Справа № 564/94/22
22 червня 2022 року
Костопільський районний суд Рівненської області в складі:
головуючий суддя Грипіч Л. А.
з участю секретаря Вознюк Ю. В.
за участі позивача - ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Євгеюка О.Є.
відповідача - не з'явився
представника відповідача - адвоката Остапенка В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів
ОСОБА_1 звернулась до Костопільського районного суду Рівненської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказує, що з 12 листопада 2006 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Від шлюбу сторони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2012 року у справі №2-815/12 шлюб між сторонами розірвано. Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2018 року у справі №564/2091/18 збільшено розмір аліментів, які стягувались із ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 до 1000 грн. щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття. Покликаючись на ч.3 ст.181 СК України вказує, що має безумовне право на зміну способу стягнення аліментів та просить змінити спосіб їх стягнення з відповідача та стягувати аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття з часу звернення до суду.
Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 27.01.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, про що повідомлено сторони.
Відповідачу було надано 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позов, позивачу у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив, відповідачу у строк не пізніше 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати свої заперечення на відповідь на відзив.
Правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та пояснила, що вона сама несе левову частку витрат на утримання сина, оплачує його заняття в гуртках та несе інші витрати, а тому їй самій складно і вважає, що є підстави змінити спосіб стягнення аліментів та просила позов задоволити.
Представник позивача - адвокат Євгеюк О.Є., в судовому засіданні позов підтримав та пояснив, що право на визначення способу стягнення аліментів належить позивачу і таке право є безумовним, а визначений рішенням суду спосіб стягнення аліментів не є незмінним, а за таких умов позивач має беззаперечне право на стягнення аліментів у той спосіб, який вона вважає і тому реалізуючи своє право позивач може просити змінити спосіб стягнення аліментів і підстав для відмови у задоволенні такого позову у суду немає.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що аналогічний спір вже було вирішено, про що свідчить рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 10 березня 2021 року у справі №564/3329/20 і таке рішення судом апеляційної інстанції залишено без змін. Пояснив, що звертаючись до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів позивач у такий спосіб намагається збільшити їх розмір, проте жодних передбачених для цього ст.192 СК України підстав немає. Вказав, що дійсно визначення способу стягнення аліментів належить стягувачу, що і має місце при зверненні до суду з первісним позовом про їх стягнення, а зміна способу стягнення, яка по суті є збільшення їх розміру, потребує наявності підстав, які передбачені ст.192 СК України, проте доказів наявності таких підстав позивач не надав. Просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, заслухавши позивача та його представника, представника відповідача, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази встановив наступне.
12 листопада 2006 року Костопільським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (прізвище після укладення шлюбу ОСОБА_6 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис про шлюб №303.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 12.04.2008 виконавчим комітетом Малолюбашанської сільської ради Костопільського району Рівненської області, актовий запис про народження №7.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 16 жовтня 2012 року у справі №1710/2-815/12 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 23.10.2012.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 23 січня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 , починаючи з 21 грудня 2012 року, на користь ОСОБА_1 аліменти на у тримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 500 грн в місяць до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2018 року у справі №564/2091/18 збільшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та встановлено їх у розмірі 1000 грн щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня винесення рішення суду і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно довідки Малолюбашанської сільської ради від 28.12.2020 №1222/01 малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 .
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 10 березня 2021 року у справі №564/3329/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на неповнолітню дитину відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у справі №564/3329/20 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Євгеюка О.Є. залишено без задоволення. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 10 березня 2021 року залишено без змін.
Із складеного 16.06.2022 комісією Малолюбашанської сільської ради Акту обстеження матеріально побутових умов проживання вбачається, що в будинку по АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 , 2008 р.н., ОСОБА_1 офіційно працевлаштована, іншої роботи не має, додаткового доходу крім місця де працює - не має.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно приписів ст.182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
За положеннями статті 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181, 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 Сімейного кодексу України). Стаття 192 Сімейного кодексу України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 Сімейного кодексу України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №752/26176/18, провадження №61-16697св21.
Із пояснення позивача ОСОБА_1 судом встановлено, що останній складно нести усі витрати на утримання сина і заявляючи вимогу про зміну способу стягнення аліментів остання фактично переслідує мету збільшення їх розміру.
При цьому, відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 10.03.2022 у справі №564/3329/20, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 08.07.2021 встановлено, що відповідач постійного місця роботи не має, перебивається тимчасовими заробітками, до складу його сім'ї входять троє неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.
Доказів протилежного чи зміни встановлених попереднім рішенням суду обставин позивачем не надано і судом таких доказів не здобуто.
За відсутності у відповідача офіційного доходу, розмір аліментів визначатиметься виконавцем на підставі ч.2 ст.195 Сімейного кодексу України, тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Згідно розміщеної на офіційному Веб-порталі Головного управління статистики у Рівненській області інформації, середньомісячна заробітна плата по Рівненській області у січні 2022 року становила 13358 грн.
Відтак, з урахуванням ч.2 ст.195 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, який просить стягувати позивач - 1/4 від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, становитиме 3339,50 грн. (13358 грн.?4).
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», прожитковий мінімум на дітей віком у віці від 6 до 18 років з 01 січня 2022 року становить 2618 грн. і аліменти у розмірі 1/4 частки від доходу відповідача, які визначатимуться відповідно до ч.2 ст.195 Сімейного кодексу України, перевищуватимуть мінімальний рекомендований розмір аліментів, що передбачений ст.182 Сімейного кодексу України.
При цьому, позивачем не доведено та належним чином не обґрунтовано можливість відповідача сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) останнього.
Більше того, в силу вимог ч.1 ст.141 Сімейного кодексу України, батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а відтак останні несуть рівні обов?язки щодо утримання дітей і позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили, що позивач зі своєї сторони несе аналогічні розміру заявленим позовним вимогам витрати по утриманню спільної дитини.
Суд також не приймає до уваги доводи позивача про наявність витрат на оплату занять дитини в гуртках, які остання несе, оскільки відповідно до ст.185 Сімейного кодексу України це є додаткові витрати і вимогу про їх стягнення позивачем не заявлено.
Разом з тим, в силу ст.181 Сімейного кодексу України, право визначення способу стягнення аліментів та його зміни належить виключно одержувачу аліментів.
Згідно із статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Розмір аліментів з урахуванням статті 48 Конституції України має забезпечувати такий достаток, який би забезпечив покриття поточних основоположних життєвих потреб.
Суд враховує, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, а особливо на перших роках її життя, у зв'язку із чим певним чином з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Крім того, стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
В Декларації прав людини проголошено, що дитині законом та іншими заходами повинен бути забезпечений соціальний захист та надані можливості та умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом, що дитина повинна рости під піклуванням та відповідальністю своїх батьків та у будь-якому разі в атмосфері матеріальної забезпеченості, що суспільство та органи публічної влади повинні здійснювати особливе піклування про дитину, яка не має достатніх коштів для існування, що дитина за будь-яких обставин повинна бути серед тих, хто першим отримує захист та допомогу.
Крім того, існує необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а нетеоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).
Суд враховує, що стороною відповідача не заперечувався факт неможливості сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), а лише заперечувались позовні вимоги з підстав відсутності доказів для збільшення розміру аліментів.
Будь-яких доказів на підтвердження свого матеріального становища стороною відповідача також не надано.
Відтак, забезпечуючи право на справедливий суд, враховуючи пріоритетність прав дитини на достатнє забезпечення її потреб та інші встановлені обставини, що мають істотне значення для вирішення даної справи, враховуючи, що дитина потребує більше коштів на своє утримання, суд дійшов висновку про наявність підстав для встановлення розміру аліментів у розмірі 1/7 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, що з розрахунку середньої заробітної плати по Рівненській області становитиме 1908,28 грн і що відповідає мінімальному гарантованому розміру аліментів на дитину відповідного віку.
Враховуючи наведене, позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення частково.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд дійшов висновку, що з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141, 263-265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів - задоволити частково.
Змінити спосіб стягнення аліментів, присуджених за рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2018 року у справі №564/2091/18 та визначити аліменти у часті від заробітку (доходу) ОСОБА_2 .
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/7 /однієї сьомої/ частки від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 992 /дев'ятсот дев'яносто дві/ гривні судового збору за подання позовної заяви.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач:
ОСОБА_1 (жителька АДРЕСА_1 ), РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач:
ОСОБА_2 (житель АДРЕСА_2 ), РНОКПП НОМЕР_4 .
Повне рішення складено
23 червня 2022 року.
СуддяЛ. А. Грипіч