ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.06.2022Справа № 910/15015/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія"
до Публічного акціонерного товариства "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК"
про стягнення 18 795,08 грн.
Без виклику представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК" (далі - відповідач) про стягнення 18 795, 08 грн, з яких: 15 036, 30 грн основний борг, 1 280, 55 грн пеня, 673, 86 грн 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 1 804, 37 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, всупереч умов договору про постачання електричної енергії № 420073947 від 01.01.2019, не виконав своїх зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати за спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі, інфляційні втрати у розмірі та 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 відкрито провадження у справі № 910/15015/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
17.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог з підстав того, що Фонд гарантування здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку відповідно до порядку визначеного Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що унеможливлює стягнення з нього коштів у будь-який спосіб, аніж це передбачено спеціальним законом, яким, до того ж, заборонено здійснювати нарахування у відношенні неплатоспроможного банку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат. Окрім того, зауважує на тому, що позивач не звертався до банку про включення його вимог до реєстру кредиторів, що знову ж таки виключає задоволення його вимог в обхід приписів спеціального закону та заявляє клопотання про застосування строків позовної давності.
22.11.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд залишити без розгляду заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення до нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
01.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» (далі - енергопостачальна організація) та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - споживач) укладено договір на постачання електричної енергії № 420073947, за умовами пункту 2.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач сплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі.
Обсяг проданої споживачу електроенергії визначається ОСР та для споживачів, які не є побутовими (юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), підтверджується шляхом підписання Сторонами до 10 числа місяця наступного за розрахунковим відповідного акта купівлі-продажу електричної енергії / акта приймання передачі електричної енергії (п. 2.3 договору).
Датою початку постачання електричної енергії Споживачу є дата зазначена в заяві-приєднанні (п. 3.4 договору).
Ціна (тариф) на електричну енергію має зазначатися Постачальником у рахунках на оплату спожитої електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни (п. 5.7 договору).
Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п.5.8 договору).
Якщо Споживач не здійснив оплату за цим Договором в строки, передбачені комерційною пропозицією, або не допустив уповноважених представників Постачальника до розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії, що розташовані на території Споживача, Постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії Споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ (з урахуванням особливостей, встановлених для вразливих споживачів). У разі порушення Споживачем строків оплати Постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен день прострочення оплати за цим Договором. Споживач сплачує за вимогою Постачальника пеню у розмірі, що зазначається у комерційній пропозиції (п. 5.11 договору).
Відповідно до п. 6.2. споживач зобов'язується: забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством (п. 9.1 договору).
Цей Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набуває чинності з дати подання Споживачем заяви-приєднання але не раніше дати, наведеній в комерційній пропозиції. Умови цього Договору починають виконуватись з дати початку постачання електричної енергії, зазначеної Споживачем у заяві-приєднанні (п. 13.1 договору).
Як встановлено п. 13.2. договору у разі внесення постачальником, в установленому чинним законодавством порядку змін до змісту типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, затвердженого Регулятором, Сторони погоджуються з такими змінами у цьому Договорі. Постачальник зобов'язаний поінформувати Споживача про такі зміни не пізніше ніж за 20 днів до дати введення в дію цих змін.
Додатком №1 від 20.12.2018 до договору сторони погодили заяву - приєднання та визначили об'єкт споживача за адресою м. Бровари, Бульвар Незалежності, 3б.
Додатком № 3 до договору сторони погодили комерційну пропозицію «Універсал».
Позивач у позовній заяві вказав на те, що він свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, натомість відповідач всупереч п.1ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», п.5.5.5 ПРРЕЕ не здійснив оплату за спожиту електричну енергію, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість за період з червня 2019 - по січень 2020 у розмірі 15 036, 00 грн
Як встановлено судом 28.01.2020 на адресу позивача надійшов лист від відповідача з проханням достроково припинити дію Договору про постачання електричної енергії з 31.01.2020, а тому починаючи з лютого 2020 року постачання відповідачу електричної енергії згідно договору № 420073947 припинено.
Як вбачається з виставлених позивачем рахунків-фактур, відповідачем у період з червня 2019 по січень 2020 спожито електричної енергії на суму 15 036, 30 грн.
Про надання електричної енергії у вказаному періоді свідчать також акти прийняття - передавання електричної енергії, копії яких долучено до матеріалів справи.
В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зауважує на тому, що він перебуває у ліквідаційній процедурі відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним та пріоритетним відносно інших законодавчих актів та яким заборонено примусове стягнення коштів банку під час дії ліквідаційної процедури. Окрім того, просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов такого висновку.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором енергопостачання, а частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
В силу приписів частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до п. 5.8 договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, змісту пункту 5.8 договору та вказаного граничного строку в рахунках-фактурах, строк виконання грошового зобов'язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свого обов'язку щодо оплати наданих за договором послуг не виконав.
Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем визначених умовами договору послуг у вигляді електричної енергії та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення 15 036, 30 грн основного боргу.
Водночас суд відхиляє доводи відповідача про неможливість примусового стягнення із банку, що перебуває в ліквідації, коштів в силу приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з огляду на таке.
Відповідно до постанови правління Національного банку України №733 від 20.11.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк" №123 від 20.11.2014 за яким з 21.11.2014 у Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський акціонерний банк" запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду. Термін здійснення тимчасової адміністрації продовжено включно до 20.03.2015 відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду №35 від 17.02.2015.
На підставі постанови правління Національного банку України №188 від 19.03.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку" №63 від 20.03.2015 за яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" з призначенням уповноваженої особи. Процедура здійснення ліквідації продовжувалась відповідно до рішень виконавчої дирекції Фонду, зокрема включно до 19.03.2020.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 6, 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Частиною п'ятою статті 36 Закону встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); накладення нових обтяжень чи обмежень на майно (активи) (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій); нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами; заміна кредитора у зобов'язанні банку на договірній основі, крім випадків передачі всього або частини майна (активів) та всіх або частини зобов'язань приймаючому або перехідному банку.
При цьому, частиною 6 вказаної статті передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо: виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на кінець дня, що передує дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку); сплати регулярного збору до Фонду; витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті; виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку; виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю тощо, що надійшли до банку з дня початку здійснення процедури виведення банку з ринку; виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги по вагітності та пологах, що надійшли на спеціальний рахунок у банку, відкриття якого передбачено законодавством України для юридичної особи, починаючи з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку; виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку; здійснення купівлі-продажу валюти фізичними та юридичними особами для погашення ними зобов'язань за кредитними договорами, виконання вимог, встановлених законодавством, для обов'язкового продажу валюти; обов'язкового звернення стягнення на об'єкт довірчої власності або передання такого об'єкта за актом приймання-передачі довірчому засновникові у випадках, встановлених законом.
Зобов'язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.
Абзацом 1 частини 4 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що початок тимчасової адміністрації або будь-які дії, що вживаються Фондом на виконання плану врегулювання, не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують операційну та господарську діяльність банку, зокрема договорів з платіжними організаціями платіжних систем, про надання клірингових, розрахункових послуг, про оренду рухомого та нерухомого майна, про надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони тощо.
Отже, відповідно до пункту 2 частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", обмеження, визначене пунктом 1 частини 5 статті 36 цього Закону не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2018 у справі № 911/501/17.
Заборгованість відповідача з оплати електричної енергії, що постачалась до приміщень по бульвару Незалежності, буд. 3 б, м. Бровари, які використовувались відділенням банку, стосується безпосередньо господарської діяльності цього банку, а тому обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.
При цьому, судом враховано, що на час розгляду справи, жодних доказів завершення процедури ліквідації банку у відповідності до приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідачем не надано, а отже, як станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи відповідач перебуває у процедурі ліквідації, про що свідчить і відсутність запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію про припинення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (ПАТ "ВіЕйБі Банк") як юридичної особи.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанови Верховного Суду, наведені у відзиві на позовну заяву, так як правовідносини у справах на які посилається відповідач та у даній справі не є подібними, так як різняться за своїм змістом, що визначається відмінними обставинами, а саме наявністю зобов'язань банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, тоді як у спірних правовідносинах предметом спору є стягнення витрат, пов'язаних із забезпеченням господарської діяльності банку.
Разом з цим, відповідач заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права в частині стягнення заборгованості.
Як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
В той же час, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020, який триває і на час ухвалення даного рішення.
Отже, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію у період з червня 2019 по січень 2020 в силу приписів пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Відтак, у зв'язку з продовженням строків визначених ст. 257 ЦК України у суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності за вищезазначеною вимогою.
За таких обставин, беручи до уваги вище викладене та враховуючи, що відповідач свої грошові зобов'язання за договором належним чином не виконав, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у розмірі 15 036, 30 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В той же час, суд вважає безпідставними твердження позивача щодо наявності правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних оскільки, як вірно зауважив відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, частиною 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено заборону на нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку та нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2018 у справі №911/501/17.
З огляду на вищевикладене, враховуючи нормативні приписи щодо процедури ліквідації банку в частині заборони нарахування, зокрема, неустойки (штрафів, пені), індексу інфляції та 3% річних, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість відповідача за договором про постачання електричної енергії.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити оплату за спожиту електричну енергію.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу за спожиту теплову енергії, в іншій частині позовних вимог належить відмовити.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 27 Т; ідентифікаційний код 19017842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія" (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, 8-В; ідентифікаційний код 42094646) борг у розмірі 15 036 (п'ятнадцять тисяч тридцять шість) грн 30 коп та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 02 коп.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 27.06.2022.
Суддя М.Є.Літвінова