Справа № 620/8077/21 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.
23 червня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною та скасуваннявідмови, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладену в листі від 30.06.2021 за № 2500-0305-8/33734 щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Чернігівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладена в листі від 30.06.2021 за № 2500-0305-8/33734 щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправною, оскільки суперечить приписам частини першої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та порушує її права і соціальні гарантії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційну скаргу подано на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.03.2021 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви було додано необхідні документи для переведення з одного виду пенсії на інший, зокрема, рішення Деснянського районного суду від 22.01.2021, яким встановлено факт проживання позивачки із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини за останньою адресою їх спільного проживання: АДРЕСА_1 .
Листом за № 2500-0305-8/33734 від 30.06.2021 відповідач відмовив у переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відмова вмотивована тим, що згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій ( далі - Порядок) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються копії документів, що засвідчують родинні стосунки з померлим годувальником. Згідно з пунктом 2.16 Порядку за документ, що засвідчує родинні стосунки приймаються, зокрема, свідоцтва про шлюб, а також рішення суду. До заяви про переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 свідоцтво про шлюб не надавалось. Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 22.01.2021 справа № 750/11156/20 було підтверджено факт спільного проживання. Призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та факт шлюбу зазначених рішенням не передбачено.
Позивачка не погодившись з таким рішенням, оскаржила його до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону № 1058-ІV виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-ІV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 8 вказаного Закону передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-ІV призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 статті 10 Закону № 1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Тобто, законом встановлено право вибору позивача одного з виду пенсій.
Частинами 1-3 статті 36 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у ч. 2 ст. 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Непрацездатні члени сім'ї особи, зниклої безвісти, у порядку, передбаченому Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», які були на її утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу годувальника, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника у порядку, встановленому цим Законом, якщо інше не передбачено Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти».
Непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Частиною 4 статті 30 Закону № 2262-XII визначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;
б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю;
в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб, військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або якщо вони є особами з інвалідністю.
Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року;
г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати;
д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Як убачається із матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 22.01.2021 у справі № 750/11156/20 встановлено факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини за останньою адресою їх спільного проживання: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, з листа ГУ ПФУ в Чернігівській області слідує, що рішенням пенсійного органу відмовлено позивачці у переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з тих підстав, що ОСОБА_1 не є дружиною померлого ОСОБА_2 , а в рішенні Деснянського районного суду міста Чернігова від 22.01.2021 справа № 750/11156/20 взагалі не розглядалось питання призначення пенсії у зв'язку втратою годувальника.
Колегія суддів звертає увагу, що як зазначалося вище у відповідності до ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Членами сім'ї вважаються, серед іншого, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
У дані справі позивачка претендує на отримання пенсії по втраті годувальника, як дружина померлого ОСОБА_2 .
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, офіційного шлюбу між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_2 укладено не було, а рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 22.01.2021 справа № 750/11156/20лише встановлено факт їх проживання однією сім'єю.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 31.10.2019 (справа №461/3169/17) на підставі аналізу зазначених норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та норм Сімейного кодексу України Верховним Судом зазначено наступне: «У повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї, але при цьому вони не перебувають у шлюбі. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім'ї, а її учасники визнаватися членами сім'ї, яким з огляду на об'єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов'язки. Ззовні такі відносини подібні до шлюбних, однак попри цю схожість, вони не ототожнюються з ними. Жінка та чоловік, які перебувають у фактичних шлюбних стосунках, за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сім'ї, що не є рівнозначним поняттю «подружжя», позаяк саме цим терміном законодавець персоніфікує чоловіка та жінку (подружжя) як суб'єктів правовідносин, що склалися між ними внаслідок реєстрації шлюбу.
У законодавстві про пенсійне забезпечення імперативно визначено, що право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не належать.
Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус «подружжя» чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.».
Таким чином, у розумінні ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка або чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, а тому не набувають права на призначення пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника.
Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 березня 2015 року по справі № 21-615а14 та Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року по справі № 804/1501/18.
Щодо доводів суду першої інстанції про те, що пенсійний орган фактично не розглянув питання позивачки про переведення на пенсію по втраті годувальника, то вони є хибними, оскільки як убачається із листа Головного Управління ПФУ в Чернігівській області, оскаржуваним рішенням відмовлено у переведенні на пенсію по втраті годувальника, так як позивачка та померлий ОСОБА_2 не перебували у зареєстровано шлюбі, а рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 22.01.2021 справа № 750/11156/20 питання призначення позивачці пенсії у зв'язку втратою годувальника не вирішувалось.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, чинне законодавство взагалі не передбачає переведення особи на пенсію у зв'язку втратою годувальника, якщо така особа не перебувала у зареєстрованому шлюбі з померлим годувальником.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною та скасуваннявідмови, зобов'язання вчинити дії відмовити в повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма