд» на відчуження майна за Договором № 8 купівлі-продажу від 26.03.2003, укладеним між ним та ТзОВ ВП «Галтрансрембуд». Разом з цим, за результатами розгляду справи № 914/2783/16 суд відмовив у задоволенні позову Першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону про визнання недійсним вищевказаного Договору купівлі-продажу майна у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Вимога про витребування майна, відчуженого відповідачу за відплатним Договором № 8 купівлі-продажу від 26.03.2003, що заявлена в межах даної справи, обґрунтована виключно недотриманням Державним підприємством Міністерства оборони України «Західвійськбуд» своїх власних процедур, закріплених у п. 4 Положення «Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю», затвердженого Наказом Фонду державного майна України № 1447 від 30.07.1999 та у Статуті підприємства, за якими відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, що власне встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили по справі № 914/2783/16, при тому, що ним не встановлювались обставини щодо приналежності відповідних будівель та споруд до сфери управління Міністерства оборони України, про що безпідставно та хибно зазначає позивач.
Згідно з пунктами 1.4, 1.5 та 1.7 договору №8 купівлі-продажу від 26.03.2003 закріплено, що майно, яке є предметом цього Договору, обліковується на балансі Продавця, як необоротні активи. Продавець гарантує законність набуття права власності на дане майно. Сторони підтверджують, шо вони мають всі повноваження на укладення цього Договору.
Згідно з положеннями пунктів 5.1 та 5.2 Договору Продавець гарантує, що він володіє всіма необхідними правами пов'язаними з продажем майна і продаж здійснює на підставі ст. 36 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 7 Закону України «Про власність»; що майно на момент укладення цього Договору та акту прийому-передачі нікому не продане, не подароване, не обтяжене суперечками, під забороною та в заставі не перебуває. На нього також не мають претензій треті особи.
При цьому, Договір № 8 купівлі-продажу від 26.03.2003 укладено з Відповідачем - ТзОВ ВП «Галтрансрембуд», як з переможцем конкурсу по купівлі спірних об'єктів, що відображено в долученому до позовної заяви Протоколі № 8 засідання конкурсної комісії ЛП МО України «Західвійськбуд» по реалізації майна, що не використовується у виробництві від 19.03.2003.
На думку відповідача у даному випадку має місце порушення принципу «належного урядування», адже позивач протиправно перекладає на ТзОВ ВП «Галтрансрембуд» відповідальність за недотримання саме державою в особі ДП МОУ «Західвійськбуд» процедури реалізації майна (не одержання дозволу Міністерства оборони України), при тому, що у пункті 5.1 Договору задекларовано, що Продавець гарантує, що він володіє всіма необхідними правами пов'язаними з продажем майна, а договірні відносини з відповідачем оформлялись за результатами проведеного конкурсу.
Крім того, відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в позові.
Третя особа надала пояснення по суті спору, вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, зазначивши таке. Протягом 2003-2005 років колишнім керівництвом ДП МОУ «Західвійськбуд», відповідно до Бізнес-плану ДП МО України «Західвійськбуд» на 2003 рік, затвердженого 10.02.2003 начальником центрального спеціалізованого будівельного управління МО України Д.В.Ісаєнком, було реалізовано певну кількість будівель та споруд. Бізнес-план ДП МО України «Західвійськбуд» на 2003 рік не був документом дозвільного характеру. Метою його складання було запропонувати шляхи вирішення виходу підприємства із кризового фінансового становища.
Згідно п. 4.2 Статуту, майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.
Згідно пункту 4.4 Статуту, відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.
Відповідно до ст. 10 діючого у 2003 році Закону України «Про підприємства в Україні», відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, на аукціоні, за конкурсом) у порядку, що визначається Фондом державного майна України.
Оскільки ДП МОУ «Західвійськбуд» є державним підприємством, а вищезазначене нерухоме майно належало йому на праві повного господарського відання, то до даних правовідносин слід застосовувати вимоги п. 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.04.1999р. №1477, згідно яких відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном, за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями.
При цьому пункт 6 Положення №1477 передбачає передачу до органу управління майном та Фонду державного майна України пакета документів, зокрема: звернення підприємства; техніко-економічне обгрунтування доцільності відчуження майна та використання коштів; акт про оцінку вартості основних засобів, які підлягають відчуженню згідно з даними бухгалтерського обліку - за встановленою формою; акт про інвентаризацію основних засобів, які підлягають відчуженню; акт про технічний стан майна; звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) та інші.
Отже, відповідно до вимог Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, для укладення договору купівлі-продажу необхідно було: - отримати письмовий дозвіл на відчуження, виданий центральним або місцевим органом виконавчої влади, уповноваженим здійснювати функції управління державним майном, погоджений з Фондом державного майна України або його регіональним відділенням; - здійснити експертну оцінку майна та провести конкурс (аукціон).
На думку третьої особи - власником нерухомого майна склад навіс РБВ, загальною площею 406,4 кв.м (літ. Ж-1) за адресою: Львівська обл., с. Малехів, вул. Київська, 22 є держава в особі Міністерства оборони України.
При прийнятті рішення суд виходить і такого:
У листопаді 2016 року на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Першим заступником військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, позивач-1: Міністерство оборони України, до відповідача-1: Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд, до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Галтрансрембуд, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.03.2003 № 8, укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України Західвійськбуд та Товариством з обмеженою відповідальністю Галтрансрембуд щодо відчуження нерухомого майна, а саме: прохідну розчинно-бетонного вузла загальною площею 82,8 м.кв. (літ.Д-1), склад навіс розчинно-бетонного вузла загальною площею 406,4 м.кв. (літ.Ж-1) по вул. Лесі України, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області та зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю Галтрансрембуд повернути нерухоме майно, а саме: прохідну розчинно-бетонного вузла загальною площею 82,8 м.кв. (літ.Д-1), склад навіс розчинно-бетонного вузла загальною площею 406,4 м.кв. (літ.Ж-1) по вул. Лесі України, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області, на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2017 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 рішення господарського суду Львівської області від 16.01.2017 у справі №914/2783/16 залишено без змін.
При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази надання Міністерством оборони України дозволу на відчуження державного майна за договором купівлі-продажу №8 від 26.03.2003, відтак укладення вказаного договору суперечило чинному на той час законодавству України.
Разом з цим, місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку позовної давності, оскільки Міністерство оборони України довідалося про порушення прав держави з рішення господарського суду Львівської області у справі №5015/3297/12 ще у 2012 році, в свою чергу прокуратура довідалася про порушення прав держави в березні 2012 року під час проведення перевірки дотримання посадовими особами ДП МО України "Західвіськбуд" вимог законодавства щодо відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, обставини щодо приналежності зазначених будівель та споруд до сфери управління Міністерства оборони України є преюдиціальними для даної справи обставинами, у зв'язку з чим, не потребують повторного вивчення та доведення під час її розгляду.
Зважаючи на встановлені факти в судових рішеннях господарських судів у справі №914/2783/16, прокуратура вважає, що спірні об'єкти нерухомості протиправно знаходяться у володінні ТОВ «Галтрансрембуд» та підлягають поверненню на користь держави в особі Міністерства оборони України.
За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц.
Господарський суд Львівської області погоджується з доводами прокуратури, однак дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та беручи до уваги судові рішення у справі №914/2783/16, суд зазначає, що станом на час подання позову у цій справі прокуратура та позивач тривалий час не вживали належних заходів, спрямованих на повернення спірного майна.
Відповідач заявив про застосування позовної давності.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно із матеріалами справи позивачу відомо про обставини, які покладені в основу підстав позову щонайменше з березня 2012 року.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто, після виникнення права на захист (охоронного).
У справі, яка розглядається, суд встановив, що позовна заява подана 08 лютого 2022 року, тобто, після спливу трирічного строку позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
За приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропущення позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зазначено, що і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 22.02.2017 у справі №6-17цс17.
Як встановлено судом, при поданні позову в даній справі позивач та прокуратура не порушували питання про поновлення строку позовної давності, а також не надали доказів поважності причин пропуску звернення до суду.
Висновок про застосування інституту позовної давності до правовідносин, врегульованих ст. 388 ЦК України, викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 (провадження №12-122гс18). У постанові Постанова ВП ВС 17.10.18, справа №362/44/17 (провадження №14-183 цс 18) міститься наступний правовий висновок: на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності (пункти 39-40 постанови).
Отже, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що позовні вимоги прокурора про витребування на користь Міністерства оборони України спірних приміщень не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом позовної давності за заявою відповідача про її застосування.
Судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позовних вимог відмовити.
2.Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 27.06.2022.
Суддя Ділай У.І.