24 червня 2022 року
м. Київ
справа № 813/2654/16
адміністративне провадження № К/9901/32912/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2016 (суддя Кедик М.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 (судді: Шавель Р.М. (головуючий), Бруновська Н.В., Гулид Р.М.) у справі №813/2654/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, Підприємець, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування:
- податкового повідомлення-рішення №0009171720 від 14.07.2016, яким позивачу зменшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) на суму 195058,85 грн та зменшено податковий кредит на суму 185024,20 грн;
- податкового повідомлення-рішення №0009161720 від 14.07.2016, яким донараховано грошові зобов'язання з військового збору на загальну суму 18309,04 грн, в тому числі 14647,23 грн за основним платежем та 3661,81 грн за штрафними (фінансовими) санкціями);
- податкового повідомлення-рішення №0009151720 від 14.07.2016, яким визначено грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) на загальну суму 288435,30 грн, в тому числі 230748,24 грн за основним платежем та 57687,06 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
- вимоги про сплату боргу (недоїмки) № 0009141720 від 14.07.2016 про визначення суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 38627,88 грн;
- рішення №0009131720 від 14.07.2016 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким у зв'язку із донарахуванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 38627,88 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 6244,93 грн.
Позовні вимоги аргументовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимога є протиправними, оскільки висновки акту перевірки про допущені Підприємцем порушення вимог законодавства є необґрунтованими та не відповідають дійсності, господарські операції з контрагентами ТОВ "Фобос-Захід", ТОВ "Ідеал-Інвест" та ТОВ "Зеріс" є реальними, підтверджені первинними документами та проведені в межах господарської діяльності.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2016 позов задоволено в повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано первинні бухгалтерські документи, які свідчать про реальність здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ «Фобос-Захід», ТОВ «Ідеал-Інвест», ТОВ «Зеріс». При цьому, вирок Сихівського районного суду м. Львова від 24.05.2016 у справі № 464/4037/16-к судом не взято до уваги з посиланням на те, що у кримінальному провадженні та при ухваленні вироку не досліджувалися господарські операції між позивачем та ТОВ «Фобос-Захід».
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 рішення суду першої інстанції скасовано в частині правовідносин позивача з ТОВ «Фобос-Захід» та в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмову обґрунтовано наявністю вироку Сихівського районного суду м. Львова від 24.05.2016 у справі №464/4037/16-к, яким встановлено реєстрацію та використання ТОВ «Фобос-Захід» з метою прикриття незаконної діяльності без реального здійснення господарської діяльності, тобто фіктивне підприємництво, що виключає правомірність відображення позивачем операцій з даним товариством у податковому обліку.
Приймаючи постанову про задоволення позовних в іншій частині позовних вимог, Львівський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що позивачем надано усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку щодо його права на відображення у податковому обліку господарських операцій із контрагентами ТОВ "Ідеал-Інвест" та ТОВ "Зеріс". Під час розгляду справи судами в цій частині не встановлено в діях позивача порушень податкового законодавства й, за висновком судів, спірні господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту. В свою чергу висновки контролюючого органу ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.
Не погодившись із рішеннями судів першої інстанції та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.12.2016, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.
Суть доводів, викладених у касаційній скарзі, зводиться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм податкового і пов'язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, військового збору із посиланням на нереальність господарських операцій із ТОВ «Фобос-Захід», ТОВ «Ідеал-Інвест», ТОВ «Зеріс» та, як наслідок відсутність об'єктів оподаткування з подальшого постачання товару, придбаного у вказаних контрагентів, контрагентам-покупцям ПАТ «Шахта «Надія», КП «Червоноградводоканал», ТОВ «Алсіона».
ФОП ОСОБА_1 надано заперечення на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо відсутності реальних правових наслідків господарських операцій з контрагентами ТОВ "Ідеал-Інвест" та ТОВ "Зеріс", у зв'язку з чим просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції просить залишити без змін.
В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки №520/1301/2515606092 від 16.06.2016, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, під час якої виявлено порушення вимог законодавства, зокрема:
- підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, абзацу «г» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2, 177.3, 177.4 статті 177, пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 230748,24 грн;
- частини 2 статті 7, частин 2, 3, пункту 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у зв'язку із чим занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 38627,88 грн;
- статті 163, підпунктів 170.1.2, 170.1.4 пункту 170.1 статті 170, пункту 1.2 статті 16-1 розділу ХХ Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з військового збору від провадження господарської діяльності в сумі 14647,23 грн.
Зі змісту акта перевірки слідує, що контролюючим органом поставлено під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Фобос-Захід», ТОВ «Ідеал-Інвест», ТОВ «Зеріс» за договорами поставки товару. Такі висновки контролюючий орган обґрунтував наявністю податкової інформації, згідно якої у вказаних контрагентів відсутні матеріально-технічні та трудові ресурси для ведення господарської діяльності; фіктивністю контрагента ТОВ «Фобос-Захід», що підтверджено вироком Сихівського районного суду м. Львова від 24.05.2016 у справі №464/4037/16-к; ненаданням під час перевірки частини первинних документів, зокрема щодо транспортування товару.
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимогу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
З урахуванням вимог касаційної скарги контролюючого органу рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають перегляду в частині реальності господарських правовідносин позивача з контрагентами ТОВ "Ідеал-Інвест" та ТОВ "Зеріс".
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано положеннями Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 Податкового кодексу України).
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, у редакції до 01.01.2015).
Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності з 01.01.2015 врегульовано пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 розділу І Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, тобто максимальної суми доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Положеннями частин 2, 3 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Положеннями статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, між ТОВ «Ідеал-Інвест» (постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки №150515 від 15.05.2015, згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець прийняв на себе зобов'язання прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Позивачем в підтвердження здійснення господарських операцій надано, зокрема, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні.
Також між ТОВ «Зеріс» (постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки №29 від 21.07.2015, згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець прийняв на себе зобов'язання прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Підприємцем для доведення реальності таких операцій надано видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладну, платіжні доручення.
Судами встановлено, що придбані у ТОВ «Ідеал-Інвест» та ТОВ «Зеріс» товари позивачем в подальшому реалізовано контрагентам-покупцям ПАТ «Шахта Надія», КП «Червоноградводоканал», ДП «Львівугілля».
Водночас, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
За наведеного, оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суди вказали, що наявні податкові накладні та первинні документи дають можливість визначитися із суттю, змістом та обсягом господарських операцій, ідентифікувати їх учасників та перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, а відтак, дійшли переконання, що у позивача наявна вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентами, а укладені договори мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.
Також судами вказано, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, як і не доведено, що зміст укладених між ними угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів, або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Судами визнано неприйнятними посилання контролюючого органу на нереальність господарських операцій, оскільки такі висновки зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС, відповідно до якої контрагенти позивача не мають трудових та матеріальних ресурсів для ведення відповідної господарської діяльності, не звітують до контролюючих органів, не підтверджено рух товару по ланцюгу постачання. При цьому відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів цих обставин у визначеному законодавством порядку..
Відтак, оцінивши повноту, характер, об'єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій визнали їх такими, що свідчать про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із контрагентами ТОВ «Ідеал-Інвест» та ТОВ «Зеріс».
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Доводи касаційної скарги відповідача не спростовують правильність прийнятого судом апеляційної інстанції рішення й не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи те, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, підстави для задоволення касаційної скарги податкового органу відсутні.
Щодо позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено судом апеляційної інстанції, то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційним судом не переглядаються.
Керуючись статтями 327, 341, 343, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 у справі № 813/2654/16 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова