Справа №760/6520/22 3/760/4605/22
16 червня 2022 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Ріхтер В.В., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли від Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого в Управлінні безпеки дорожнього руху ДПП, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ст. 124 КУпАП,
ОСОБА_1 18.05.2022 о 18.35 год. по пр-ту. Повітрофлотському, 24/2 у м. Києві, керуючи автомобілем «Опель», державний номерний знак НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, в результаті чого скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Фольцваген», державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п.13.1 ПДР України, тобто вчинив правопорушення.
Оскільки дії водія ОСОБА_1 носять ознаки правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, справу направлено для розгляду до суду.
Щодо питання поінформованості особи, що притягується до адміністративної відповідальності, про судовий розгляд.
Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, неприбуття в судове засідання особи, що притягується до відповідальності, не перешкоджає судовому розгляду справи за його відсутністю.
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутньою на засіданні. Ця можливість випливає із об'єкта і цілі статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
На виконання вказаних вимог, після надходження справи до суду, особа, що притягується до адміністративної відповідальності, про судове засіданні повідомлялася шляхом направлення СМС повідомлення через програму АСДС, на номер телефону, що зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення та власноручних поясненнях. Як убачається з довідки АСДС, смс було доставлено.
Ужиті заходи, не сприяли досягненню мети забезпечення участі в судовому засіданні особи, що притягується до адміністративної відповідальності.
Хоча останні прямо та беззаперечно, вказують на те, що особа, що притягується до адміністративної відповідальності, мала б бути у силу вжитих заходів судом поінформована про цей процес, який здійснюється в Солом'янському районному суді м. Києва у відношенні неї безпосередньо у порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також, неминучість даного процесу в цьому місцевому суді була зрозуміла особі з моменту складання протоколу, оскільки у ньому прямо указано, що розгляд справи відбуватиметься саме у Солом'янському районному суді м. Києва, однак бажання приймати у ньому безпосередню участь не виявила.
Пункт 1 статті 6 Конвенції у відповідній частині передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)".
Розумність тривалості провадження повинна оцінюватись, у розрізі практики ЄСПЛ, окресленої ним у його рішеннях, відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади та важливості для заявника питання, що розглядається (див., з-поміж багатьох інших, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції", [GC], N 30979/96, пункт 43, ECHR 2000-VII).
При цьому, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (див. у т.ч. постанову ВС від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12).
Дана позиція суду касаційної інстанції щодо окреслених підходів є сталою та висловлена у багатьох судових рішеннях цього суду, відповідно, ураховується судом в цій справі згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з метою однакового застосування всіма судами загальної юрисдикції законодавства та уникнення його неоднозначного тлумачення.
Вказане відповідає рішенню Європейського Суду з прав людини "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, де зазначено, що "сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження".
У цій справі дії особи, що притягується до адміністративної відповідальності, на переконання суду, спрямовані на затягування провадження, та прямо указують на те, що така особа добросовісно не користується належними їй процесуальними правами, прямо ігнорує наявні у неї процесуальні обов'язки. Тим самим, створює недобросовісні перепони для руху справи, що, на переконання суду, є неприйнятним, та вимагає від суду ефективної протидії.
Вказане узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.10.2003 «Трух проти України», від 08.11.2005 «Смірнов проти України», від 26.04.2007 «Шевченко проти України», відповідно до яких, в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Відповідно суд в цій справі, забезпечивши право особи, що притягається до адміністративної відповідальності, приймати особисту участь в процесі безпосередньо в судовому засіданні, уживши в заходів для поінформованості її про даний процес, та ураховуючи її поведінку, яка, як уже відмічалося судом, на його переконання, спрямована на створення недобросовісних перепон для руху справи, уважає за можливе завершити розгляд провадження на підставі наявних у справі матеріалів, у т.ч. письмових доводів особи, так як така дія прямо запобігатиме безладному руху у судовому процесі в цій справі та буде ефективною протидією недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи.
Адже, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, а не навпаки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку, а в цій справі, за умови дотримання розумних строків розгляду, які, на думку суду, мають бути щонайменше меншими за строки, окреслені у ст. 38 КУпАП, буде забезпечено додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції, адже такий розгляд не може тривати фактично вічно, а саме, аж допоки така особа не виразить бажання прибути в суд, так як не можливо спрогнозувати об'єктивно, коли таке бажання у неї настане.
Суд підкреслює, що розумність таких інтервалів часу обумовлюється положеннями статей 38, 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де зазначено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи, а строк для накладення адміністративного стягнення обмежується трьома місяцями з дня вчинення правопорушення.
Як наслідок, ураховуючи наявність підстав вважати про поінформованість особи про даний процес, як і про дату, час та місце його здійснення, суд при відсутності у особи з певних своїх причин та міркувань стійкого бажання приймати участь в цьому процесі, уважає таку поведінку останньої її особистим вільним користуванням її власними правами на свій розсуд.
З урахуванням викладеного, а також враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, приходжу до висновку про наявність підстав для розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Щодо питання наявності чи відсутності адміністративного правопорушення
Відповідно до статті 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наданих в суді пояснень особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, щодо часу, місця, способу настання обставин, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, та безпосередньо її ролі в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Відповідно до п.п. 1.3, 1.4, 1.5, 1.9, 2.3-б ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР України, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Згідно з п. 13.1 ПДР України водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
Згідно зі ст. 124 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Статтями 251, 280 КУпАП визначено фактичні дані, обставини, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Як убачається з матеріалів адміністративної справи, вина особи, що притягується до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, повністю доведена у розумінні ст. 251 КУпАП належними та допустимими доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення, який складений у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та містить необхідні у ньому відомості, зокрема, щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення, яке призвело до порушення ПДР України;
- схемою місця ДТП, яка містить графічно зображені та зафіксовані об'єкти про обставини дорожньої пригоди (ділянка дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода, сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив'язка об'єктів, транспортні засоби, причетні до ДТП, координати їх розміщення відносно елементів проїзної частини та інше), таблицю дорожніх умов, в якій зазначені назви об'єктів, зображених на схемі, на зворотному боці схеми зазначено характеризуючі дані транспортних засобів та відомості про їх пошкодження.
При цьому, зазначена інформація підтверджена підписами водіїв транспортних засобів, у зв'язку з чим з неї вбачається, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, дійсно порушила зазначені положення ПДР України.
- відомостями, що містяться у письмових поясненнях учасників ДТП, які кореспондуються з даними, що містяться у схемі ДТП та протоколі про адміністративне правопорушення.
На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд у відповідності до положень ст. 251 та ст. 252 КУпАП вважає, що у діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ст. 124 КУпАП.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. The United Kingdom») [GC] no. 15809/02 і 25624/02 ECHR 29.06.2007 постановлено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Щодо стягнення
Підстав, що виключають адміністративну відповідальність згідно ст. 17 КУпАП України, у справі не встановлено. Строки притягнення до адміністративної відповідальності не збігли.
Відповідно до ст. 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
У цій ситуації суд ураховує обставини, визначені ст. 33 КУпАП, обставин, які б обтяжували чи пом'якшували відповідальність не встановлено, і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкції статті 124 КУпАП, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.
У цій справі, обмірковуючи вид стягнення, суд бере до уваги наступне.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 є працівником поліції, працює в Управлінні безпеки дорожнього руху ДПП, відповідно до абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» є працівником правоохоронного органу.
У відповідності до Закону України «Про національну поліцію» (ст. 18) поліцейський зобов'язаний, у тому числі: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Кожен поліцейський вступаючи на службу в поліції склав Присягу на вірність Українському народові, а саме усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягнув вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права та свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
Таким чином, працівник правоохоронного органу має не лише неухильно дотримуватися норм чинного законодавства, але й бути прикладом та взірцем для громадян України.
Проте, як убачається з пояснень водія ОСОБА_2 - іншого учасника ДТП, він, керуючи автомобілем «Фольцваген», державний номерний знак НОМЕР_2 по вул. Генерала Воробйова у м. Києві в бік Повітрофлотського проспекту зупинився на червоний сигнал світлофора для повороту ліворуч. В цей момент автомобіль поліції номерний знак НОМЕР_1 на синьому фоні «Опель» повернув під забороняючий знак проїзду на вулицю з одностороннім рухом, в результаті чого здійсним зіткнення з його автомобілем.
Зі схеми ДТП дійсно убачається, що ДТП трапилося по вул. Г. Воробйова, яка є вулицею з одностороннім рухом.
Матеріали справи не містять жодних даних, які б суд міг врахувати та виправдати такий маневр працівника поліції, як не має й даних, що такий маневр був вимушений, чи що автомобіль поліції рухався із увімкненими проблисковими маячками.
На думку суду, працівник поліції, а тим більше, який працює в Управлінні безпеки дорожнього руху, не міг не розуміти, що його дії у повному обсязі не відповідають чинним НПА, що він діяв всупереч вимогам ПДР, його дії підривають авторитет правоохоронних органів серед громадян України.
Враховуючи викладене, на думку суду, стягнення у виді штрафу, у даному випадку, не буде достатнім заходом впливу на ОСОБА_1 .
Адже, адміністративна відповідальність має подвійну мету - захист правопорядку і виховання громадян у дусі поваги до закону та правил співжиття. Зазначену мету можна конкретизувати через дві основні функції адміністративної відповідальності.
Перша - репресивно-каральна («штрафна») - полягає в тому, що адміністративна відповідальність є, по-перше, актом відплати держави правопорушнику, а по-друге, - засобом, який попереджає нові правопорушення.
Друга функція - запобіжно-виховна - тісно пов'язана з попередньою. Вона покликана забезпечити формування в адресатів адміністративно-правових норм мотивів, які б спонукали їх дотримуватись вимог законів, поважати права і законні інтереси інших осіб.
Тобто, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, що і матиме місце в цій ситуації, на переконання суду, у разі визначення стягнення у виді позбавленням права керування транспортними засобами.
Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33-35, 124, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
ОСОБА_1 , визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і накласти на нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 (шість) місяців.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь держави судовий збір в сумі 496 грн. 20 коп.
Судовий збір підлягає сплаті на наступні реквізити: отримував коштів: ГУК у м. Києві/Соломян.р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача: Казначейство України, код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA388999980313181206000026010, код класифікації доходів бюджету 22030101, Призначення платежу: судовий збір.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту винесення до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд міста Києва.
Строк пред'явлення до виконання три місяці.
Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані, згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), у розрізі ст. 18 указаного Закону, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання (відмови у відкритті виконавчого провадження).
Суддя Ріхтер В.В.