Справа №760/5197/22 3/760/3998/22
16 червня 2022 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Ріхтер В.В., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли від Солом'янського управління поліції ГУНП у м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючого охоронником у ТОВ «Коліджи», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ,
за ч. 1 ст.173-2 КУпАП, суд
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 891027 від 04.05.2022 року « ОСОБА_1 04.05.2022 року приблизно о 18.30 годині за місцем проживання, вчинив домашнє насильство в сім'ї психологічного та фізичного характеру, а саме: висловлювався нецензурною лайкою, бив по голові та ребрах, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП».
Проте, у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено щодо кого було вчинене дане насильство.
На виклик суду, в судове засідання, ані ОСОБА_1 , ані можлива потерпіла не з'явилися, пояснення не надали.
Згідно з ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, а ст. 245 цього Кодексу передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
При цьому, суд, беручи до уваги рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі, вважає за необхідне вказати на таке.
Системний аналіз змісту положень КУпАП в поєднанні з вказаною позицією КСУ та ЄСПЛ, що ураховується з огляду на норми ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі передбачені ст. 280, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Сам обов'язок щодо збирання доказів, відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Проаналізувавши у цьому провадженні наявні у ньому фактичні дані, які як докази були зібрані УПП, суд установив, що вина особи, що притягується до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, не є дійсною та доведеною з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом», у розрізі такого.
ЄСПЛ у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Разом з тим, надані докази в цій справі цим критеріям не відповідають.
Суд зауважує, що в деяких інших справах проти України Європейський Суд розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КУпАП, до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що, з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним (див. пункт 33 рішення у справі «Гурепка проти України» (F 2)) та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій статті 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При цьому, слід відмітити, що процедура розгляду справ про адміністративні правопорушення не передбачає участі при судовому розгляді сторони обвинувачення, що може призвести до змішування ролі обвинувача і судді, і тим самим дати підстави для законних сумнівів неупередженості суду, порушити принцип змагальності (див. наприклад пункти 75-79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Карелін проти Росії», пункт 54 справи «Озеров проти Росії», пункти 44-45 справи «Кривошапкін проти Росії»).
У зв'язку із чим суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.
Не має суд можливості, з огляду на норми КУпАП, і залучати для участі у справах такої категорії прокурорів.
В такій ситуації протокол про адміністративне правопорушення, не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою вони не є самостійними беззаперечними доказами, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумніви у суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
ЄСПЛ у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.) розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, тим самим не забезпечив розгляд провадження з дотриманням ст. 6 Конвенції.
За таких обставин, аналізуючи зібрані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а тому суд вважає за необхідне провадження у справі закрити відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247, у зв'язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Згідно п. 1) ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку з тим, що дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1) ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з встановленням обставин, визначених п. 1) ст. 247 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ч. 1 ст. 173-2 та ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя,
Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Ріхтер В.В.