Справа № 127/3166/22
Провадження № 2/127/443/22
21.06.2022 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Бессараб Н.М.,
при секретарі Поливаній Ю.В.,
за участю представника позивача Рудик І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -
У лютому 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.12.2013 ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання заяви №б/н від 03.12.2013. Підписанням заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та Тарифами банку, що викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ОСОБА_1 не виконував належним чином умови кредитного договору, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 24.01.2022 становить в загальному розмірі 15889,08 грн., тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві та у відповіді на відзив на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Хейніс О.Г. до судового засідання не з'явилися, надали суду заяву, відповідно до якої просять розглянути справу в їх відсутність, позовні вимоги не визнають з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с.152-163). У відзиві вказували, що відповідач повернув банку на 41270,80 грн. більше, ніж отримав, а нарахування відсотків та комісії відбулося без погодження між сторонами умов кредитування, їх нарахування є безпідставним, тому в позові просять відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено, що 03.12.2013 між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н шляхом підписання анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «Приватбанк», згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (т. 1 а.с. 22-60).
У анкеті - заяві зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Він ознайомився та згідна з умовами та правилами надання банківських послуг, які були надані їй у письмовому виді.
Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 24.01.2022 становить 15889,08 грн., з яких: 14315,95 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1573,13 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
На а.с.74-132 т.1, а.с.11-69 т. 2 - банківська виписка за договором №б/н від 03.12.2013, з якої вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, здійснював розрахунки, платежі, погашення богу, тощо.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником та правовідносини, які виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно положень ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Саме такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, із анкети-заяви позичальника ОСОБА_1 , у ній взагалі відсутні умови щодо строку дії кредитного ліміту, його розміру, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості, а також про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов'язання, прострочення його виконання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
АТ КБ «Приватбанк», звернувшись із вимогою про погашення кредиту, просив стягнути з відповідача тіло кредиту та відсотки за користування кредитом. Обґрунтовуючи своє право вимоги, крім розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, які розміщені на банківському сайті www.privatbank.ua, а також Тарифи, як невід'ємну частину договору, яким визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пені та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо відповідальності за прострочення виконання зобов'язань, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Наданий позивачем витяг із Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанком належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов обслуговування рахунків фізичної особи, оскільки Умови обслуговування рахунків фізичної особи - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи позицію Великої палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 року (провадження 14-131цс19), суд вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Судом встановлено, що згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, залишок заборгованості ОСОБА_1 за наданим кредитом становить 15889,08 грн.
Однак, з наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що за рахунок тіла кредиту погашалися нараховані відсотки (розмір яких сторонами не узгоджувався) і тим самим збільшувалося тіло кредиту. За даними розрахунку, за рахунок тіла кредиту відповідачем були погашені відсотки в сумі 34587,41 грн., що перевищує розмір заявленої суми заборгованості - 15889,08 грн. Зважаючи, що судом не встановлено обумовлення сторонами в письмовому вигляді розміру відсотків, а тому сума відсотків, яка погашена за рахунок тіла кредиту не може бути врахована під час розрахунку заборгованості за кредитом.
Суд також звертає увагу, що сума сплачена відповідачем значно перевищує суму заборгованості за тілом кредиту (15889,08 грн.). Таким чином, відповідач на користь позивача сплатив повністю суму боргу, а саме виконав зобов'язання за кредитним договором.
З огляду на викладене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, в тому числі наданий розрахунок заборгованості, суд дійшов висновку, що позивачем не доведений розмір заборгованості відповідача по кредитному договору від 03.12.2013, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Оскільки в позові відмовлено, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 536, 546, 549, 550, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10-13, 76- 81, 89, 141, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, -
Відмовити в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 24.06.2022.
Суддя: