24 червня 2022 року справа №320/13976/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської міської ради , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, як полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 31.08.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0201 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язати Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0201 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що після його звернення до Вишгородської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0201, відповідач всупереч вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не прийняв жодного рішення, чим допустив протиправну бездіяльність.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали від 23.12.2021 на електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням “Діловодство спеціалізованого суду”.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт № НОМЕР_1 .
31.08.2021 позивач звернувся до Вишгородської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, приблизною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0201, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
До вказаного клопотання додано, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначено місце розташування земельної ділянки.
Судом встановлено, що позивач не прийняв жодного рішення за результатами розгляду поданого позивачем клопотання.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття за результатом розгляду по суті клопотання позивача відповідного рішення про надання або відмову у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазнає таке.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).
Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною першою статті 121 КАС України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з абзацом першим частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Частиною п'ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Отже, за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі №140/1992/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83494924).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а (реєстраційний номер в ЄДСРС - 78626478) відступив від висновку, викладеного в постанові від 31.01.2018 (справа № 814/741/16) та від 14.03.2018 (справа № 804/3703/16), згідно з яким ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою за відсутності мотивованої відмови у його наданні не є для особи перешкодою для виготовлення такого проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.
Так, Верховний Суд у справі № 509/4156/15-а дійшов висновку, що згідно з абзацом третім частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу. Проте, цією нормою закріплено виключно право, а не обов'язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб'єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 806/3095/17).
Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов'язку відповідача розглянути заяву згідно з чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.
Відтак, якщо зацікавлена особа замовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу у встановлений строк, вона не позбавляється права на оскарження бездіяльності відповідного органу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не прийняв жодного рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, приблизною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0201, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Суд зазначає, що у даній справі Вишгородська міська рада за наслідками розгляду клопотання позивача в силу вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування" була зобов'язана прийняти відповідне управлінське рішення, у той час як відповідач не прийняв жодного рішення.
Суд вважає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що Вишгородська міська рада Київської області не прийняла у встановлений строк жодного рішення з числа тих, які орган місцевого самоврядування повинен був прийняти за законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №804/6698/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85323200), від 30.08.2019 у справі №420/5288/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83943059) та від 25.10.2019 у справі №803/1071/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85206620).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки матеріали справи свідчать, що Вишгородська міська рада за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність не прийняла рішення ані про надання такого дозволу, ані про відмову у його наданні, та відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного, суд вважає, що в діях Вишгородської міської ради наявна протиправна бездіяльність.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради щодо неприйняття у встановлений законом строк рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0201, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Вишгородської міської ради на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0201 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як було вказано вище, Вишгородська міська рада за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 не прийняла ані позитивного рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, ані рішення про відмову у його наданні.
Отже, відповідач не досліджував клопотання та додані до них документи на предмет наявності підстав для надання дозволу або відмови у його наданні, тобто не розглянув клопотання по суті.
Таким чином, оскільки подане позивачем клопотання не було розглянуто відповідачем по суті, суд вважає за необхідне зобов'язати Вишгородську міську раду розглянути по суті клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду.
Відповідно до частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
Суд зазначає, що у зв'язку із розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII.
Відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині повторного розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду, а тому відповідно до ч.3 ст.378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.
Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь з Вишгородської міської ради 5000,00 грн. завданої моральної шкоди, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов'язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).
При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач стверджує, що внаслідок протиправної бездіяльності Вишгородської міської ради він зазнав емоційних, душевних страждань і депресії, що призвело, зокрема, до виникнення стресу, головної болі, нервозності, безсоння.
При цьому позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення у неї зазначених розладів здоров'я після направлення до відповідача клопотання від 31.08.2021 та неотримання відповідного рішення за результатом його розгляду, зокрема, доказів звернення до медичних установ та довідок з них з відповідними діагнозами, виписки з історії хвороби тощо.
Фактично, доводи позивача зводяться виключно до тверджень про заподіяння йому відповідачем моральних страждань, однак жодного доказу в обґрунтування цих тверджень позивач не надає.
Суд також звертає увагу на те, що обґрунтовуючи спричинення бездіяльністю відповідача моральних страждань, позивач стверджує, що він є внутрішньо переміщеною особою та у зв'язку з неможливістю придбання житла в м. Вишгород ним було прийнято рішення про отримання земельної ділянки у власність для здійснення будівництва, на реалізацію чого ним і був поданий даний позов.
Водночас, дослідивши інформацію, відображену в Автоматизованій інформаційній системі «Діловодство спеціалізованого суду», судом встановлено, що ОСОБА_1 вже неодноразово звертався до Київського окружного адміністративного суду з позовами до органів місцевого самоврядування, пов'язаними з реалізацією права на отримання у власність земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації, вимоги у яких судом були задоволені, зокрема:
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2020 у справі №320/5020/20 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №320/4552/20 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі №320/6702/20 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 у справі №320/5319/20 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.12.2020 у справі №320/7819/20 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 у справі №320/7655/20 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 у справі №320/12704/20 (для ведення особистого селянського господарства);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 у справі №320/5067/20 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі №320/10140/20 (для індивідуального дачного будівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №320/5816/20 (для індивідуального дачного будівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі №320/8096/20 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №320/8214/20 (для індивідуального дачного будівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі №320/343/21 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі №320/10139/20 (для індивідуального дачного будівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі №320/8321/21 (для ведення садівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 у справі №320/13580/20 (для ведення садівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі №320/1660/20 (для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі №320/4808/21 (для ведення садівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.12.2021 у справі №320/10768/20 (для ведення особистого селянського господарства);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 у справі №320/14391/20 (для ведення особистого селянського господарства);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 у справі №320/14392/20 (для ведення індивідуального дачного будівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2022 у справі №320/6902/20 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі №320/8018/21 (для ведення особистого селянського господарства);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 у справі №320/13416/21 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2022 у справі №320/4797/20 (для ведення садівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2022 у справі №320/6061/20 (для ведення садівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2022 у справі №320/13578/20 (для будівництва індивідуального гаражу);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2022 у справі №320/15080/21 (для ведення садівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2022 у справі №320/15079/21 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка));
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 у справі №320/5863/20 (для ведення садівництва);
- рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.06.2022 у справі №320/3334/22 (для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)).
Суд зазначає, що така велика кількість судових рішень про задоволення позовів ОСОБА_1 про надання дозволів на розробку землевпорядної документації ставить під сумнів те, що дійсною метою ініціювання цих судових провадження є саме отримання у власність земельної ділянки для задоволення побутових потреб позивача як внутрішньо переміщеної особи.
Так, відповідно до частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.
Отже, отримання ОСОБА_1 судових рішень про зобов'язання органів місцевого самоврядування надати декілька дозволів на розроблення землевпорядної документації щодо відведення у власність земельних ділянок за одним видом цільового призначення (наприклад, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)) свідчить про те, що кінцева мета ініціювання більшості з таких судових проваджень (отримання у власність земельної ділянки за процедурою безоплатної приватизації) врешті-решт вочевидь не зможе бути досягнута. Вказане, у свою чергу, ставить під сумнів доцільність подання до суду декількох позовів, предметом яких є отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки у порядку приватизації за одним і тим самим цільовим призначенням. При цьому, у вищевказаних справах, які розглядалися Київським окружним адміністративним судом, позивачем разом з вимогами про надання дозволів на розробку землевпорядної документації також заявлялися вимоги про відшкодування моральної шкоди, що дозволяє зробити припущення про те, що саме отримання відшкодування моральної шкоди було метою ініціювання позивачем судових проваджень, враховуючи, що отримання у власність у порядку приватизації декількох земельних ділянок одного цільового призначення заборонено на законодавчому рівні.
Наведене, у свою чергу, ставить під сумнів спричинення позивачеві моральних страждань внаслідок обставин, описаних ним у позовній заяві та покладених в основу вимог про стягнення моральної шкоди.
На переконання суду не є достатнім лише тверджень позивача про завдання йому моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов'язково має надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза заявлення позивачем безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на допущення відповідачем протиправної бездіяльності, та без надання доказів завдання такою бездіяльністю втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.
Наведене, у свою чергу, суперечитиме положенням частини першої статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому суд зауважує, що згідно з частиною другою цієї ж статті на відповідача лише покладено обов'язок по доведенню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача.
Суд також звертає увагу позивача на положення частини першої статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Засади змагальності покладають на позивача обов'язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди.
Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради щодо неприйняття у встановлений законом строк рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0201, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
3. Зобов'язати Вишгородську міську раду розглянути по суті клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:123:0201, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5.Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.