Справа №760/7317/22 1-кп/760/2162/22
23 червня 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному провадженні обвинувальний акт, складений 22.06.2022 року прокурором Солом'янської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022105090000934 від 07.06.2022 року щодо
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не працюючого, одруженого, маючого на триманні дітей 2010 та 2014 року народження, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше в силу ст. 89 КК України, не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,
07.06.2022 приблизно о 9 год. 00 хв, перебуваючи за місцем свого проживання, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне придбання психотропної речовини для власного вживання без мети збуту, через мережу Інтернет за допомогою мобільного додатку «Телеграм», замовив у невстановленої досудовим розслідуванням особи для власного споживання без мети збуту психотропну речовину - амфетамін.
В той же день, від невстановленої досудовим розслідуванням особи, відповідно до отриманого по вказаному вище мобільному додатку надійшло «СМС» повідомлення, з місцем знаходження психотропної речовини - амфетаміну, відповідно до якого ОСОБА_4 направився до будинку АДРЕСА_2 де приблизно о 12 год. 30 хв. у кущах біля будинку знайшов залишені невстановленою слідством особою прозорий пакет з пазовим замком, всередині якого знаходилася порошкоподібна речовина, яку останній будучи обізнаним і усвідомлюючи, що там міститься психотропна речовина - амфетамін, придбання та зберігання якої є незаконним, поклав до «клатчу», який тримав в руках, чим вчинив незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту.
Після цього, ОСОБА_4 , зберігаючи при собі придбаний ним пакет з порошкоподібною речовиною, що містить психотропну речовину - амфетамін, направився з бул. Вацлава Гавела 16 до свого місця проживання, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Протиправні, злочинні дії ОСОБА_4 , пов'язані з незаконним придбанням та зберіганням вищевказаної психотропної речовини, були припинені на законних підставах 07.06.2022 співробітниками Солом'янського УП ГУНП в м. Києві, якими близько 14 год. 20 хв. за адресою: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела 16, затримано та проведено обшук в ОСОБА_4 на підставі ст.ст. 2982, 2983 КПК України. За результатами проведення обшуку у останнього виявлено та вилучено поліетиленовий пакет з пазовим замком, всередині якого знаходилася порошкоподібна речовина білого кольору, яка є обмеженою в обігу психотропною речовиною - амфетамін (маса амфетаміну у речовині становить 0,647 грама, що підтверджено висновком експерта Київського НДЕКЦ МВС України №СЕ-19/111-22/19754- НЗПРАП від 13.06.2022 за результатами судової експертизи дослідження матеріалів, речовин та виробів, за експертною спеціальністю 8.6 (дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів).
Амфетамін, згідно «Списку №2 Психотропні речовини, обіг яких обмежено» в «Таблиці 2», яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року №770 «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, є психотропною речовиною, обіг якої обмежено.
Відповідно до таблиці 2 наказу МОЗ України №188 від 01.08.2000 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» невеликі розміри психотропної речовини обіг якої обмежено амфетамін становлять до 0,15 г., великі розміри - від 1,5 до 15,0 г., особливо великі - 15,0 г. і більше.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту, тобто, кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України.
Зазначені обставини, які встановлені органом досудового розслідування, не оспорюються учасниками судового провадження, які надали згоду щодо розгляду обвинувального акта за їх відсутності, а обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку. А тому суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч. 2 ст. 382 КПК України.
Так, згідно заяви обвинуваченого ОСОБА_4 щодо визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні, убачається, що ОСОБА_4 визнає свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та згодний зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами вчинення кримінального правопорушення, що викладені вище. Ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження вироку та згодний на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні. Вказана заява написана обвинуваченим у присутності захисника ОСОБА_5 .
Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, суд дійшов висновку про те, що дії ОСОБА_4 вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 309 КК України.
Суд переконався, що обвинувачений беззаперечно визнав свою вину в повному обсязі і погодився із встановленими досудовим розслідуванням фактичними обставинами, які викладені в обвинувальному акті, та не заперечує їх.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України не здійснювалось.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи покарання, судом враховано те, що обвинувачений вчинив кримінальний проступок, що відповідно до класифікації кримінальних правопорушень не належить до злочинів, та свідчить про незначну суспільну небезпеку вчиненого ним діяння; не працює, раніше в силу статті 89 КК України не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває, характеризується посередньо.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Призначаючи покарання, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обираючи вид покарання суд приймає до уваги характер вчиненого кримінального проступку, особу обвинуваченого, який є таким, що раніше не судимий, однак притягувався до кримінальної відповідальності, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, те, що він щиро розкаявся у вчиненому, хоча, фактично, на шлях виправлення не стає.
У цій справі, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Як убачається з вимоги (а.п. 68) ОСОБА_4 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, хоча на день розгляду справи є несудимим.
Крім того, згідно даних обліку (а.п. 22-23) ОСОБА_4 притягувався до адміністративної відповідальності.
Таким чином, ОСОБА_4 , будучи особою, яка чітко розуміла наслідки невідворотності покарання за вчинення незаконних дій, знову вчинив умисне кримінальне правопорушення.
Одночасно судом враховується те, що санкцією ч. 1 ст. 309 КК України передбачено як альтернативні такі види основних покарань: штраф, виправні роботи, арешт, обмеження волі.
Оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_4 працює на даний час і має дохід, який би давав можливість сплатити штраф у розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 309 КК України, суд вважає призначення покарання у виді штрафу недоцільним. Тим більше, таке покарання, на думку суду, не буде сприяти виправленню ОСОБА_4 , оскільки він вчиняє злочин не вперше, висновків не робить.
З цих же підстав недоцільним є призначення покарання у виді виправних робіт.
А тому, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді арешту, в межах санкції статті, передбаченої ч. 1 ст. 309 КК України.
На думку суду, покарання у виді арешту, у даному випадку, є доречним та забезпечить виправлення засудженого, який має усвідомити свою поведінку саме в умовах ізоляції від суспільства.
У конкретно даному кримінальному провадженні, судом враховується, що обвинувачений висновків для себе не робить, на шлях виправлення не стає, а тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_4 необхідно призначити йому покарання у виді арешту, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченою кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння.
Даних, які унеможливлювали б призначення такого виду покарання, у відповідності до вимог ст. 60 КК України, судом не встановлено.
При цьому суд враховує особу обвинуваченого, те, що він свою вину визнав повністю, кається, а тому суд вважає, що призначене покарання має бути у мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 309 КК України.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості й не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного й особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Вказане покарання суд призначає, в тому числі, з врахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 634/609/15-к, де останній роз'яснив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Також ККС ВС зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Верховний Суд звернув увагу, що дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Правових підстав для призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання, тобто на підставі ст. 69 КК України, чи застосування ст. 75 КК України, враховуючи перелічені вище конкретні обставини у їх сукупності та дані про особу винного, його ставлення до вчиненого, суд не знаходить.
Так, описані вище дані про особу обвинуваченого, визнання ним вини, щире каяття, дають лише підстави для призначення покарання у виді арешту у мінімальних межах відповідної статті, а не застосування ст. 69 КК України.
Застосування інституту умовного звільнення (ст. 75 КК України), по-перше, не передбачене до даного виду покарання вимогами ч. 1 ст. 75 КК України; по-друге, до призначеного обвинуваченій покарання не сприятиме меті покарання та не буде достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Підстав для вирішення питань, пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що, відповідно до ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений, потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Враховуючи те, що відносно обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили щодо обвинуваченого.
Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України, а про процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, - відповідно до положень ст.122, 124 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 373, 374, 375, 376, 381-382 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначити йому покарання у виді арешту на строк 2 місяці.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 відраховувати з дня його затримання у ході виконання цього вироку.
Стягнути з ОСОБА_7 судові витрати по справі - вартість проведеної експертизи в сумі 1510,24 гривень в дохід держави.
Речовий доказ по справі: психотропну речовину, що знаходиться в камері схову речових доказів відділу Солом'янського УП ГУНП у м. Києві (а.п. 41-43) - знищити.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1