24 червня 2022 року
м. Київ
справа № 813/4915/15
адміністративне провадження № К/9901/33009/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2015 (суддя Кухар Н.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 (судді: Онишкевич Т.В. (головуючий), Попко Я.С., Іщук Л.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра 7» до Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Деметра 7» (далі - позивач, Товариство, ТОВ «Деметра 7») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Львівській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України) (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.07.2015:
№0001112201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем в розмірі 1089600 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 272400 грн;
№0001122201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення ПДВ у розмірі 709192 грн.
Позовні вимоги аргументовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на безпідставних висновках контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства, натомість позивачем надано всі передбачені законодавством первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами та свідчать про їх реальність.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017, позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем надано усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують його право на відображення у податковому обліку результатів господарських операцій із ПП «Еталон» та ТОВ «Нафтокомпані». Під час розгляду справи судами не встановлено в діях позивача порушень податкового законодавства й, за висновком судів, розглядувані господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суть доводів, викладених у касаційній скарзі, зводиться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм податкового і пов'язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на додану вартість із зазначенням обставин, викладених у акті перевірки. Зокрема відповідач наголошує на нереальності господарських операцій позивача з ПП «Еталон» та ТОВ «Нафтокомпані» з огляду на відсутність доказів транспортування, зберігання товарів, відсутність трудових ресурсів, недоліки в заповненні товарно-транспортних накладних (не вказано місце зберігання, вид паливно-мастильних матеріалів, кількість). Таким чином контролюючий орган вказує на не встановлення судами фактичних обставин справи, що є порушенням норм процесуального права, та в свою чергу призвело до неправильного застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах.
Товариством відзиву (заперечення) на касаційну скаргу контролюючого органу подано не було.
В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Деметра 7» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаєморозрахунків із ПП «Еталон» за січень 2015 року та із ТОВ «Нафтокомпані» за лютий 2015 року, за результатами якої складено акт №695/13-50-22-02-13/39473115 від 09.07.2015. Згідно із висновками даного акта Товариством не дотримано вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті188, пунктів 198.1. 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за лютий 2015 року на загальну суму 1089600 грн; завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.24) декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року в сумі 76988 грн та завищено суму непогашеного від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на кінець поточного звітного періоду за лютий 2015 року на загальну суму 632204 грн (ряд.31).
Висновки контролюючого органу вмотивовано тим, що господарські операції з контрагентами ПП «Еталон», ТОВ «Нафтокомпані» не спричинили настання реальних правових наслідків з огляду на те, що такі операції, на думку відповідача, фактично не відбувались та мають формальний характер, оскільки не надано документів, які б свідчили про транспортування і оприбуткування нафтопродуктів й були оформлені у відповідності до вимог спеціальних нормативних актів, якими регулюється порядок обліку нафтопродуктів, не надано сертифікатів походження і якості товарів та документів, які підтверджують фактичне місцезнаходження товару з огляду на відсутність у позивача складських приміщень. Крім того, контрагенти позивача, в тому числі і по ланцюгу постачання, відсутні за юридичною адресою, не мають трудових та матеріальних ресурсів, що було встановлено на підставі акта ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 27.04.2015 №1264/22-04/25524885 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Еталон» за період з 01.01.2015 по 31.01.2015 та податкової інформації Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 07.04.2015 №15/10-04-22-20/37391261 по ТОВ «Нафтакомпані» щодо фінансово-господарських відносин з платниками податків за липень-серпень 2014 року, жовтень-грудень 2014 року та січень-лютий 2015 року.
На думку контролюючого органу, документи, складені між позивачем та контрагентами, використано з метою штучного формування податкового кредиту та отримання неправомірної вигоди у вигляді мінімізації податкових зобов'язань.
На підставі акта перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення.
Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів, вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України).
За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
А згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції, в іншому випадку відповідні документи не можуть мати статус таких документів для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, які передбачені законодавством.
Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або неповних даних, на підставі яких неможливо встановити якісні, кількісні характеристики операцій, на виконання яких такі документи складені.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити такі обставини: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.
Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування як витрат так і податкового кредиту, а отже, з'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.
Судами встановлено, що позивач мав взаємовідносини з контрагентами ПП «Еталон», ТОВ «Нафтокомпані» на підставі договорів поставки товару (фільтри, очисники, нафтопродукти, олива моторна).
Так, між ТОВ «Нафтакомпані» (Постачальник) та ТОВ «Деметра 7» (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів від 01.02.2015 №НК-0027, відповідно до умов якого поставка Товару здійснюється на підставі заявки Покупця та підписаної Сторонами Додаткової угоди до Договору. Відповідно до Додаткової угоди від 01.02.2015 №150228000000027 Постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуар нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а Покупець прийняти до 28.02.2015 товари: бензин А-92, А-95, дизельне паливо та моторне паливо ЕСО 95Е50.
На виконання даного договору сторонами підписано акт приймання-передачі нафтопродуктів №150228000000027 від 28.02.2015 на загальну суму 6757018,94 грн.
Також між ТОВ «Нафтакомпані» (Постачальник) та ТОВ «Деметра 7» (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів від 01.02.2015 №НК-0219 та додаткову угоду від 24.02.2015 №150228000000219, відповідно до яких Постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуар нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а Покупець прийняти до 28.02.2015 товар: дизельне паливо.
На виконання даного договору сторонами підписано акт приймання-передачі нафтопродуктів №150228000000219 від 28.02.2015 на загальну суму 1018009,98 грн.
Відповідно до договору поставки нафтопродуктів від 25.02.2015 №НК-0237 та додаткової угоди від 25.02.2015 №150228000000237, укладених між ТОВ «Нафтакомпані» (Постачальник) та ТОВ «Деметра 7» (Покупець) Постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуар нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а Покупець прийняти до 28.02.2015 товар: дизельне паливо на суму 619494,96 грн.
ТОВ «Нафтакомпані» (Постачальник) укладено із ТОВ «Деметра 7» (Покупець) договір поставки нафтопродуктів від 28.02.2015 №НК-0282 та додаткову угоду від 28.02.2015 №150228000000282, відповідно до яких Постачальник зобов'язується поставити на умовах EXW (резервуар нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» і інших нафтобаз, що належать ПАТ «Дніпронафтопродукт» на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів), а Покупець прийняти до 28.02.2015 товар: дизельне паливо.
На виконання даного договору сторонами підписано акт приймання-передачі нафтопродуктів №150228000000282 від 28.02.2015 на загальну суму 2292865,94 грн.
ТОВ «Нафтакомпані» виписано на адресу позивача податкові накладні, на підставі яких ТОВ «Деметра 7» включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість (т.1 а.с. 115-119).
Судами взято до уваги те, що нафтопродукти, придбані позивачем відповідно до вищенаведених договорів поставки, знаходились на зберіганні в ПАТ «Дніпронафтопродукт» відповідно до договору зберігання від 13.01.2015 №4519 (т.1 а.с. 140-141).
Транспортування нафтопродуктів з нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт» до пунктів призначення здійснювалось ТОВ «Торговий дім «Кременчукнафтопродуктсервіс» (Перевізник) на підставі укладеного із Позивачем (Замовник) договору перевезення вантажів автомобільним транспортом від 12.01.2015 №27, за результатами виконання якого складено акти здачі-прийомки виконаних робіт, реєстри до актів виконаних робіт, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів.
Крім того, Позивачем із ТОВ «Форлана» укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом і надання транспортно-експедиційних послуг від 19.01.2015 №19/01/15-тр та додаткові угоди до цього договору, відповідно до яких предметом договору є перевезення паливно-мастильних матеріалів. До даного договору складено акти наданих послуг, товарно-транспортні накладні, вантажовідправником у яких вказано ВАТ «НПК-Галичина».
Із ПП «Еталон» (Постачальник) позивачем (Покупець) укладено договір поставки від 19.01.2015 №102/01-15, предметом якого є поставка товарів в асортиментів, упаковці та по цінам, узгодженим між сторонами, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених Договором.
Відповідно до специфікацій до вказаного договору, Позивачем придбано у ПП «Еталон» наступні товари: олива моторна, рідина для розпалювання, незамерзаюча рідина для склоочищувача, тосол, мастило універсальне, вугілля деревне, рідина гальмівна, лійка пластмасова, каністра металева, антифриз, вода дистильована, тощо.
Судами встановлено, що транспортування товару, придбаного відповідно до договору, укладеного позивачем із ПП «Еталон» не відбулось, оскільки товар безпосередньо знаходився на орендованій позивачем АЗС і залишився від попереднього орендаря ТОВ «Срібний Лев» за місцем зберігання.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги про скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, суди попередніх інстанцій відхилили доводи контролюючого органу про допущені позивачем порушення вимог податкового законодавства, які були виявлені під час проведення перевірки, щодо безпідставності формування даних податкового обліку за господарськими операціями, які не ґрунтуються на належно оформлених первинних документах, та проведені (оформлені) з контрагентами, які не мають необхідних ресурсів для відповідної господарської діяльності, й дійшли висновку про достовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, а відповідно і про правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП «Еталон» та ТОВ «Нафтокомпані», оскільки останні фактично відбулись та є реальними, що підтверджено актами приймання-передачі нафтопродуктів, товарно - транспортними накладними, актами приймання-передачі наданих послуг тощо, які містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарських операцій, які відбулись між позивачем та його контрагентами.
Водночас, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. При цьому, податкова інформація щодо контрагентів сама по собі не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій. В той же час у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Разом з тим, суди відмітили, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, як і не доведено, що зміст укладених між ними угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків.
Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Враховуючи наведене вище в сукупності, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі №813/4915/15 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва