Справа № 620/8451/21 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.
24 червня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Губської Л.В., Кузьменка В.В., секретар судового засідання Часник А.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
30.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яким просив:
- визнати протиправним рішення відповідача від 21.05.2021 №974230133370 щодо зміни (зменшення) при перерахунку процентного розміру пенсії за вислугу років з 90% до 60% від місячної заробітної плати та значного зменшення раніше отримуваної пенсії шляхом обмеження пенсії максимальним розміром;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років, в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, без обмеження максимального розміру пенсії, на підставі довідки Прокуратури Чернігівської області про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії від 02.03.2020 №18-71, починаючи з 13.12.2019, з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії;
-зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії у раніше встановленому та виплачуваному розмірі 20028,21 грн., стягнувши одноразово різницю між сумою 20028,21 грн. та фактично виплаченою пенсією за період з 01.06.2021 до дня ухвалення рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення відповідача щодо відмови йому у перерахунку пенсії є незаконним та таким, що грубо порушує конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення, гарантовані Конституцією України, Законами України.
Крім того, позивач у позові зосередив на наступних обставини, що він як пенсіонер з 1998 року отримав у прокуратурі Чернігівської області довідку про заробітну плату від 02.03.2020 №18-71 та звернувся до суду з позовом, і рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі №620/3786/20 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 13.12.2019 перерахунок його пенсії, відповідно до ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» на підставі вказаної довідки і виплату пенсії. Отже, внаслідок вказаного відповідач добровільно виконавши рішення суду і перерахував пенсію виходячи з розміру 60% грошового забезпечення і обмеживши 10 прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
Позивач вважає, що оскільки йому раніше була призначена пенсія виходячи із 90% грошового забезпечення, то норма про обмеження максимального розміру пенсії до 60% на нього не розповсюджується, а перерахунок повинен бути проведений із розрахунку в 90% грошового забезпечення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 р. позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 21.05.2021 №974230133370 щодо зменшення ОСОБА_1 основного розміру пенсії за вислугу років під час її перерахунку з 90% до 60% від місячної заробітної плати шляхом обмеження пенсії максимальним розміром; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону України від14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» в первинній редакції, виходячи з розрахунку 90% від загальної суми складових місячного заробітку на підставі довідки Прокуратури Чернігівської області від 02.03.2020 №18-71, починаючи з 13.12.2019 без обмеження її максимального розміру; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою та отриманою пенсією за період з 01.06.2021 по день, з якого почнеться виплата йому перерахованої йому пенсії за вислугу років. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу вмотивовано тим, що при виконанні судового рішення пенсія позивачу була перерахована, зменшення пенсії не відбулось, проте при визначенні пенсії обчислення було зроблено виходячи з 60% розміру грошового забезпечення, як то передбачено нормами чинного законодавства на момент здійснення перерахунку.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що при перерахунку пенсії позивача відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 86 Закону № 1697-VII, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу з листопада 1998 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (до 15.07.2015 - Закон №1789-ХІІ, з 15.07.2015 - Закон від 14.10.2014 №1697-VII) у розмірі 90% грошового забезпечення.
Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 30.05.2016, залишене без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016, у справі №750/3452/16 було зобов'язано Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити з 11.02.2016 перерахунок його пенсії у відповідності до постанови КМУ від 09.12.2015 № 1013 на підставі довідки від 03.02.2016 № 18-61 (а.с.13, 16).
13.03.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії у зв'язку із підвищенням заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 та рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(11)/2019, подавши відповідачу довідку, виданою Прокуратурою Чернігівської області від 02.03.2020 №18-71, в якій вказаний розмір заробітної плати (грошового забезпечення) станом на 06.09.2017, що враховується для перерахунку пенсій (а.с.12).
Відповідач відмовив у перерахунку пенсії на підставі довідки від 02.03.2020 № 18-71.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі №620/3786/20 позов ОСОБА_1 був задоволений частково, де серед іншого, зобов'язано ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» згідно довідки Прокуратури Чернігівської області від 02.03.2020 №18-71, з 13.12.2019 (а.с.23).
ГУ ПФУ, добровільно виконавши рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі №620/3786/20, перерахував пенсію виходячи із розміру 60% розмір заробітної плати (грошового забезпечення) і обмежив пенсію 10 прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
Позивач вважає, що відповідачем безпідставно зменшено розмір перерахованої пенсії виходячи з 60% замість 90% розміру заробітної плати (грошового забезпечення), що суперечить нормам чинного законодавства.
Вказані обставини не є спірними.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає права, принципи, підстави, механізм та умови призначення, перерахунку і виплати пенсії за вислугу років працівникам органів прокуратури був і є Закон України «Про прокуратуру»: до 15 липня 2015 року - Закон № 1789-ХІІ, з цієї дати - Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ).
Відповідно до діючої на момент виникнення спірних правовідносин редакції статті 86 Закону №1697-VII, за правилами частин першої, другої якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
За приписами абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Позивач наполягає, що його набуте право на отримання пенсії у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати згідно зі ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ не може бути звужене, а обмеження пенсії максимальним розміром на нього не розповсюджуються з огляду на принцип дії закону в часі.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що в цій справі право позивача на перерахунок пенсії сторонами не заперечується. Ключовими правовими питання є те, в якому відсотковому розмірі та відповідно до вимог якого закону слід було перерахувати пенсію позивача, та чи розповсюджуються на позивача встановлені Законом №3668-VI обмеження розміру пенсії.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
У постанові Верховного Суду від 21.12.2021 (справа №580/5962/20), яка прийнята у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, Суд дійшов таких правових висновків:
«….колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного, зокрема у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 580/5238/20 у подібних правовідносинах, та сформувати правовий висновок, відповідно до якого до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом №1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.»
«…колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №589/3997/16-а у подібних правовідносинах та сформувати правовий висновок, відповідно до якого пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, а з 14.10.2014 - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII.»
«…внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний… на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Отже, позовні вимоги Особа-1 у частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.»
Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у цій справі цілком тотожні справі №580/5962/20 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначених правових висновків.
На час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону №1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону №1697-VII в частині перерахунку пенсії втратила чинність.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення частини другої статті 86 Закону №1697-VII, в силу вимог яких пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, що і зроблено відповідачем у цій справі.
Отже, позовні вимоги в частині здійснення перерахунку пенсії у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
В частині щодо обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, колегія суддів зазначає.
Суд першої інстанції встановив, що внаслідок перерахунку пенсії позивача його розмір перевищив максимальний.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення абзацу 6 частини 15 статті 86 Закону №1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження його максимальним розміром також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 N20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке "поле" для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)).
Хоча виплати соціального страхування є "майном" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, а також враховуючи останню правову позицію Верховного Суду, яку враховує судова колегія відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга Пенсійного фонду підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанцій у цій справі - скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача - задовольнити, а рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315-317, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 р. - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Л.В. Губська
В.В. Кузьменко