22 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/613/21 пров. № А/857/1957/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року (прийняте у порядку письмового провадження у м. Рівному суддею Гудимою Н. С.) в адміністративній справі № 460/613/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просила скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області (далі також - ГУ ДПС у Рівненській області, відповідач) № 00002080705 від 15.01.2021 щодо застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 17 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що за результатами перевірки кафетерію «Хатка», де здійснює господарську діяльність позивач, посадовими особами відповідача було встановлено факт роздрібної торгівлі алкогольними напоями 07.11.2019 без наявності відповідної ліцензії, у зв'язку з чим до неї застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 17 000 грн. Позивач вважає, що такі висновки відповідача не відповідають дійсності, позаяк у ході проведення перевірки нею надано перевіряючим додаток до ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями з терміном дії з 07.11.2018 по 07.11.2019.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Рівненській області № 00002080705 від 15.01.2021, яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17 000 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Рівненській області понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржило ГУ ДПС у Рівненській області, яке вважає, що під час розгляду справи судом не повно з'ясовано усі обставини справи, не надано вірної оцінки обставинам справи, а судове рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування обставин, що мають суттєве значення. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що контролюючим органом була видана позивачу ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями терміном дії з 07.11.2018 до 07.11.2019. Згідно чинного законодавства суб'єкт господарювання має право здійснювати торгівлю алкогольними напоями до дати, зазначеної в ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, при цьому останнім днем торгівлі буде дата, що передує даті, зазначеній в такій ліцензії. Оскільки така ліцензія видається терміном на один рік, то 365 календарних днів в розглядуваному випадку спливає 06.11.2019.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
Як встановлено судом, 18.12.2020 на підставі наказу ГУ ДПС у Рівненській області за № 2106 від 08.12.2020 та направлень за №№ 1583-17-00-07-05-16, 1582-17-00-07-05-16 від 08.12.2020 посадові особи ГУ ДПС у Рівненській області провели фактичну перевірку кафетерію « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт № 000697 від 22.12.2020 (а.с. 54 - 56, 58 - 59).
В акті зафіксовано, що згідно з наданими для перевірки ліцензіями на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 07.11.2018 (термін дії з 07.11.2018 до 07.11.2019), від 06.11.2019 (термін дії з 09.11.2019 до 09.11.2020) та електронними стрічками РРО встановлено факт роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а саме: 07.11.2019.
У зв'язку з цим, відповідачем констатовано порушення ФОП ОСОБА_1 приписів статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
15.01.2021 на підставі вказаних висновків ГУ ДПС у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 00002080705, згідно з яким до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 17 000 грн (а. с. 61).
Вважаючи прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що термін дії ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями встановлено контролюючим органом шляхом визначення конкретного календарного дня її початку та закінчення. При цьому дата закінчення поєднана з прийменником «до», у зв'язку з чим така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглядувані відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, ПК України та Законом України № 481/95-ВР від 19.12.1995 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 481/95-ВР), який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України.
Згідно положень статті 15 Закону № 481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій. Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами справляється щоквартально рівними частками і зараховується до місцевих бюджетів згідно з чинним законодавством.
Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на один рік і підлягають обов'язковій реєстрації в органі доходів і зборів, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта господарювання.
Відповідно до статті 1 Закону № 481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Постановою КМ України № 493 від 13.05.1996 затверджено Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами (яка діяла на час видачі ліцензії та втратила чинність на підставі постанови КМ № 814 від 24.07.2019).
Згідно із п.п. 23, 25 вказаного Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами може провадитися суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності, в тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Форма ліцензії затверджується Мінекономрозвитку. Бланки ліцензій виготовляються друкарським способом, повинні мати номер і бути захищені від підробки та несанкціонованого тиражування. У ліцензії зазначається:
- на лицьовому боці: найменування органу, що її видав; вид товарів (алкогольні напої чи тютюнові вироби), на право реалізації яких видано ліцензію; для юридичних осіб - найменування та місцезнаходження, номер телефону, факс (за їх наявності); для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані (серія, номер, ким і коли виданий, місце проживання), номер телефону (за його наявності); ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності; місце торгівлі; адреси відокремлених від роздрібної мережі місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів; реєстраційний номер ліцензії, дата реєстрації; термін дії; дата видачі ліцензії; посада, прізвище, ім'я, по батькові уповноваженої особи, яка підписала ліцензію;
- на зворотному боці: відмітки про поточне (щоквартальне) внесення плати за ліцензію; відмітка про реєстрацію ліцензії в державній податковій інспекції, а в сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта підприємницької діяльності.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що серед основних відомостей, які повинна містити ліцензія є термін її дії.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Згідно п'ятого абзацу частини другої вказаної статті до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом) - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17 000 гривень.
З матеріалів справи видно та не заперечується сторонами, що ГУ ДПС у Рівненській області видавалися ФОП ОСОБА_1 ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями з 07.11.2018 до 07.11.2019 та з 09.11.2019 до 09.11.2020.
Відповідно до статей 251 - 253 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Аналогічні положення містяться в інших законодавчих актах, в тому числі у частині першій статті 120 КАС України.
Враховуючи викладене, термін дії ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, виданої позивачу визначений податковим органом, шляхом встановлення конкретного календарного дня його початку та закінчення - з 07.11.2018 до 07.11.2019, через зазначення в ліцензії прийменника «до», який в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь.
Згідно із частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.
Відповідно до положень статті 2 цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає.
Частиною другою статті 4 зазначеної Конвенції якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця.
Аналіз наведених правових норм цивільного законодавства свідчить, що строк дії дозвільного документа, протягом якого суб'єкт може провадити відповідну господарську діяльність, спливає у відповідний місяць та число останнього року строку, який визначений у спеціальному дозволі, тобто о 23:59 годині останнього дня визначеного строку, а саме 07.11.2019.
З урахуванням наведеного, визначеної у ліцензії кінцевої дати терміну дії «до 07.11.2019» та положень Європейської конвенції про обчислення строків, колегія суддів приходить до висновку про те, що на час реалізації в належному позивачу кафетерії однієї пляшки пива «Львівське» (07.11.2019) у позивача була дійсна ліцензія на право роздрібної торгівлі такими товарами, оскільки закінченням строку її дії є кінець доби 07.11.2019.
Відтак, позивачем не допущено порушень вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» під час здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями в останній день чинності ліцензії 07.11.2019.
При цьому суд зазначає, що при самостійному визначенні податковим органом терміну дії ліценції «до 07.11.2019», навіть за умови перевищення визначеного Законом України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» строку дії ліцензії, платник податків не може нести за це відповідальності.
Вищезазначеним спростовуються доводи апелянта про те, що термін дії ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями визначається одним роком, а останній день її дії є днем, що передує даті, визначеній у ліцензії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 419/1965/18, від 30.01.2019 у справі № 815/4128/16, від 25.04.2019 у справі №808/2690/17, від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для притягнення позивача до відповідальності згідно статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
Таким чином висновки контролюючого органу про порушення позивачем Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», які стали підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, нормативно та документально не підтверджуються, через що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення № 00002080705 від 15.01.2021, яким до позивача застосовані фінансові санкції в розмірі 17 000 грн, є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнутих на користь позивача витрат на правничу допомогу з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами першою, другою та пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
З урахуванням зазначених вище приписів статей 132, 139 КАС України документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
За приписами частин третьої - сьомої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд також враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (пункт 2 частини дев'ятої статті 139 КАС України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 суд висловив правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18.
На обґрунтування вказаних витрат позивач додав до матеріалів позову копію договору про надання правової допомоги № 40 від 27.01.2021, акта виконаних робіт від 16.03.2021, рахунку-фактури № 20 від 16.03.2021, квитанції про оплату правової допомоги (а. с. 11 - 12, 40 - 44).
Згідно з актом виконаних робіт адвокатом позивачу надано такі послуги на загальну суму 5000 грн: в період з 27.01.2021 по 01.02.2021 - особиста зустріч та заслуховування клієнта про суть справи (0,7 год); вивчення документів та правовий аналіз спору (1 год); написання та формування позовної заяви з додатками (3 год); 04.03.2021 - підготовка до судового засідання, особиста участь у судовому засіданні (1 год); 30.03.2021 - підготовка до судового засідання, особиста участь у судовому засіданні (1 год).
З приводу вказаного колегія зауважує, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами.
Колегія суддів при визначенні розміру відшкодування витрат на правову допомогу, враховує визначені договором про надання правничої допомоги та представництво сторін послуги і зазначає, що представником позивача подана до суду позовна заява (з додатками), яка на думку суду є типовим і нескладним у виконанні документом, з огляду на її зміст; також за вказаною категорією справ існує значна судова практика.
У зв'язку із вказаним колегія суддів апеляційного суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині розміру стягнутих витрат на правничу допомогу і вважає його завищеним.
Відтак, з метою відшкодування належного розміру витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити, замінивши в абзаці третьому резолютивної частини рішення цифру «5000,00 (п'ять тисяч) грн» цифрою «3000 (три тисячі) грн».
У решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу та питання про необхідність відшкодування витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, проте встановлені обставини у справі дають підстави суду апеляційної інстанції змінити рішення суду першої інстанції шляхом зміни його резолютивної частини.
Керуючись статтями 229, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року в адміністративній справі № 460/613/21 змінити, замінивши в абзаці третьому резолютивної частини рішення цифру «5000,00 (п'ять тисяч) грн» цифрою «3000 (три тисячі) грн».
У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин