Справа №949/456/22
21 червня 2022 року м.Дубровиця
Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Оборонова І.В., розглянувши матеріали справи, які надійшли від відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючого водієм СПП "Україна", проживаючого по АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 12 лютого 2009 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,
за ч.1 ст.184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу серії ВАБ №410317 від 04 квітня 2022 року ОСОБА_1 , будучи батьком неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ухилявся від виконання передбачених законодавством України обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя та виховання, а саме не віддавав матері дитину, яку вона привезла на побачення з батьком ще з 28 березня 2022 року.
При складанні протоколу про адміністративне правопорушення, а також на розгляді справи в суді ОСОБА_1 свою вину у вчиненому адміністративному правопорушенні не визнав та пояснив, що його син зареєстрований разом з ним у його будинку і в тому ж селі ходить у школу. Його колишня дружина ОСОБА_3 проживає в іншому населеному пункті. 28 березня 2022 року його син ОСОБА_2 приїхав до нього і сказав, що до матері повертатися не хоче і з того часу, без будь-якого примусу, проживав разом із ОСОБА_1 в його будинку. Після цього до ОСОБА_1 неодноразово приїжджали працівники соціальної служби та поліції, яким син також пояснював, що до матері їхати відмовляється. Згодом до ОСОБА_1 додому приїхали невідомі йому люди і силою за руку вивели сина з будинку, від чого він впав на землю та почав кричати, а потім забрали його. ОСОБА_1 не розуміє, чому відносно нього було складено протокол, адже син не бажає проживати з матір'ю і рішення суду про визначення місця проживання його з матір'ю немає.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , всебічно, повно та об'єктивно дослідивши обставини вчиненого адміністративного правопорушення і обґрунтовано перевіривши матеріали адміністративної справи, суд приходить до висновку, що в його діях відсутня подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч.1 ст. 245 ч.1 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
При оцінці доказів при провадженні у справах про адміністративні правопорушення, уповноважені особи повинні з'ясувати, чи припустиме використання отриманих відомостей як доказів у цій справі, чи стосуються отримані фактичні дані до конкретної справи, чи вірогідний цей доказ і як він взаємопов'язаний з іншими доказами у справі, чи є достатньою вся сукупність отриманих фактичних даних для того, щоб прийняти законне, об'єктивне й обґрунтоване рішення з адміністративної справи.
Посадова особа, яка виносить постанову, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення « поза розумним сумнівом » ( рішення ЄСзПЛ « Авшар проти Туреччини » ). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Частина 1 ст.184 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.184 КУпАП проявляється у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т. ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.
Ухилення від виконання батьківських обов'язків може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Таким чином, ухилення від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а саме, невиконання обов'язків чітко передбачених законодавством.
Проте, у вищезазначеному протоколі про адміністративне правопорушення не визначено, які неправомірні діяння ОСОБА_1 , відповідно до ч. 1 ст. 184 КУпАП, вказують саме на його ухилення від батьківських обов'язків. Натомість, зміст складеного відносно ОСОБА_1 протоколу вказує на неналежне виконання батьківських обов'язків, що не кореспондується із диспозицією ст. 184 КУпАП.
Як доказ вини ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення до матеріалів справи долучено заяву ОСОБА_3 від 04 квітня 2022 року, відповідно до якої, вона просить прийняти міри до її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , який 04 квітня 2022 року не віддає їй спільну дитину ОСОБА_4 , 2013 року народження, який проживає з нею та перебуває на її утриманні (а.с.2), а також письмові пояснення ОСОБА_5 від 04 квітня 2022 року, де вона вказує, що 22 березня 2022 року на прохання її колишнього чоловіка ОСОБА_1 вона 22 березня 2022 року привезла сина до нього додому, проте коли приїхала його забирати, то ОСОБА_1 його не віддавав. 04 квітня 2022 року ОСОБА_5 знову приїхала забирати сина, однак останній відмовився з нею їхати (а.с.3).
Жодних об'єктивних даних щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків не встановлено, а зазначена у протоколі подія у розумінні ст. 184 КУпАП не може розцінюватися як таке ухилення. При цьому, будь-яких інших доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП щодо ухилення від виконання батьківських обов'язків в матеріалах справи відсутні.
При цьому слід зазначити, що відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно ст. 150 Сімейного Кодексу України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини: 1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. 2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. 3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. 4. Батьки зобов'язані поважати дитину. 5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. 6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. 7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Окрім того, слід зазначити, що як вбачається із долучених ОСОБА_1 до матеріалів справи довідок №272 від 04 травня 2022 року та №305 від 20 червня 2022 року, виданих виконавчим комітетом Миляцької сільської ради Сарненського району Рівненської області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від дня свого народження і по даний час зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 (а.с.13,14). Вказані довідки також свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Тому вказані вище обставини у своїй сукупності свідчать про те, що викладені в протоколі обставини, не знайшли в судовому засіданні свого підтвердження, і належних доказів, крім змісту самого протоколу про адміністративне правопорушення для підтвердження наявності цього факту не надано, як і не надано будь-яких доказів, які б свідчили про ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання сина. А тому суд, виходячи з принципу презумпції невинуватості, не може встановити наявність цього елементу, а, отже, й складу самого правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, встановити неможливо.
Відповідно до ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи, що Конституцією України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, особа не може бути визнана винуватою доки її вину не буде доведено в установленому законом порядку, при тому, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та керуючись ст. 245 КУпАП, згідно якої завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а тому суд приходить до висновку, що складений відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.184 КУпАП, не може бути підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, а тому провадження в даній справі слід закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП.
Керуючись п.1 ст.247, ст.ст.284,287,294 КУпАП,
Закрити провадження в справі відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.184 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, її захисником до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду Рівненської області Оборонова І.В