Справа № 640/31750/20 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.
23 червня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Начальника Північного територіального юридичного управління та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Начальника Північного територіального юридичного управління про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність начальника Північного територіального юридичного управління, яка полягає у не забезпеченні проведення під час звільнення мене з військової служби та в теперішній час повного розрахунку з позивачем за всіма встановленими видами забезпечення, зокрема, за грошовим забезпеченням, а саме розрахунку щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
- визнати протиправною бездіяльність начальника Північного територіального юридичного управління, яка полягає у невиданні наказу (по стройовій частині) про виплату мені грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, право на які я маю як учасник бойових дій, за 2015-2017 роки
- зобов'язати начальника Північного територіального юридичного управління видати наказ (по стройовій частині) про виплату мені грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, право на які я маю як учасник бойових дій, за 2015-2017 роки, та направити його до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для проведення нарахування і виплати зазначеної грошової компенсації.
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, зобов'язавши начальника Північного територіального юридичного управління подати у визначений строк звіт про його виконання.
Позовні вимоги вмотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Начальника Північного територіального юридичного управління щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Начальника Північного територіального юридичного управління (03113, м. Київ, проспект Перемоги, 55/2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Апелянт наголошує, що військовослужбовцям Збройних Сил України, у зв'язку із дією на території України особливого періоду, додаткові відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік не надаються з березня 2014 і по даний час. Також, апелянт зазначає, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не має постійного характеру, а тому не належить до визначеного Законом об'єкта індексації.
Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог з апеляційною скаргою звернувся позивач, в якій просить скасувати в цій частині рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України.
Відповідно до витягу із наказу Міністерства оборони України від 29.08.2017 року №149, підполковника юстиції ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу (узагальнення судової практики) Північного територіального юридичного управління, звільненого наказом першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 18 серпня 2017 року №100 з Військової служби у запас за пунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і Військову службу" з правом носіння військової форми одягу, вважати, що справи та посаду здав.
Також, позивача було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу та направлено на військовий облік до Солом'янського районного у м.Києві військового комісаріату.
Згідно рішення міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 18 грудня 2014 року ОСОБА_1 було встановлено статус учасника бойових дій.
Крім того, позивач зазначає що за період з 2015 по 2017 роки по день звільнення останньому не надавалась додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій, та не виплачувалася грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки.
Вважаючи бездіяльність відповідача стосовно невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2017 рік протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Стаття 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: грошовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 162 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 101 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом 3 пункту 14 ст. 101 Закону №2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У відповідності до п. 17 ст. 101 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 101 Закону №2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 101 №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, згідно п. 21 ст. 101 Закону № 2011-XII, у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених п.п. 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 162 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, проте Закон №2011-XII не містить положення щодо припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім того у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на отримання відповідної соціальної гарантії, передбаченою чинним законодавством України, яке може бути реалізовано особою в один із таких способів: 1) безпосереднє отримання відпустки після закінчення особливого періоду; 2) отримання грошової компенсації за невикористану відпустку.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби останнім має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки.
Як вже було зазначено вище, ОСОБА_1 є учасником бойових дій .
Водночас, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку» від 21.10.1993 №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Разом з тим, ст. 1 Законом України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 1126-VI, в Україні оголошено часткову мобілізацію, після якої, Президент України своїми указами оголошував часткову мобілізацію (чергові хвилі мобілізації).
Отже, особливий період закінчується не з моменту демобілізації (часткової демобілізації) осіб призваних на військову службу, а лише з моменту закінчення воєнного часу і частково відбудовного періоду після закінчення воєнних дій, а закінчення періодів мобілізацій не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.
Згідно з п. 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, вказані вище обставини не звільняють відповідача від обов'язку виплатити відповідну грошову компенсацію з урахуванням того, що законодавством припинено надання зазначеного виду відпустки в певний період, однак не припинено відповідних виплат грошової компенсації у разі її невикористання.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Однак Законом не встановлено можливості припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки як учаснику бойових дій, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Разом з тим, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 101 Закону № 2011-XII у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, п. 8 ст. 101 Закону № 2011-XII, ст. 162 Закону № 504/96-ВР.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховним Судом у зразковій справі №620/4218/18 від 21.08.2019.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошових компенсацій за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017 роки.
Під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпуски.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік.
Щодо визнання протиправною бездіяльність начальника Північного територіального юридичного управління, яка полягає у не забезпеченні проведення під час звільнення мене з військової служби та в теперішній час повного розрахунку з позивачем за всіма встановленими видами забезпечення, зокрема, за грошовим забезпеченням, а саме розрахунку щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», колегія суддів, зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
З наведенного вище, вбачається, що наявна протиправна бездіяльність начальника Північного територіального юридичного управління, яка полягає у не забезпеченні проведення під час звільнення мене з військової служби та в теперішній час повного розрахунку з позивачем за всіма встановленими видами забезпечення, зокрема, за грошовим забезпеченням, а саме розрахунку щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності начальника Північного територіального управління, яка полягає у невиданні наказу про виплату грошової компенсації, колегія суддів зазначає наступне.
Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки, та виплата вказаної компенсації повинна бути вказана в наказі начальника Північного територіального юридичного управління.
Також, колегія суддів, зазначає, що даний наказ повинен бути направлений до виконання до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для проведення нарахування та виплати зазначеної грошової компенсації, оскільки, пунктом 15 Положення про територіальний юридичний підрозділ, визначено, що фінансове забезпечення діяльності територіальних юридичних підрозділів здійснюється фінансовим органом, на забезпеченні яких вони знаходяться.
Північне територіальне юридичне управління перебуває на фінанасовому забезпеченні у розрахунку-касовому відділі управління організаційного та соціальних виплат Департаменту фінансів оборони України.
Отже, позовна вимога позивача про зобов'язати начальника Північного територіального юридичного управління видати наказ (по стройовій частині) про виплату мені грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, право на які я маю як учасник бойових дій, за 2015-2017 роки, та направити його до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для проведення нарахування і виплати зазначеної грошової компенсації підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд враховує, що частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналіз вказаної правової норми дає суду підстави стверджувати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов'язком.
Отже, доводи апеляційних скарг відповідача та позивача частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, і є підставами для його скасування.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення без додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Начальника Північного територіального юридичного управління та ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2021 року скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги частково.
Визнати протиправною бездіяльність начальника Північного територіального юридичного управління, яка полягає у не забезпеченні проведення під час звільнення ОСОБА_1 з військової служби та в теперішній час повного розрахунку за всіма встановленими видами забезпечення, зокрема, за грошовим забезпеченням, а саме розрахунку щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Визнати протиправною бездіяльність начальника Північного територіального юридичного управління, яка полягає у невиданні наказу (по стройовій частині) про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015-2017 роки
Зобов'язати начальника Північного територіального юридичного управління видати наказ (по стройовій частині) про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015-2017 роки, та направити його до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для проведення нарахування і виплати зазначеної грошової компенсації
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма