23.06.2022 року м. Дніпро Справа № 904/1339/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Орєшкіної Е.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Грачов А.В.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2021 р.
( суддя Мельниченко І.Ф., м. Дніпро )
у справі
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан",
м.Київ
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Пірус Медікал",
м.Підгородне, Дніпровський район, Дніпропетровська область
про визнання недійсним договору
відповідального зберігання №16111 від 16.11.2018 р.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Авідан" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про визнання недійсним Договору відповідального зберігання № 16111 від 16.11.2018 р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авідан" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пірус Медікал".
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач зазначає, що договір відповідального зберігання № 16111 від 16.11.2018 р. укладений між сторонами без належного обсягу цивільних прав Відповідача, у зв'язку з чим вказаний договір є недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Відповідач заявлені вимоги не визнав у повному обсязі, посилаючись на те, що Договір відповідального зберігання № 161111 від 16.11.2018 р. та договір поставки товарів № 091111 від 09.11.2018 р. укладені між сторонами регулюються різними нормами законодавства, є різними за предметом, зобов'язаннями сторін та підставами виникнення правовідносин за ними. Крім того, договір поставки взагалі не є предметом розгляду в даній справі. У зв'язку з викладеним, Відповідач вважає, що у Позивача відсутні правові підстави посилатися на договір поставки, як на підставу визнання недійсним договору зберігання.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2021 р. у справі № 904/1339/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про відсутність передбачених законом підстав для для визнання недійсним договору відповідального зберігання № 161111 від 16.11.2018 р., зважаючи на те, що спірний Договір не суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, волевиявлення учасників було вільне, був вчинений у письмовій формі та спрямований на реальне настання правових наслідків, а також зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення стороною Позивача спірного правочину.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Авідан" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2021 р. у справі № 904/1339/21, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Одночасно у змісті скарги викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду не є вмотивованим та обгрунтованим, складається лише з констатації деяких фактів та не містить будь-яких доводів та аргументів суду, чому не було взято до уваги надані доводи та докази. В такому разі, прийняте рішення не ґрунтується на засадах верховенства права, не є законним і не є обґрунтованим, а відтак підлягає скасуванню.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що незважаючи, що до повної оплати Замовник не мав права розпоряджатися Медичним обладнанням, тобто Відповідач був позбавлений будь-яких прав щодо укладання будь-яких правочинів пов'язаних з розпорядженням, в супереч цьому, між Позивачем та Відповідачем було укладено оспорюваний правочин - Договір відповідального зберігання № 16111 від 16.11.2018 р., зміст якого спрямований на розпорядження Медичним обладнанням. За таких умов, наведений договір суперечить приписам ст. 203, 215 ЦК України та підлягає визнанню недійсним.
При цьому Скаржник зазначає, що Відповідач у даній справі є лише посередником в ланцюгу - зберігачем майна, а отже судове рішення по справі безпосередньо впливало на права, обов'язки та охоронювані інтереси і інших зберігачів/поклажодавців, які до речі вважають себе власниками спірного обладнання: Товариства з обмеженою відповідальністю «Майсгер-Буд», Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської обласної Державної Адміністрації. В судовому засіданні представником Позивача було подано відповідне клопотання про залучення третіх осіб без самостійних, проте в задоволенні його було безпідставно відмовлено, що є порушення норм процесуального законодавства.
Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції зобов'язаний був дослідити оригінал Договору відповідального зберігання № 16111 від 16.11.2018 р., тим паче, що в достовірності його є сумніви, а представник Позивача заявляв відповідне клопотання.
Скаржник наголошує на тому, що в порушення принципу змагальності судом першої інстанції не було задоволено жодного клопотання представника Позивача щодо витребування доказів, клопотання про надання оригіналів доказів для огляду, клопотання про залучення третіх осіб, клопотання про відкладення розгляду справи з метою збору нових доказів (після того, як у витребуванні необхідних доказів судом було відмовлено) тощо.
Відтак, на думку Скаржника, дії Відповідача по укладенню Договору відповідального зберігання та фактичній передачі Медичного обладнання на відповідальне зберігання є видом/проявом розпорядження, яке було прямо заборонено Відповідачу, про що останній достеменно знав.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Пірус Медікал" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Товариство посилається на те, що укладаючи зазначений Договір відповідального зберігання та виконуючи його, Позивач визнав правомірність володіння та розпорядження майном ТОВ «Пірус Медікал» та взяв на себе зобов'язання зберігати та повернути Обладнання Поклажодавцеві за першою вимогою останнього (п. 2.1.4 Договору). Крім того, виконання Позивачем своїх зобов'язань за Договором зберігання жодним чином не пов'язано та не залежиться від умов та виконання будь-якого іншого зобов'язання, у тому числі й Договору поставки вказаного обладнання.
Крім того, у відзиві Товариство посилається на те, що правовідносини Сторін щодо укладання та виконання умов договору поставки законодавчо не пов'язані з іншими правовідносинами між тими ж сторонами, які виникають на підставі укладання інших правочинів, зокрема договору зберігання.
Товариство також вказує на те, що Договір відповідального зберігання № 161111 від 16.11.2018 р. та договір поставки товарів № 091111 від 09.11.2018 р., що були укладені між Позивачем та Відповідачем, регулюються різними нормами законодавства, є різними за предметом, зобов'язаннями сторін та підставами виникнення правовідносин за ними. Крім того договір поставки взагалі не є предметом розгляду в даній справі. Враховуючи зазначене, немає правових підстав у Позивача посилатися на договір поставки, як на підставу визнання недійсним договору зберігання.
Крім того, Товариство зазначає про те, що спірний Договір не суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, волевиявлення учасників було вільне, договір вчинений у письмовій формі та спрямований на реальне настання правових наслідків, а також зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення стороною Позивача спірного правочину, у суду були відсутні підстави для визнання недійсним договору відповідального зберігання № 161111 від 16.11.2018 р..
Також, Відповідач вважє, що звернення ТОВ «Авідан» до суду з позовом по даній справі є фактичним намаганням ТОВ «Авідан» уникнути в майбутньому належного виконання рішення по № 910/18393/19 щодо повернення зі зберігання майна Поклажодавцеві та прагнення штучно затягнути розгляд справи № 910/18393/19 за позовом ТОВ «Пірус Медікал» до ТОВ «Авідан» про зобов'язання вчинити дії.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2021 р. для розгляду справи № 904/1339/21 визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач - Подобєд І.М., судді - Кощеєв І.М., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.07.2021 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" залишено без руху; апелянту наданий строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме, - надання доказів оплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (3405,00 грн.).
11.08.2021 р. розпорядженням керівника апарату суду, відповідно до пунктів 2.3.50, 2.6.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 904/1339/21 з метою дотримання процесуального строку на вчинення відповідної дії, а саме - відкриття провадження у справі, у зв'язку з відпусткою судді - доповідача Подобєда І.М.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2021 р., справу № 904/1339/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2021 р. прийнято справу № 904/1339/21 до свого провадження для вирішення питання відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2021 р.. Визнано поважними підстави пропуску строку на подання апеляційної скарги та відновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження у справі № 904/1339/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2021 р.. Зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги.
Після виходу з відпустки судді-доповідача Подобєда І.М., за розпорядженням в.о.керівника апарату суду від 02.09.2021 р., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. ( доповідач ), судді - Чус О.В., Кощеєв І.М.
За розпорядженнями в.о.керівника апарату суду від 06.09.2021 р., у зв'язку перебуванням у відпустці суддів Чус О.В. та Кощеєва І.М. ( для вирішення питання про призначення справи до розгляду в судовому засіданні тощо ), проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи 904/1339/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. ( доповідач ), судді - Березкіна О.В., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2021 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Березкіна О.В., Дармін М.О., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2021 р. у справі № 904/1339/21 прийнято до свого провадження. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12.10.2021 р..
За розпорядженням керівника апарату суду від 27.09.2021 р., у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили заміну суддів-членів колегії, а саме вихід з відпустки суддів Чус О.В. та Кощеєва І.М., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Кощеєв І.М., Чус О.В., що підтверджується протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2021 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Кощеєв І.М., Чус О.В., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2021 р. у справі № 904/1339/21 до свого провадження. Відмінено судове засідання у справі № 904/1339/21 призначене на 12.10.2021 р.. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 09.11.2021 р..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2021 р., розгляд справи відкладено на 14.12.2021 р..
У судовому засіданні 14.12.2021 р. оголошено перерву до 11.01.2022 р..
За розпорядженням керівника апарату суду від 10.01.2022 р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Кощеєва І.М., відповідно до пункту 2.4.6. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого для розгляду справи № 904/1339/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2022 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Чус О.В., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2021 р. у справі № 904/1339/21 прийнято до свого провадження.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2022 р., розгляд справи відкладено на 25.01.2022 р..
20.01.2022 р. на електронну адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій заявник просить надати його представнику - адвокату Штогріну Сергію Вікторовичу можливість участі у судовому засіданні по справі № 904/1339/21 призначеній на 25.01.2022 р. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням комплексу технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon".
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.01.2022 р., заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено. Судове засідання у справі № 904/1339/21 призначене на 25.01.2022 р. вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" адвоката Штогріна Сергія Вікторовича з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
25.01.2022 р. судове засідання не відбулося, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Чус О.В. визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2022 р..
За розпорядженнями керівника апарату суду від 27.01.2022 р. для призначення розгляду справи в судовому засіданні, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.01.2022 р., розгляд справи призначено в судовому засіданні на 15.02.2022 р.. та вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" адвоката Штогріна Сергія Вікторовича з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
15.02.2022 р. судове засідання не відбулося, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Орєшкіної Е.В.
За розпорядженнями в.о. керівника апарату суду від 17.02.2022 р. у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили заміну судді - члена колегії, а саме: вихід з відпустки судді Чус О.В., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого справу № 904/1339/21 передано раніше визначеному складу суду: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Орєшкіна Е.В.
Після виходу з відпустки судді Орєшкіної Е.В., ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2022 р., розгляд справи призначено в судовому засіданні на 15.03.2022 р.. та вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" адвоката Штогріна Сергія Вікторовича з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
14.03.2022 р., у зв'язку зі припиненням повноважень судді Подобєда І.М., відповідно до ст. 123 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" по справі № 904/1339/21 визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Кощеєв І.М., судді Орєшкіна Е.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.03.2022 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя Кощеєв І.М., судді Орєшкіна Е.В., Дармін М.О., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2021 р. у справі № 904/1339/21 прийнято до свого провадження.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2022 р., розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 23.06.2022 р..
Сторони не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.
В судовому засіданні 23.06.2022 р., оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
7. Встановлені судом обставини справи
16.11.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авідан" ( Зберігач ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пірус Медікал" ( Поклажодавець ) укладено Договір відповідального зберігання № 16111, відповідно до пункту 1.1 якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього Договору - Медичне обладнання у кількості 165 ( сто шістдесят п'ять ) одиниць (в подальшому - Обладнання).
Асортимент та кількість Обладнання, яке передається на відповідальне зберігання за цим Договором, зазначені у Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору ( пункт 1.2 Договором).
Згідно з пунктом 1.3 Договору загальна оціночна вартість Обладнання - 44 132 125,39 грн. у тому числі 2 887 148,39 грн., оціночна вартість одиниці Обладнання, визначена в Специфікації.
Майно передається Поклажодавцем на зберігання за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, 66 ( пункт 1.4 Договору ).
Обладнання передане Поклажодавцю на зберігання відповідно до умов Договору відповідального зберігання № 12/11-1 від 12.11.2018 р. із правом передання на зберігання іншій особі, укладеного між Поклажодавцем, як первісним зберігачем та ТОВ «Майстер-Буд» (пункт 1.5 Договору).
Умови Договору відповідального зберігання № 12/11-1 від 12.11.2018 р. є чинними і первісний Зберігач ( Поклажодавець ) відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання ( Зберігача ) (пункт 1.6 Договору).
Договір відповідального зберігання № 12/11-1 від 12.11.2018 р. є додатком до цього Договору (пункт 1.7 Договору).
Відповідно до пункту 1.9 Договору вартість відповідального зберігання за цим Договором становить 1 000,00 грн. за весь період зберігання. Оплата за надані послуги із зберігання здійснюється Поклажодавцем на підставі Акту наданих послуг протягом 10 календарних днів з моменту повернення Зберігачем Поклажодавцю всього Обладнання, яке знаходиться на зберіганні.
Згідно з підпунктом 2.1.4 пункту 2.1 Договору Зберігач зобов'язаний повернути Обладнання Поклажодавцеві за першою вимогою останнього.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 Договору Поклажодавець зобов'язаний передати Зберігачеві Обладнання на зберігання не пізніше, ніж через 10 календарних днів після отримання Поклажодавцем Обладнання за Договором відповідального зберігання № 12/11-1 від 12.11.2018 між Поклажодавцем та ТОВ «Майстер-Буд».
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін ( пункт 6.1 Договору ).
Відповідно до пункту 6.2 Договору строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього Договору та закінчується 31.12.2019 р..
Сторонами була узгоджена специфікація до Договору, якою було визначено назву, кількість та вартість спірного обладнання.
На виконання умов спірного договору Поклажодавець передав, а Зберігач прийняв на зберігання обладнання на загальну суму 44 132 125,39 грн., що підтверджується актами приймання-передачі обладнання, копії яких долучено до матеріалів справи.
Як зазначає суд першої інстанції, звертаючись з даним позовом Позивач вказує на те, що між сторонами 09.11.2018 р. було укладено Договір поставки товарів № 09111, на виконання вимог якого Позивач поставив Відповідачу товар (медичне обладнання) на загальну суму 44 132 125,39 грн.. Проте, Відповідачем здійснено лише часткову оплату за поставлений товар на загальну суму 33 585 240,00 грн.. Позивач посилаючись на п. 5.9 договору поставки від 09.11.2018 р. № 09111 вказує на те, що право власності на товар зберігається за Постачальником до повної оплати, при цьому, до повної його оплати Замовник не має права розпоряджатися товаром.
З огляду на викладене, Позивач вважає, що оспорюваний договір зберігання укладений Відповідачем без належного обсягу цивільних прав, які останній не набув за договором поставки з огляду на відсутність повної оплати за поставлений товар, а тому є недійсним в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Вказане і стало причиною спору та звернення Позивача до господарського суду з відповідним позовом до Відповідача, про визнання недійсним Договору відповідального зберігання № 16111 від 16.11.2018 р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авідан" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пірус Медікал".
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Предметом розгляду цієї справи є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійним договору відповідального зберігання.
Підстави недійсності правочинів визначаються положеннями статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно положень статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Цивільного кодексу України).
Із урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
На підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Вирішуючи спори про визнання правочинів ( господарських договорів ) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів ( господарських договорів ) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивач при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
У силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно зі статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вірно встановлено судом першої інстан, що спірний договір за своєю правовою природою є договором зберігання.
Згідно з частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Частиною 1 статті 937 визначено, що Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Відповідно до статті 938 Цивільного кодексу України Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Згідно з частиною першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З матеріалів справи вбачається, що сторони при укладені договору відповідального зберігання № 161111 від 16.11.2018 р. на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши вказаний правочин.
В обґрунтування позовних вимог, Позивач посилаючись на п. 5.9 договору поставки від 09.11.2018 р. № 09111, укладений між сторонами, вказує на те, що право власності на товар зберігається за Постачальником ( Позивачем ) до повної оплати, при цьому, до повної його оплати Замовник ( Відповідач ) не має права розпоряджатися товаром.
З огляду на викладене, Позивач вважає, що оспорюваний договір зберігання укладений Відповідачем без належного обсягу цивільних прав, які останній не набув за договором поставки з огляду на відсутність повної оплати за поставлений товар, а тому є недійсним в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, Позивачем долучено до матеріалів справи первинні документи, які фіксують господарські операції, вчинені за спірним договором зберігання - акти приймання-передачі обладнання. При цьому, факт виконання умов спірного договору не заперечується жодною із сторін.
Таким чином, як слушно зауважив суд першої інстанції - залучені до матеріалів справи докази підтверджують факт вчинення спірного правочину і наступне його прийняття до виконання та схвалення обома сторонами.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, адже правовою метою такого договору є забезпечення збереження речі та повернення її непошкодженою, оскільки така річ перебуває у володінні Зберігача, але не у користуванні.
Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України - Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.
З огляду на наведене, та зважаючи на те, що спірний Договір не суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, волевиявлення учасників було вільне, був вчинений у письмовій формі та спрямований на реальне настання правових наслідків, а також зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення стороною Позивача спірного правочину, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстави для визнання недійсним Договору відповідального зберігання № 161111 від 16.11.2018 р..
Разом з тим, суд апеляційної інстанції відзначає, що дії Позивача, який спочатку уклав з Відповідачем ( Покупець ) Договір поставки товару, а потім уклав з Покупцем Договір відповідального зберігання, прийнявши на зберігання раніш відчужені товари, при цьому маючи інформацію, що Покупець має певний борг за придбаний товар, а згодом пред'являє позов про визнання Договору відповідального зберігання недійсним, фактично з підстав не повної оплати товару, суперечить його попередній поведінці ( усвідомленому прийманню на зберігання товару, за який не розрахувався Покупець ) і є недобросовісним.
Так, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Оцінюючи посилання Скаржника на те, що суд першої інстанції з порушенням статей 86, 238 ГПК України не зазначив мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного Позивачем, а також інші доводи позовної заяви, суд апеляційної інстанції як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладеного, доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів як такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
10. Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авідан" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2021 р. у справі № 904/1339/21 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю "Авідан".
Поновити дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2021 р. у справі № 904/1339/21, яка була зупинена ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2021 р. у справі № 904/1339/21.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.
Повний текст рішення складено 27.06.2022 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя Е.В. Орєшкіна
Суддя М.О. Дармін