20.06.2022 року м.Дніпро Справа № 908/3000/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Дарміна М.О., Антоніка С.Г.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Алілуєв Д.Ю., адвокат, дов. №б/н від 01.10.2021;
від відповідача: Білик О.В., адвокат, дов. №222 від 28.12.2021;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.02.2022, ухвалене суддею Левкут В.В., м. Запоріжжя, повний текст якого складено 04.04.2022, у справі № 908/3000/21
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСМЕТ" (вул. Незалежної України/бул. Парковий, 1/2, офіс 36, м. Запоріжжя, 69006)
до приватного акціонерного товариства "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" (вул. Південне шосе, 81, м. Запоріжжя, 69008)
про стягнення 8957910,91 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю “БІЗНЕСМЕТ” (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства “Дніпроспецсталь” ім. А.М. Кузьміна” (далі - Відповідач) 20 191 547,85 грн., які складаються з: 19 919 956,00 грн. основного боргу за договором № 11210148 від 01.04.2021, 49 963,63 грн. 3% річних та 221 628,22 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 11210148 від 01.04.2021, що стало підставою для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.
Від Позивача судом 24.11.2021 отримано заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 15073833,00 грн. основного боргу за договором №11210148 від 01.04.2021, 98350,58 грн. 3% річних та 233652,99 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з частковим погашення відповідачем суми боргу.
Від Позивача 05.01.2022 надійшла заява про зменшення позовних вимог від 31.12.2021, в якій позивач просив стягнути з відповідача 13451137,00 грн. основного боргу за договором № 11210148 від 01.04.2021, 142258,71 грн. 3% річних та 349744,50 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з частковим погашення відповідачем суми боргу.
Враховуючи зменшення Позивачем позовних вимог, судом розглядаються вимоги про стягнення з відповідача (в редакції заяви про зменшення позовних вимог вих. № 6-юр від 18.01.2022) 8 957 910,91 грн., які складаються з: 8 465 983,00 грн. основного боргу за договором № 11210148 від 01.04.2021, 142 183,41 грн. 3% річних та 349 744,50 грн. інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.02.2022 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСМЕТ" 141 934,55 грн. 3% річних, 349 724,50 грн. інфляційних втрат, 134 364,63 грн. судового збору.
В частині стягнення 8 465 983,00 грн. основного боргу провадження у справі закрито. В іншій частині позову - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням в частині стягнення 77 333,27 грн інфляційних втрат та розподілу судових витрат, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне акціонерне товариство "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна", в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм матеріального і процесуального права, нез'ясування обставин справи, просить скасувати рішення господарського суду в оскаржуваній частині, у відповідній частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні інфляційних втрат на суму 77 333,27 грн, а також у стягненні з відповідача судового збору в сумі 126 989,75 грн.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що не згодний із наведеним розрахунком інфляційних втрат, який був здійснений Позивачем і якому суд надав свою оцінку, оскільки вказаний розрахунок суперечить рекомендаціям Верховного Суду України, викладеним в Листі №62-97р від 03.04.1997 та пункту 3.2 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, відповідно до яких інфляційні нарахування здійснюються на суму боргу, прострочення якого тривало не менше повного місяця із застосуванням індексу інфляції такого місяця. Отже, рекомендовано з розрахунку виключати періоди, менші за місяць.
Проте, Позивач при нарахуванні інфляційних втрат враховував місяці виставлення рахунків, за якими відсутні прострочення в розмірі повного місяця.
Відповідно до наданого контррозрахунку Відповідача, розрахунковий період за яким визначався розмір інфляційних витрат у Відповідача інший, ніж задоволено судом. А відтак, вважає що суд безпідставно стягнув з Відповідача інфляційні втрати в розмірі 77 333,27грн. (349 724 50 - 272 391,23 (інфляційні втрати за контррозрахунком відповідача)).
Оскільки рішенням позов було задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 141 934,55 грн - 3% річних та 349 724,50 грн - інфляційних втрат, шо загалом складає 491 659,05 грн, то відповідно до ч. 1, 4 ст.129 ГПК України розмір судового збору, що підлягає стягненню з Відповідача, в разі часткового задоволення позовних вимог, повинен був складати 7 374,89грн. (491 659,05 х 1,5%).
Таким чином, стягнення судом з Відповідача суми 126 989,74грн. (134 564,63 - 7 374,89) суперечить нормам ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України.
Оскільки із розглянутих судом вимог про стягнення з відповідача 8 957 910,91 грн, провадження по справі в частині стягнення 8 465 983,00 гри, основного боргу судом було закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору, то, відповідно, судовий збір із суми 8 465 983,00грн х 1,5 % = 126 989,75 грн, підлягає поверненню з державного бюджету України відповідно підпункту 5) ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за клопотанням особи, яка його сплатила.
Вважає, шо при розподілі судових витрат судом були порушені норми ГПК України, оскільки при розподілі судових витрат, суд послався лише на п.п. 1) ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», який передбачає повернення судового збору в разі зменшення розміру позовних вимог. Але судом не врахована норма п.п. 5) ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», якою передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСМЕТ", відзив на апеляційну скаргу не надав. В судовому засіданні представник Позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.05.2022 (колегія суддів у складі: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), Дармін М.О., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.02.2022 у справі № 908/3000/21; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 30.05.2022.
В судовому засіданні 30.05.2022 оголошено перерву до 20.06.2022.
В судовому засіданні 20.06.2022 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень проти них, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарг підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Товариством з обмеженою відповідальністю “БІЗНЕСМЕТ” (Постачальником, Позивачем у справі) та Приватним акціонерним товариством “Дніпроспецсталь” ім. А.М. Кузьміна” (Покупцем, Відповідачем у справі) 01.04.2021 укладений договір № 11210148 (далі - Договір).
Відповідно до умов п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити метали чорні вторинні (далі - брухт), зазначені у специфікації (додаток № 1).
Згідно із п. 2.2 Договору ціна на брухт і умови поставки встановлюються у специфікаціях (додаток № 1), які є невід'ємною частиною договору і не підлягають перегляду у односторонньому порядку.
Ціна за брухт, завезений автотранспортом, визначається за датою заїзду на підприємство Покупця, зазначеної в штемпелі на накладній (п. 2.3 Договору).
Ціна на брухт, заведений залізничним транспортом, визначається за датою відвантаження, зазначеної в штемпелі залізничної накладної або за даними АС Клієнт УЗ. У разі виникнення суперечностей датою відвантаження приймається дата відвантаження за даними АС Клієнт УЗ (п. 2.4 Договору).
Відповідно до п. 2.7 Договору сума договору становить орієнтовно 120 000 000,00 грн. без ПДВ. Остаточна сума договору визначається сумою вартості всіх специфікацій. Сума за цим договором не може перевищувати 120000000,00 грн. без ПДВ.
Згідно із п. 3.1 Договору оплата за легований брухт підвидів 326, 319, 328, 331, 12Х18Н9(У) здійснюється протягом тридцяти календарних днів з дати поставки брухту на підприємство Покупця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Оплата за інший брухт здійснюється протягом шістдесяти календарних днів з дати поставки брухту на підприємство Покупця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. За погодженням сторін допускається передплата на узгоджену партію брухту.
Датою поставки (переходу права власності) вважається дата виписки актів приймання. (п. 3.2 Договору).
Відповідно до п. 8.1 Договору договір набуває чинності з 01.04.2021 і діє в частині поставки продукції до 31.12.2021. У випадку якщо у сторін на момент закінчення терміну дії цього договору залишаються невиконані договірні зобов'язання і не задоволені законні вимоги, дія цього договору продовжується до повного виконання таких зобов'язань і законних вимог.
Специфікаціями № 1-4 (додаток № 1) сторонами узгоджено найменування, термін узгодженої ціни, кількість, узгоджену ціну та вартість продукції.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем у період часу з 05.05.2021 по 18.08.2021 на виконання умов договору поставлено відповідачу брухт чорних металів, що підтверджується відповідними актами, підписаними відповідачем.
На підставі оформлених актів приймання позивачем виставлені відповідачу рахунки-фактури.
Зобов'язання з оплати отриманого брухту металів чорних відповідачем належним чином не виконано.
За поясненнями позивача, станом на момент звернення до суду з позовом за прострочена заборгованість відповідача становила 19919956,00 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого брухту чорних металів у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що Відповідач, в порушення умов договору та чинного законодавства, оплату вартості отриманого товару у визначений у Договорі строк не здійснив.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 141 934,55 грн. 3% річних та 349 724,50 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 8 465 983,00 гри, основного боргу провадження у справі закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, через відсутність предмету спору. В іншій частині позову (248,86 грн. 3% річних та 20,00 грн. інфляційних втрат) суд відмовив через необґрунтованість.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129 ГПК України, в т.ч. в частині закриття провадження у справі, поклав на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом позовних вимог шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 134 364,63 грн судового збору.
Колегія суддів апеляційного господарського суду лише частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналогічні приписи містяться у статті 265 Господарського кодексу України відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Виходячи з умов п. 3.1 Договору оплата за поставлену за продукцію - 30 або 60 календарних днів з дня поставки брухту в залежності від підвидів брухту.
Відповідач, в порушення умов договору та чинного законодавства, оплату вартості отриманого товару у визначений у Договорі строк не здійснив.
Факт отримання від Позивача брухту та розмір заборгованості в сумі 19 919 956,00 грн. за отриманий брухт станом на дату подання позову Відповідачем не заперечується. Разом з тим Відповідач зазначив, що з 19.10.2021 ним постійно здійснювалось поступове погашення заборгованості. Заперечення відповідач стосуються розрахунку 3% річних та інфляційних втрат. За контррозрахунком відповідача, відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат на суму 150 779,36 грн. та 3% річних на суму 87,23 грн.
Частиною 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зважаючи на те, що Відповідачем вартість брухту чорних металів, отриманого від Позивача за спірними актами приймання, та здійснення оплати із затриманням не заперечується, а також з огляду на відсутність у суду сумнівів щодо достовірності обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що визнані учасниками справи обставини, не потребують додаткового доведення.
Отже, факт порушення Відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати Відповідачем у визначений зобов'язанням термін вартості отриманого брухту є доведеним.
З урахуванням зменшення розміру позовних вимог судом розглядаються вимоги про стягнення з Відповідача 8 465 983,00 грн. основного боргу.
Суд визнає, що позовна вимога про стягнення з відповідача 8 465 983,00 грн. основного боргу заявлена обґрунтовано.
Разом з тим, Відповідачем надано докази погашення заборгованості в повному обсязі до винесення рішення у справі.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
За таких обставин, провадження по справі в частині стягнення 8 465 983,00 грн. основного боргу господарським судом обґрунтовано закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 142 183,41 грн. 3% річних за загальний період з 06.07.2021 по 01.01.2022 та 349 744,50 грн. інфляційних втрат за загальний період з липня по листопад 2021 року (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог вих. № 6-юр від 18.01.2022).
На підставі викладеного, враховуючи розрахунок Позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати Відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування відсотків річних та інфляційних втрат прийшла до висновку про правильність та арифметичну вірність здійсненого господарським судом розрахунку, а саме:
- до стягнення підлягає 141 934,55 грн. 3% річних. В частині стягнення 248,86 грн. 3% річних слід відмовити у зв'язку з необґрунтованістю (позивачем помилково включено до розрахунку день оплати заборгованості по кільком поставкам);
- до стягнення підлягає сума 349 724,50 грн. інфляційних втрат; в іншій частині вимоги про стягнення інфляційних втрат (20,00 грн.) слід відмовити як заявленій необґрунтовано через арифметичну помилку.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги про те, що інфляційні нарахування здійснюються на суму боргу, прострочення якого тривало не менше повного місяця із застосуванням індексу інфляції такого місяця, отже, рекомендовано з розрахунку виключати періоди, менші за місяць, колегія суддів зазначає наступне.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р надано "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ".
Так, відповідно до даного Листа при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
В той же час, відповідно до абз. 2 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Таким чином, Лист Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р та абз. 2 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» по різному визначають початок періоду, з якого починається нарахування інфляційних витрат.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 зазначила, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у наступному місяці.
Також Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз'яснення:
- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;
- якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;
- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що з розрахунку інфляційних втрат слід виключати всі періоди, менші за місяць (неповні місяці).
Колегія суддів констатує, що Позивачем при нарахуванні інфляційних втрат при визначенні загального періоду прострочення враховано деякі місяці, у яких строком прострочення був неповний місяць. В той же час, період прострочення у цих неповних місяцях був більше 15 діб, тобто більше півмісяця.
З огляду на викладене господарським судом правомірно стягнуто з Відповідача користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕСМЕТ" 141 934,55 грн. 3% річних та 349 724,50 грн. інфляційних втрат, що загалом складає 491 659,05 грн.
Тому відповідно до ч. 1, 4 ст.129 ГПК України розмір судового збору, що підлягає стягненню з Відповідача, в разі часткового задоволення позовних вимог, повинен був складати 7 374,89грн. (491 659,05 х 1,5%).
Статтею 7 ЗУ «Про судовий збір» передбачені умови повернення судового збору, зокрема сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка ного сплатила за ухвалою суду в разі:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
5) закриття (притінення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Оскільки із розглянутих судом вимог про стягнення з відповідача 8 957 910,91 грн, провадження по справі в частині стягнення 8 465 983,00 гри, основного боргу судом було закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору, то, відповідно, судовий збір із суми 8 465 983,00грн х 1,5 % = 126 989,75 грн, підлягає поверненню з державного бюджету України відповідно підпункту 5) ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за клопотанням особи, яка його сплатила.
Таким чином, стягнення судом з Відповідача суми 126 989,74грн. (134 564,63 - 7 374,89) суперечить нормам ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що при розподілі судових витрат господарським судом були порушені норми ГПК України, оскільки при розподілі судових витрат, суд послався лише на п.п. 1) ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», який передбачає повернення судового збору в разі зменшення розміру позовних вимог. Але судом не враховано норма п.п. 5) ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», яким передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Відповідно до п. 4 до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про порушення господарським судом ст. 129 ГПК України, ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» знайшли своє підтвердження.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду необхідно змінити в частині судового збору, стягнувши з Відповідача на користь Позивача 7 374,89 грн судового збору за подачу позовної заяви.
В іншій частині рішення господарського суду слід залишити без змін.
Зважаючи на задоволення апеляційної скарги лише з підстав незгоди з розподілом судових витрат; враховуючи, що судовий збір при подачі апеляційної скарги та такими вимогами скаржником не сплачувався; беручи до уваги відмову у задоволенні решти вимог апеляційної скарги, за яким сплачувався судовий збір, колегія суддів вважає, що судові витрати, понесені у зв'язку із подачею апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.02.2022 у справі № 908/3000/21 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.02.2022 у справі №908/3000/21 - змінити в частині судового збору, стягнувши з приватного акціонерного товариства “Дніпроспецсталь” ім. А.М. Кузьміна” (вул. Південне шосе, 81, м. Запоріжжя, 69008; ідентифікаційний код 00186536) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “БІЗНЕСМЕТ” (вул. Незалежної України/бул. Парковий, 1/2, офіс 36, м. Запоріжжя, 69006; ідентифікаційний код 43059120) 7374,89 грн судового збору за подачу позовної заяви.
В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 23.02.2022 у справі №908/3000/21 - залишити без змін.
Судові витрати приватного акціонерного товариства "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.06.2022.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя С.Г. Антонік
Суддя М.О. Дармін