Постанова від 27.06.2022 по справі 910/7963/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2022 р. Справа№ 910/7963/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2019

у справі №910/7963/19 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до Приватного акціонерного товариства "Просто-Страхування"

про стягнення 31 907,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі № 910/7963/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду м. Києва від 14.08.2019 у справі № 910/7963/19 скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ПАТ «Просто-страхування» на користь МТСБУ 31 907, 21 грн.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 (позов направлено поштою) Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» (ПАТ «Просто-Страхування», відповідач) про стягнення 31 907, 21 грн.; окрім того позивач просив визнати причини звернення до суду у вказані строки поважними з підстав, вказаних в матеріалах справи та за необхідності поновити його.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі пп. а п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 , а тому, відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - «Dаewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_2 , водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач направив останньому заяву про відшкодування шкоди. Відповідач вказану заяву не задовольнив, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі № 910/7963/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного:

- згідно з наказом №1621 від 24.05.2012 відповідно до статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ призначено до виплати ОСОБА_1 31 019,76 грн. за шкоду, заподіяну в результаті ДТП; окрім того МТСБУ понесло витрати на встановлення розміру збитків та збір документів по справі в розмірі 887, 45 грн.;

- виплата ОСОБА_1 суми страхового відшкодування відбулась на підставі пп. а п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тоді як станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована ПАТ «Просто-Страхування» згідно з Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту (поліс) №АВ/0324877, що виключає правомірність застосування позивачем пп. а п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;

- оскільки МТСБУ є оператором централізованої бази даних, яка містить відомості про чинні та припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, позивач зобов'язаний був перевірити наявність у ОСОБА_2 чинного на дату ДТП Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту (полісу);

- оскільки виплата позивачем страхового відшкодування була здійснена без наявності на те правових підстав, а також з огляду на відсутність звернень до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у межах однорічного строку, позовні вимоги є необґрунтованими;

- правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі не є суброгацією, а відтак положення ст.993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України «Про страхування» у даному випадку застосуванню не підлягають;

- подана відповідачем заява про застосування строків позовної давності залишена судом без розгляду, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на їх необґрунтованість.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В апеляційній скарзі відповідач вважає, що у зв'язку з невірним трактуванням правовідносин, які виникли між сторонами («регрес»/«суброгація»), судом першої інстанції помилково застосовано правовий висновок та норми матеріального права, які не підлягають до застосування до даних правовідносин, відповідно було ухвалене рішення суду, яке не ґрунтується на положеннях закону.

Згідно доводів апеляційної скарги:

- розглядаючи спір по суті та застосовуючи до даних правовідносин правовий висновок по справі № 910/7449/17, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» - «суброгація», оскільки до даних правовідносин підлягають застосуванню ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1191 ЦК України, зокрема ст. 38 ч. 2 п. 3 вказаного закону - «регрес»;

- правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема ст. 38 ч. 2 п. 3, які дають можливість в регресному порядку стягнути з ПАТ «Просто-страхування» понесені МТСБУ виплати;

- оскільки в межах трирічного строку з моменту проведення страхової виплати МТСБУ звернулося з позовом до Київського районного суду м. Харкова, а постановою ВСУ від 30.01.2018 рішення судів загальної юрисдикції в частині вирішення позову до ПАТ «Просто-страхування» скасовано та закрито провадження по справі, строк звернення до суду є перерваним, та з 30.01.2018 розпочався заново щодо пред'явлення позовних вимог до ПАТ «Просто-страхування» ;

- відповідачем ПАТ «Просто-страхування» не було доведено, що ним внесені відповідні відомості до централізованої бази щодо укладеного договору страхування з ОСОБА_2 , відповідно МТСБУ на момент прийняття рішення про виплату відшкодування у 2011 році не мало можливість отримати таку інформацію,

- винуватець ДТП ОСОБА_2 , маючи поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, не повідомив про його наявність ані потерпілу особу - ОСОБА_1 , ані МТСБУ (під час прийняття рішення по заяві ОСОБА_1 МТСБУ було надіслано запити ОСОБА_2 про надання інформації про поліс страхування, але вони були залишені без відповіді), ані ПАТ «Просто-страхування» про настання страхового випадку у порядку ст. 33 Закону;

- враховуючи, що обов'язок по виплаті страхового відшкодування залишається за ПАТ «Просто-страхування» згідно укладеного полісу з ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_2 не повідомив ПАТ «Просто-страхування» про настання страхового випадку, ОСОБА_2 після виплати ПАТ «Просто-страхування» на користь МТСБУ, зобов'язаний в порядку регресу компенсувати ПАТ «Просто-страхування» понесені страхові виплати за МТСБУ, що випливає з приписів ст. 38 ч. 1 п. «r» - страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов якщо страхувальник не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Після виправлення позивачем недоліків за ухвалою суду про залишення апеляційної скарги без руху, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі №910/7963/19, розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До справи під час апеляційного провадження відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить рішення Господарського суду м. Києва по справі №910/7963/19 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» про стягнення 31 907, 21 грн. залишити без змін, а апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Згідно постанови Київського районного суду міста Харкова від 16 грудня 2011 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП України за встановлених обставин ДТП 05.12.2011, зокрема, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_2 в м. Харків, по вул. Челюскінців, на перехресті з вул. Матюшенко, не надав перевагу в русі та допустив зіткнення з автомобілем марки «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 , що рухався по головній дорозі.

Відповідно до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження №491 від 22.03.2012, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 , з урахування коефіцієнту фізичного зносу, складає 37 223,71 грн.

22.03.2012 власник автомобіля марки «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті ДТП, що сталася 05.12.2011.

Згідно з наказом №1621 від 24.05.2012 відповідно до статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ призначено до виплати ОСОБА_1 31 019,76 грн. за шкоду, заподіяну в результаті ДТП; сплату підтверджено платіжним дорученням №2533 від 28.05.2012.

Як встановлено судом першої інстанції, виплата ОСОБА_1 суми страхового відшкодування відбулась на підставі пп. а п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тоді як станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована ПАТ «Просто-Страхування» згідно з Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту (поліс) №АВ/0324877, що, з позиції суду першої інстанції, виключає правомірність застосування позивачем пп. а п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, з посиланням на положення п. 55.1 та 55.2 статті 55 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд першої інстанції зазначив, що оскільки МТСБУ є оператором централізованої бази даних, яка містить відомості про чинні та припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, позивач зобов'язаний був перевірити наявність у ОСОБА_2 чинного на дату ДПТ Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту (полісу).

За висновками суду першої інстанції, оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована ПАТ «Просто-Страхування» згідно з Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту (поліс) №АВ/0324877, про що позивач, як тримач такої інформації, був обізнаний станом на дату звернення до нього ОСОБА_1 із заявою про виплату страхового відшкодування, у позивача були відсутні правові підстави самостійно виплачувати страхове відшкодування потерпілому.

Посилання позивача на пп. 38.2.3 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» судом першої інстанції відхилені, оскільки:

- для отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов'язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;

- підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння ДТП (п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»);

- дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль марки «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , сталася 05.12.2011; будь-яких доказів звернення як ОСОБА_1 , так і позивача або іншої особи до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у межах однорічного строку, матеріали справи не містять.

За висновками суду першої інстанції:

- до моменту подання ОСОБА_1 заяви про виплату страхового відшкодування та спливу строку, наданого відповідачу для розгляду такої заяви, останній не вважається зобов'язаним, у зв'язку з чим посилання позивача на пп. 38.2.3 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є необґрунтованими;

- згідно наказу позивача, виплата ОСОБА_1 відбувалась саме на підставі пп. а п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що також свідчить про необґрунтованість посилання позивача на пп. 38.2.3 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;

- оскільки виплата позивачем страхового відшкодування була здійснена без наявності на те правових підстав, а також з огляду на відсутність звернень до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у межах однорічного строку, позовні вимоги є необґрунтованими.

Судом також відхилені відповідні посилання позивача, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, не є суброгацією, а відтак положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» у даному випадку застосуванню не підлягають.

Подана відповідачем заява про застосування строків позовної давності залишена судом без розгляду, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на їх необґрунтованість.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача (МТСБУ, яким на умовах підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснено регламентну виплату потерпілому у ДТП) стягнути суму понесених витрат по виплаті потерпілому із страхової компанії (страховика) на підставі полісу АВ 0324877, внаслідок настання 05.12.2011 дорожньо-транспортної пригоди із автомобілем «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_2 , відповідальність за заподіяну шкоду яким застрахована відповідачем.

В обґрунтування підстав заявлених вимог позивач посилався на приписи ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», зазначаючи, що позивач - МТСБУ, виплативши страхове відшкодування потерпілому ОСОБА_1 , отримав від останнього право вимоги до страхової компанії ПАТ «Просто-страхування», яка застрахувала відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія ОСОБА_2 ; окрім того, позивач посилався на приписи ст. 38 ч. 2 п. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які дають можливість в регресному порядку стягнути з ПАТ «Просто-страхування» понесені МТСБУ виплати.

Відповідно до встановлених обставин справи:

- згідно постанови Київського районного суду м. Харкова від 16.12.2011 у справі №2018/3-7191/11/18 05.12.2011 о 15:30 в м. Харків, по вул. Челюскінців (яка є другорядною), на перехресті з вул. Матюшенко (яка є головною), рухався автомобіль «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який не надав перевагу в русі та допустив зіткнення з автомобілем марки «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 , що рухався по головній дорозі; постановою накладено на ОСОБА_2 адміністративне стягнення за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- оскільки водій пошкодженого транспортного засобу «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 вважав, що станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_2 не була застрахованою, він звернувся до МТСБУ з повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування;

- відповідно до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження №491 від 22.03.2012, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 , з урахування коефіцієнту фізичного зносу, складає 37 223,71 грн.;

- згідно з наказом №1621 від 24.05.2012 відповідно до статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ призначено до виплати ОСОБА_1 31 019,76 грн. за шкоду, заподіяну в результаті ДТП; окрім того МТСБУ понесло витрати на встановлення розміру збитків та збір документів по справі в розмірі 887, 45 грн.

В матеріалах справи наявні заяви МТСБУ до ОСОБА_2 (вих. № 10488/3-2-05 від 04.05.2012; № 14915/3-2-05 від 18.06.2012), у яких зазначалось про необхідність відшкодування збитків, завданих внаслідок ДТП 05.12.2011, при цьому у заяві вих. №10488/3-2-05 від 04.05.2012 позивач просив письмово повідомити МТСБУ про наявність чинного на дату ДТП договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного на транспортний засіб, та в разі укладення такого договору, надати фотокопію поліса, а також надати інформацію про вже здійснені взаєморозрахунки із потерпілим.

За відсутності відповідної інформації у позивача, останній у травні 2015 звернувся до Київського районного суду міста Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12.08.2015 у справі №640/8148/15-ц позовні вимоги МТСБУ до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування задоволено.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 09.11.2015 заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 12.08.2015 року за позовом МТСБУ до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування скасовано; справу призначено до розгляду в загальному порядку.

В ухвалі Київського районного суду м. Харкова від 09.11.2015 наведені підстави, з яких ОСОБА_2 просив скасувати заочне рішення, посилаючись, зокрема, також і на те, що його автомобіль «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_2 був застрахований у АТ «Просто-страхування». Окрім того, в ухвалі відзначено, що МТСБУ направило до суду заяву, якою просило розглядати заяву про скасування заочного рішення без участі представника МТСБУ та залучити до участі у справі страхову компанію АТ «Просто-страхування».

Справа №640/8148/15-ц розглядалась судом за поданою позивачем уточненою позовною заявою, відповідно до змісту якої позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ПрАТ «Просто Страхування» суму страхового відшкодування. В обґрунтування позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми виплаченого страхового відшкодування з ПрАТ «Просто Страхування» позивачем зазначалось, що відповідно до централізованої бази страхових полісів транспортний засіб «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_2 станом на 05.12.2011, яким керував ОСОБА_2 був забезпечений полісом серії АВ №034877, оформленим у ПрАТ «Просто Страхування».

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2016 по справі №640/8148/15-ц, залишеним буз змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09.11.2016 у задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Просто Страхування» про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, відмовлено.

Вказаним рішенням встановлено, що 01.12.2011 між АТ «Просто Страхування» та ОСОБА_2 було укладено договір страхування зі строком з 02.12.2011 по 01.12.2012, ліміт відповідальності за шкоду завдану майну 50 000,00 грн., що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів № АВ/0324877.

Постановою Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 640/8148/15-ц рішення Київського районного суду міста Харкова від 18.02.2016 та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09.11.2016 в частині позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ПАТ «Страхова компанія «Просто Страхування» про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, скасовано, провадження в цій частині закрито.

Скасовуючи вказані судові рішення, Верховний Суд у своїй постанові 30.01.2018 зазначив, що справа в частині позовних вимог МТСБУ до ПрАТ «СК «Просто Страхування» про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, і вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до ПАТ «Просто-страхування», який розглядається в межах даної справи в порядку господарського судочинства.

В частині застосування норм матеріального права, апеляційний господарський суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №910/17324/19, яка розглядалася за подібних правовідносин, та у якій вирішені наступні питання:

1) чи є підстави вважати, що МТСБУ подало до страховика регресний позов через те, що забезпечений транспортний засіб встановили, а страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування?

2) чи є юридичні підстави для стягнення зі страховика суми відшкодування, яке МТСБУ виплатило потерпілому?

3) чи може у спірних правовідносинах неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з часу ДТП бути підставою для відмови у позові МТСБУ?

4) чи відповідає страховик перед МТСБУ за виплачене останнім потерпілому відшкодування збитків, які страховик не мав обов'язку відшкодовувати (франшиза)?

5) чи має значення у спірних правовідносинах договір про співпрацю МТСБУ зі страховиком щодо внутрішніх договорів страхування?

МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту (абзаци перший і другий пункту 39.1 статті 39 цього Закону).

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (абзац другий пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до встановлених обставин справи, МТСБУ згідно з наказом №1621 від 24.05.2012 відповідно до статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплачно ОСОБА_1 (потерпілому у ДТП 05.12.2011) 31 019,76 грн. за шкоду, заподіяну в результаті ДТП; окрім того МТСБУ понесло витрати на встановлення розміру збитків та збір документів по справі в розмірі 887, 45 грн.

Звернення з позовом до відповідача у даній справі обумовлено тим, що позивачу стало відомо про наявність у винуватця ДТП полісу №АВ/0324877, яким застраховано відповідальність за шкоду, завдану транспортним засобом «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_2 , з вини водія якого сталась ДТП 05.12.2011.

При цьому, суд критично ставиться до висновків зроблених судом першої інстанції про те, що позивач був обізнаний станом на дату звернення до нього ОСОБА_1 із заявою про виплату страхового відшкодування про наявність страхового полісу винної особи, і у позивача були відсутні правові підстави самостійно виплачувати страхове відшкодування потерпілому, оскільки такі не підтверджені належними доказами у справі та не випливають з приписів норм закону на які зроблені посилання у рішенні суду (55.1 та 55.2 статті 55 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

В даному випадку, з огляду на положення п. 2.1 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09.07.2020 № 566 внесення інформації щодо відомостей про укладені та достроково припинені внутрішні договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язком страховиків - членів МТСБУ, яким є відповідач у даній справі.

За наведених обставин, з огляду на відсутність належних доказів внесення відповідачем, зокрема, на момент розгляду МТСБУ заяви потерпілого у ДТП 05.12.2011 ОСОБА_1 інформації до централізованої бази даних щодо укладеного та чинного на час настання ДТП полісу №АВ/0324877, яким застраховано відповідальність за шкоду, завдану транспортним засобом «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_2 , суд виходить із наявних у матеріалах справи доказів, що про наявність полісу позивачу стало відомо при поданні винуватцем ДТП ОСОБА_2 заяви про скасування заочного рішення суду Київського районного суду м. Харкова від 12.08.2015 у справі №640/8148/15-ц з повідомленням відповідної інформації.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

Стаття 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає перелік випадків, за наявності яких МТСБУ зобов'язане відшкодувати шкоду на умовах, визначених цим Законом. А його стаття 38 визначає, у яких випадках і до кого МТСБУ після виплати відшкодування має право звернутися з регресним позовом.

МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі її заподіяння:

- транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі (підпункт «а» пункту 41.1 статті 41 Закону);

- невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу (підпункт «б» пункту 41.1 статті 41 Закону);

- транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи (підпункт «в» пункту 41.1 статті 41 Закону);

- особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону (підпункт «г» пункту 41.1 статті 41 Закону);

- у разі недостатності коштів та майна страховика-учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (підпункт «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону);

- у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством (підпункт «д» пункту 41.1 статті 41 Закону).

МТСБУ після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов:

- до власника, водія транспортного засобу, який спричинив ДТП і не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону (підпункт 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону);

- до водія транспортного засобу, який заволодів транспортним засобом за допомогою протиправних дій (підпункт 38.2.2 пункту 38.2 статті 38 Закону);

- до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом (підпункт 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону);

- до підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини (підпункт 38.2.4 пункту 38.2 статті 38 Закону);

- до особи, визначеної у пункті 13.1 статті 13 цього Закону, яка причетна до ДТП, якщо вона керувала транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також якщо вона відмовилася від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та/або вжила алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), та/або вона керувала транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії, та/або самовільно залишила місце пригоди (підпункт 38.2.5 пункту 38.2 статті 38 Закону).

У пункті 27 постанови від 12.10.2021 у справі №910/17324/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що для цілей регресного позову МТСБУ приписи статті 38 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» застосовуються у поєднанні з відповідними приписами статті 41 цього Закону. Так, припис підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону кореспондує припису підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону , а припис підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 - припису підпункту «б» пункту 41.1 статті 41 цього Закону.

Суб'єкт, до якого МТСБУ може заявити регресний позов на підставі підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є чітко визначеним. Коли МТСБУ виплатило відшкодування через те, що шкоду заподіяв транспортний засіб, власник (водій) якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (тобто, коли зробило виплату на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону), воно набуває право на регресний позов на підставі підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону до власника чи водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, бо саме він відповідальний за невиконання обов'язку зі страхування своєї цивільно-правової відповідальності. Можливість застосування цієї підстави для регресного позову до страховика у ситуації, коли після виплати відшкодування з'ясувалося, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП застрахована, не передбачена.

До страховика МТСБУ може звернутися з регресним позовом тільки на підставі підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Таке звернення можливе за декількох умов: 1) на час виплати МТСБУ відшкодування транспортний засіб, яким завдана шкода, не був встановлений (підпункт «б» пункту 41.1 статті 41 Закону); 2) надалі встановили як такий транспортний засіб, так і те, що він є забезпеченим; 3) страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.

МТСБУ виплатило потерпілому відшкодування не через те, що транспортний засіб, який заподіяв шкоду, до моменту виплати не був встановлений, а через добросовісну помилку щодо відсутності у власника транспортного засобу, який заподіяв шкоду, полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Приписи пункту 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачають можливість звернення з регресним позовом до страховика тоді, коли МТСБУ виплатило страхове відшкодування потерпілому, помилково вважаючи, що власник/водій транспортного засобу, який заподіяв шкоду, не застрахував цивільно-правову відповідальність, а згодом з'ясувало протилежне.

Щодо юридичних підстав для стягнення зі страховика суми відшкодування, яке МТСБУ виплатило потерпілому, судом враховуються правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, та зокрема:

« 31. МТСБУ вважало, що має право на позов до відповідача саме у порядку регресу. Велика Палата Верховного Суду з'ясувала, що приписи пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у спірних правовідносинах незастосовні. Проте позивач має право на стягнення з відповідача суми відповідного відшкодування відповідно до статті 1212 ЦК України.

32. Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1)).

33. Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)). З'ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)).

34. Саме суд має обов'язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 86)).

35. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

36. Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).

37. За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункт 43)). Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (пункт 27)).

38. Позивач виплатив відшкодування на підставі підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону, вважаючи на момент такої виплати, що винуватець ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Але з моменту, коли позивачеві стало відомо про протилежне, означена юридична підстава для виплати перестала існувати. Позивач зрозумів, що за його рахунок страховик винуватця ДТП зберіг у себе страхове відшкодування, яке був зобов'язаний виплатити. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи статті 1212 ЦК України.

39. Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.»

Так, відповідно до встановлених обставин у даній справі, збагаченням є притримання страховиком винуватця ДТП без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» мав виплатити потерпілому. Такий підхід до застосування приписів статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, адже у наведений спосіб страховик збагачується за рахунок зменшення його обов'язку (звільнення від виконання обов'язку) з відшкодування шкоди, яку страхувальник-винуватець ДТП завдав потерпілому. У даній справі таке зменшення обов'язку відповідача відбулось за рахунок позивача, у зв'язку з чим позивач має право вимоги про стягнення понесених виплат з відповідача (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19).

З огляду на те, що спірні правовідносини врегульовані приписами статті 1212 ЦК України, не застосовуються приписи підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з яким підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого.

Оскільки спірні правовідносини є кондикційними, то за змістом статті 257 ЦК України для захисту права позивача встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Тому неподання МТСБУ вимоги про відшкодування впродовж одного року з часу ДТП не може бути підставою для відмови у позові. (висновки Великої Палати Верховного Суду у п. 45 постанови від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19).

За наведених обставин, правомірними, з огляду на положення ст. 1212 ЦК України є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми грошових коштів в розмірі 31 907, 21 грн., що у спірних правовідносинах є притриманням страховиком винуватця ДТП без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» мав виплатити потерпілому.

В свою чергу, відповідачем у справі заявлено про застосування строку позовної давності, у зв'язку з чим суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

У справі, що розглядається, підтверджено звернення позивача з вимогами про стягнення із страхової компанії грошових коштів, зокрема шляхом подання уточненої позовної заяви у справі №640/8148/15-ц, яка датована 23.11.2015 і така подана в межах позовної давності, оскільки про наявність полісу № АВ/0324877 позивачу стало відомо при поданні винуватцем ДТП ОСОБА_2 заяви про скасування заочного рішення суду Київського районного суду м. Харкова від 12.08.2015 у справі №640/8148/15-ц з повідомленням відповідної інформації.

Вимоги позивача, в тому числі до відповідача про стягнення грошових коштів в сумі здійсненої регламентної виплати на користь потерпілого у ДТП 05.12.2011 розглядалися судами у справі №640/8148/15-ц, в свою чергу постановою Верховного Суду від 30.01.2018 у вказаній справі рішення Київського районного суду міста Харкова від 18.02.2016 та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 09.11.2016 в частині позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Просто Страхування» про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, скасовано, провадження в цій частині закрито з тих підстав, що даний спір віднесено до господарської юрисдикції.

Матеріалами справи підтверджується, що 13.06.2019 МТСБУ звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Просто-страхування», тобто більше ніж через рік після того, як позивач дізнався, що даний спір підвідомчий господарському суду.

Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

У постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності (схожі висновки щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17, від 11.09.2018 у справі № 904/191/18, від 11.12.2018 у справі № 917/100/17, від 11.12.2019 у справі №924/1236/17, від 21.01.2020 у справі №910/2538/19 про те, що в разі подання позову з недодержанням правил підсудності і наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.).

Отже, в даному випадку, з урахуванням наявної інформації у позивача про наявність полісу у винуватця ДТП, при скасуванні заочного рішення Київського районного суду міста Харкова ухвалою від 09.11.2015, перебіг строку позовної давності розпочався 10.11.2015 та на момент звернення МТСБУ 13.06.2019 до Господарського суду міста Києва з позовом у даній справі сплинув.

За змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.

При поданні позову до суду, позивач просив визнати причини звернення до суду у вказані строки поважними з підстав, вказаних в матеріалах справи та за необхідності поновити його.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам позивача, з огляду на факт прийняття до розгляду у справі №640/8148/15-ц Київським районним судом м. Харкова та тривалий час розгляду справи, в тому числі, перегляд справи апеляційному порядку Апеляційним судом Харківської області, як наслідок - наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, звернення позивача до Господарського суду міста Києва з даною позовною заявою після того, як позивач дізнався, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, є підставою вважати наведені обставини поважними причинами до 30.01.2018 (прийняття Верховним Судом постанови про закриття провадження в частині вимог до страховика).

Таким чином, суд враховує, що наведені позивачем причини пропуску строку позовної давності в даному випадку до прийняття постанови Верховного Суду у справі №640/8148/15-ц від 30.01.2018 пов'язані з обставинами, що залежать не тільки і не стільки від позивача, а й з обставинами, які знаходяться поза межами його контролю, зокрема, з фактом прийняття Київським районним судом міста Харкова відповідної позовної заяви (уточненої) з вимогами до відповідача та її розгляду судами впродовж певного строку до закриття провадження у справі (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 за подібних правовідносин).

Натомість, постанову Верховного Суду у справі №640/8148/15-ц прийнято 30.01.2018, тобто на час, коли строк позовної давності ще не сплинув (початок перебігу 09.11.2015), тоді як позивач звернувся до Господарського суду міста Києва більше ніж через рік та з пропуском строку позовної давності, який сплинув 09.11.2018 без наведення в цій частині підстав вважати поважними причини пропуску строку, встановленого законом для звернення до суду в порядку господарського судочинства, що відповідно не дає підстав визнати в цій частині поважними причини пропущення позовної давності.

В силу положень ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.

Виходячи з аналізу наведених вище норм та встановлених обставин справи, за відсутності підстав для визнання причин пропуску позивачем строків позовної давності у періоді після 30.01.2018 по 09.11.2018 поважними, позовні вимоги заявлені у справі задоволенню не підлягають.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, при правильно встановлених обставинах справи, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги при відмові у задоволенні позовних вимог покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276 ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі №910/7963/19 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 у справі № 910/7963/19 скасувати.

3. Прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Моторне (транспортне) страхове бюро України.

5. Матеріали справи №910/7963/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко