Справа № 626/638/22
Провадження № 1-кп/626/127/2022
Іменем України
24 червня 2022 року м. Красноград
Красноградський районний суд Харківської області у складі:
Головуючого-судді: ОСОБА_1 ,
при секретарі: ОСОБА_2 ,
за участю прокурора: ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченої: ОСОБА_4 ,
обвинуваченої: ОСОБА_5 ,
потерпілої: ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Краснограда, матеріали кримінального провадження № 12022221090000135 від 14.03.2022 рокуза обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,-
В провадженні Красноградського районного суду Харківської області знаходиться кримінального провадження № 12022221090000135 від 14.03.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
24.06.2022 року в судовому засіданні в порядку ч.3 ст.331 КПК України, судом поставлене на обговорення питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого.
Прокурор в судовому засіданні висловив думку про продовження відносно обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на два місяці, оскільки ризики передбачені ст.177 КПК України, не відпали.
При цьому сама ОСОБА_5 та її захисник - адвокат ОСОБА_4 заперечували проти продовження строку тримання під вартою обвинуваченої, оскільки прокурором не доведено наявність ризиків передбачених ст.177 КПК України та просили про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, так як наявні ризики, не виправдовують подальше тримання підзахисної під вартою.
Також просили врахувати, що ОСОБА_5 раніше не судима, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягалася, одружена, має постійне місце проживання за адресою АДРЕСА_1 , де проживає разом чоловіком, за місцем мешкання характеризується позитивно.
Суд, заслухавши думку учасників судового засідання, вивчивши обвинувальний акт та долучені до нього документи, а також додатково надані до клопотання, приходить до наступного висновку.
Так, відповідно до ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Ст.ст.5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини вказують на необхідність дотримання розумних строків тримання особи під вартою. Існування обґрунтованої підозри у скоєнні особою злочину є необхідною умовою для законності подальшого тримання її під вартою, але з часом існування лише цієї умови вже є недостатнім обґрунтуванням для продовження тримання особи під вартою.
Крім цього, підхід Європейського суду з прав людини до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як впродовж досудового розслідування, так і судового розгляду - ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою, а також необхідність тримання особи під вартою в ході судового розгляду справи має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу.
Згідно з п.3 ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожен заарештований або затриманий має право на звільнення. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки до суду.
Згідно вимог ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають Достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно вимог ч.1 ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Водночас, наразі наявність вказаних ризиків не підтверджено, оскільки обвинувачена вже тривалий час перебуває в умовах СІЗО.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Мамедова проти Росії» вказав, що, хоча, суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Продовження строку тримання під вартою також не можна застосовувати як передбачення вироку у формі позбавлення волі.
У рішенні ЄСПЛ «В. проти Швейцарії» зазначено, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання» її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою. При цьому треба враховувати характер обвинуваченого, його моральні якості, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, і його міжнародні контакти («В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 14379/88, 26.01.1993). В своєму рішенні у справі «Адамяк проти Польщі» (Adamiak v Poland), 20758/03, 19.12.2006) Суд нагадує, що в світлі вже встановленої практики Європейського суду наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективи ухвалення вироку про значну міру покарання самі по собі не можуть служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення.
Окрім того, положення ст.199 КПК України регулюють порядок продовження строку тримання під вартою, зокрема, відповідно до ч.5 ст.199 КПК України слідчий суддя (а відповідно під час судового розгляду суд) зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у ч.3 цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Так, ч.3 ст.199 КПК України зазначені обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до матеріалів справи, судове слідство по даному кримінальному провадженню завершено в повному обсязі, потерпіла та всі свідки допитані.
Прокурор заявляючи клопотання про продовження строку тримання під вартою мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, відповідальність за вчинення якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, може переховуватись від суду з метою уникнути кримінальної відповідальності та впливати на свідків.
Однак в судовому засіданні було встановлено, що підозрювана ОСОБА_5 з моменту скоєння інкримінованого їй діяння, одразу ж (через декілька хвилин) була затримана в порядку ст.208 КПК України, тобто не могла переховуватись від суду.
Що стосується другого ризику, а саме, що остання може незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні, з метою уникнути покарання за вчинений злочин(п.3 ч.1 ст.177 КПК України), то такий ризик теж нічим обґрунтовано не підтверджений, а є тільки припущенням, оскільки будь-яких реальних доказів цьому, прокурором не наведено, не надано таких прокурором і в судовому засіданні.
Поряд з цим, як повідомила потерпіла, деякі свідки на даний час перебувають за кордоном, а деякі мешкають на значній відстані від м.Красноград, більше 100км., що фізично унеможливлює будь-який вплив на них.
При цьому, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.
Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ "Александер Макаров проти Росії" національні органи влади зобов'язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.
Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Кобець проти України» зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентно!' практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (також рішення у справі «Авшар проти Туреччини». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Відповідно до вимог ч.5 ст.132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні довести суду обставини, на які вони посилаються, що стосується цих двох ризиків, то вони жодним чином не доведені «поза розумним сумнівом», а базуються лише на припущеннях.
Таким чином, прокурором не доведено, що наявні ризики є реальними і, виправдовують подальше тримання обвинуваченої ОСОБА_5 під вартою. Не наведено наявності обґрунтованих ризиків, які б виправдовували подальше тримання обвинуваченої під вартою.
Також суд враховує, що обвинувачена ОСОБА_5 раніше не судима, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягалася, одружена, має постійне місце проживання за адресою АДРЕСА_1 , де проживає разом чоловіком, за місцем мешкання характеризується позитивно.
Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами, долученими до клопотання.
Окрім того, згідно сталої судової практики, слідчий суддя, суд при розгляді клопотання та вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше (п. 9 ч. 1 ст. 178 КПК). Відповідні дані підлягають обов'язковому врахуванню при вирішенні поданого клопотання, оскільки впливають на достовірність підстав (ризиків) для застосування того чи іншого виду запобіжного заходу.
При цьому, під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та перебування у СІЗО, ОСОБА_5 не порушувала дисципліну, виконував законні вимоги співробітників правоохоронних органів та слідчого ізолятору, оскільки такі дані в матеріалах справи відсутні.
Також слідчий суддя(суд), суд повинен ураховувати, що тримання під вартою має застосовуватися тільки у виняткових випадках, як винятковий захід, з визначенням якомога коротших термінів такого тримання та із забезпеченням періодичного перегляду через короткі проміжки часу підстав для його застосування чи продовження (рішення ЄСПЛ від 28.1098 у справі «Ассенов та інші протиБолгарії»). Реалізуючи положення ч.5 ст.199 КПК, слідчий судця, а також суд відповідно до ч.3 ст.331 КПК мають враховувати, що після спливу певного часу (строку дії попередньої ухвали) саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення волі, а тому в судовому рішенні судові органи зобов'язані, розглянувши можливість обрання альтернативних запобіжних заходів, навести інші підстави для подальшого тримання особи під вартою (рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Прокопенко проти України», від 5.11.2008 у справі «Єлоєв проти України»). Тому суд у разі задоволення клопотання про продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити в судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише наведенням переліку законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п.4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі «Харченко проти України»), а тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав визнається несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим в п.1 ст.5 цієї конвенції (рішення ЄСПЛ від 27.11.2008 у справі «Соловей і Зозуля проти України»).
Зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані.
При вирішенні клопотання прокурора, суд також враховує сукупний строк перебування обвинуваченої ОСОБА_5 під вартою, яка там тримається з 03.03.2022 року, та вважає, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, з урахуванням терміну перебування під вартою, безумовно зменшилися. При цьому прокурором в ході судового розгляду не наведено належним чином обґрунтованості подальшого утримання під вартою обвинуваченої, оскільки прокурор обмежився виключно переліком ризиків без надання їм належного обґрунтування і оцінки.
Крім того, тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходом та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст.177 КПК. При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п.80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із покладенням на обвинуваченої обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_5 .
У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відмовити у клопотанні прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 існуючої міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою та змінити їй міру запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт із покладенням на останню обов'язків, строком на два місяці.
Разом з цим, з урахуванням ступеню тяжкості кримінального правопорушення, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_5 , суд вважає за доцільне посилити запобіжний захід шляхом застосування до обвинуваченої електронного засобу контролю(в разі його наявності).
Роз'яснити обвинуваченій, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.291, 293, ч.3 ст.303, 314, 395 КПК України, суд -
Змінити обвинуваченій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням засобів електронного контролю-браслету(за його наявності), строком на два місяці, тобто до 24 серпня 2022 року включно.
Роз'яснити обвинуваченій, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтись в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних з виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Покласти на обвинувачену ОСОБА_5 наступні обов'язки:
-з'являтися за першим викликом до слідчого, прокурора, судді, суду;
-утримуватись від спілкуванням зі свідками та потерпілою по даному кримінальному провадженню;
-знаходитись на території домоволодіння, в якому вона зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 - цілодобово, протягом строку дії дано ухвали.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити з під варти в залі суду - негайно.
Після проголошення даної ухвали, обвинувачена ОСОБА_5 зобов'язана невідкладно з'явитися до Красноградського РВП ГУНП України в Харківській області(в межах робочого часу) для постановлення на облік, після чого прибути до місця свого проживання.
Ухвала суду в частині звільнення з під варти та постановки на облік в органах поліції, підлягає негайному виконанню органами національної поліції.
Ухвала суду щодо зміни запобіжного заходу, окремому апеляційному оскарженню не підлягає.
Суддя: