23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 640/9792/20
адміністративне провадження № К/9901/26218/21
№К/9901/37224/21
№К/9901/37574/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Радишевської О.Р.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, третя особа - Приватне підприємство «Воронівка Агро», про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкриті за касаційними скаргами Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У травні 2020 року Науково-виробниче Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» (далі - позивач, НВ ТОВ «Агро-Інтер», Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач, виконавча служба, Відділ), в якому просило:
-визнати протиправною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенка С.С., яка полягає у невчиненні дій щодо надсилання на адресу позивача постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року у виконавчому провадженні №37674119;
- зобов'язати заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенка С.С. надіслати на адресу позивача постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року у виконавчому провадженні №37674119;
-визнати протиправною та скасувати постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенка С.С. про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року у виконавчому провадженні №37674119.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що про існування спірних постанов дізнався випадково з Автоматизованої системи виконавчого провадження, оскільки вони на адресу НВ ТОВ «Агро-Інтер» відповідачем не направлялись. Окрім того, на думку представника позивача, спірні постанови суперечать вимогам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
IІ.ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. На примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебувало виконавче провадження № 37674119 з примусового виконання виконавчого напису №231, виданого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчук К.Б. про стягнення грошових коштів з НВ ТОВ «Агро-Інтер» на користь ПП «Воронівка Агро».
4. 18 листопада 2019 року HB TOB «Агро-Інтер» звернулось із заявою № 1/18-11-19, в якій просило закінчити виконавче провадження № 37674119, оскільки не відбулись треті електронні торги з продажу майна HB TOB «Агро-Інтер». Вказану заяву отримано посадовою особою відповідача 21 листопада 2019 року.
5. 23 січня 2020 року HB TOB «Агро-Інтер» звернулось із запитом № 1/23-01-20 та просило повідомити про результати розгляду заяви № 1/18-11-19 від 18 листопада 2019 року, запит отримано посадовою особою відповідача 03 лютого 2020 року.
6. 18 березня 2020 року HB TOB «Агро-Інтер» отримало лист Відділу примусового виконання рішень № 3135 від 02 березня 2020 року, у якому останній повідомив, що 26 листопада 2019 року постанова про повернення виконавчого документа направлена стягувачу та боржнику.
7. 23 березня 2020 року HB TOB «Агро-Інтер» звернулось із запитом № 1/20-03-20 від 20 березня 2020 року, в якому просило надіслати постанову про повернення виконавчого документа від 26 листопада 2019 року на його адресу, який отримано осадовою особою відповідача 02 квітня 2020 року.
8. 14 квітня 2020 року HB TOB «Агро-Інтер» повторно звернулось із запитом №1/14-04-20, в якому повторно просило надіслати постанову про повернення виконавчого документа від 26 листопада 2019 року на його адресу.
9. 22 квітня 2020 року з Автоматизованої системи виконавчого провадження HB TOB «Агро-Інтер» дізналось про наявність постанови про стягнення витрат виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року.
10. Станом на час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем зазначені постанови державного виконавця не отримано, що не спростовано відповідачем.
11. Не погоджуючись з прийнятими державним виконавцем постановами та бездіяльністю відповідача, що виразилась у не надсиланні постанов державного виконавця в межах виконавчого провадження №37674119, вважаючи їх такими, що порушують права та законні інтереси HB TOB «Агро-Інтер», позивач звернувся до суду.
III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Рішенням Окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
12.1. Визнано протиправною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенка С.С., яка полягає у невчиненні дій щодо надсилання постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року, винесені у межах виконавчого провадження №37674119 на адресу HB TOB «Агро-Інтер».
12.2. Визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенка С.С. про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року, винесену у межах виконавчого провадження №37674119.
12.3. Визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенка С.С. про стягнення витрат виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, винесену у межах виконавчого провадження №37674119.
12.4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
12.5. Присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області на користь НВ ТОВ «Агро-Інтер» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 204, 00 грн (чотири тисячі двісті чотири гривні нуль копійок).
13. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірних постанов, оскільки відповідач прийняв їх необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Постанова про стягнення виконавчого збору та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження суперечать вимогам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, а тому вони підлягають скасуванню. У своєму рішенні суд першої інстанцій керувався правовим висновком, викладеним Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18.
14. Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області на користь НВ ТОВ «Агро-Інтер» понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 30 000, 00 грн (тридцять тисяч гривень нуль копійок).
15. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2021 року додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року скасовано в частині стягнення з відповідача на користь НВ ТОВ «Агро-Інтер» 20 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні даних вимог - відмовлено.
15.1 В іншій частині додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року залишено без змін.
16. Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції, врахувавши доводи скаржника (Відділу), вказав про неспівмірність заявленої позивачем суми на правничі витрати, тому на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000, 00 грн.
17. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року - скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенка С.С. про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року, винесену у межах виконавчого провадження № 37674119, та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволені даних позовних вимог відмовлено.
17.1. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року - залишено без змін.
18. Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції вказав на необґрунтованість посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, оскільки предметом спору у вказаній справі була постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, яка винесена 03 серпня 2018 року, тобто до набуття чинності зазначеними вище змінами у частині другій статті 27 Закону №1404-VIII. У свою чергу, у справі, що розглядається, постанова про стягнення виконавчого збору прийнята після внесення змін у вказаний закон.
19. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року стягнуто з відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань на користь НВ ТОВ «Агро-Інтер» понесені витрати на правничу допомогу адвоката у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000, 00 грн.
20. Суд апеляційної інстанції зазначив, що справедливою та співмірною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу є 10 000 грн.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
21. Не погодившись із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2021 року, НВ ТОВ «Агро-Інтер» звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просило скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши в силі додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року.
22. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження № К/9901/26218/21 у цій справі на підставі порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
23. НВ ТОВ «Агро-Інтер» оскаржило в касаційному порядку постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року. У скарзі позивач просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року.
24. Представник НВ ТОВ «Агро-Інтер» вказав про порушення судом апеляційної інстанції статті 134 КАС України.
25. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження №К/9901/37574/21 у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
26. Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, від 22 січня 2021 року у справі №400/4023/19, від 21 січня 2021 року у справі №640/3430/19, від 28 січня 2021 року у справі 420/769/19, від 08 липня 2021 року у справі №480/5242/19, від 11 серпня 2021 року у справі №300/3260/19.
27. Також позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення, прийнявши нову постанову, якою заяву НВ ТОВ «Агро-Інтер» про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю. Стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн (тридцять тисяч гривень 00 копійок).
28. Представник позивача у скарзі наголосив на порушення судом апеляційної інстанції частини шостої статті 134 КАС України, оскільки суд зменшив розмір витрат на правничу допомогу без наявності клопотання відповідача.
29. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження №К/9901/37224/21 у цій справі на підставі порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
30. Відповідач не скористався правом на подання відзивів на касаційні скарги НВ ТОВ «Агро-Інтер».
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
31. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. До 05 жовтня 2016 року умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулював Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон N 606-XIV; в редакції на момент відкриття спірного виконавчого провадження).
33. Статтею 25 Закону N 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
34. Згідно зі статтею 28 Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону.
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
У разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми.
У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.
У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
35. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII; в редакції, чинній на момент прийняття спірної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
36. Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
37. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
38. Частиною п'ятою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
39. Частинами першою, другою, четвертою статті 27 Закону № 1404-VIII (в редакції після 28 серпня 2018 року) передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
40. Пунктом 3 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
41. Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
42. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
43. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційних скарг, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах цих скарг.
44. Щодо оскарження позивачем постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року, Верховний Суд зазначає наступне.
45. З касаційної скарги вбачається, що НВ ТОВ «Агро-Інтер» не погоджується із вказаним рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року.
46. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку про правомірність постанови про стягнення виконавчого збору у ВП №37674119, оскільки на момент прийняття цієї постанови норми статті 27 Закону № 1404-VIII передбачали, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
47. Верховний Суд погоджується із правомірністю спірної постанови, однак за інших мотивів.
48. Із матеріалів справи вбачається, що ВП №37674119 відкрито постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенком С.С. від 22 квітня 2013 року. У свою чергу, спірна постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 26 листопада 2019 року.
49. До 05 жовтня 2016 року правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулювались Законом України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження», а з 05 жовтня 2016 року вступив у силу Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
50. Отже, з моменту виникнення заборгованості позивача до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство відповідно до якого здійснювався обрахунок виконавчого збору.
51. Враховуючи, що виконавче провадження було відкрито за правилами, передбаченими Законом № 606-XIV, то при визначенні розміру виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, треба керуватися положеннями статті 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час). Ці положення, зміст яких написано вище, передбачають, з-поміж іншого, стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
52. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 300/3260/20, на яку посилається позивач у касаційній скарзі.
53. Є безпідставними доводи скаржника про необхідність застосування правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №640/3430/19, від 28 січня 2021 року у справі №420/769/19, від 08 липня 2021 року у справі №480/5242/19. У вказаних справах суд касаційної інстанції вказав, що при визначенні норми, яка підлягає застосуванню для визначення бази обрахунку виконавчого збору необхідно враховувати вимоги статті 58 Конституції України та період виникнення заборгованості у боржника, дату відкриття виконавчого провадження та дату прийняття постанови про стягнення виконавчого збору. Здійснивши аналіз вказаних періодів, необхідно застосувати ту норму, яка зменшує відповідальність боржника. Проте, у спірних правовідносинах відповідальність відповідача була однаковою. Окрім того, у спірних правовідносинах виконавчий збір обрахований державним виконавцем не від суми, яка підлягала стягненню за виконавчим документом (10% від 1515000, 00 грн.), а від вартості майна, що підлягає передачі стягувачу. У постанові про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року визначено, що при здійсненні виконавчого провадження стягувач залишив за собою нереалізоване майно боржника на загальну суму 1179821, 80 грн. Саме цю суму державний виконавець визначив як базу для обрахунку виконавчого збору.
54. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби ГТУЮ у Миколаївській області Квашенка С.С. про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року, винесену у межах виконавчого провадження №37674119.
55. Посилання скаржника на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18 є безпідставними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними. У справі №2540/3203/18 постанова про відкриття виконавчого провадження та постанова про стягнення виконавчого збору були винесені в один період, а саме - до внесення змін до статті 27 Закону №1404-VІІІ Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання».
56. Відповідно до приписів статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
57. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 27 Закону №1404-VІІІ (без врахування висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 11 серпня 2021 року у справі №300/3260/20), колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року в мотивувальній частині.
58. Щодо касаційних скарг НВ ТОВ «Агро-Інтер» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2021 року та додаткову постанову від 02 вересня 2021 року, Верховний Суд зазначає наступне.
59. Оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції стосуються компенсації витрат на правничу допомогу, які поніс позивач під час розгляду справи №640/9792/20 в суді першої та апеляційної інстанцій.
60. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2021 року суд апеляційної інстанції, переглянувши додаткове рішення Окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, зменшив розмір витрат на правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи №640/9792/20 у суді першої інстанції, а саме: суд першої інстанції визначив компенсацію витрат у розмірі 30 000, 00 грн, а суд апеляційної інстанції визначив співмірною сумую - 10 000, 00 грн.
61. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року суд апеляційної інстанції зменшив розмір витрат на правничу допомогу, які поніс позивач у суді апеляційної інстанції, а саме: представником НВ ТОВ «Агро-Інтер» у заяві про винесення додаткового рішення була заявлена компенсація витрат у розмірі 30 000, 00 грн, суд визначив співмірною сумую - 10 000, 00 грн.
62. Колегія суддів Верховного Суду вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними з огляду на наступне.
63. Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
64. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2021 року та додаткова постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року не відповідає вимогам статті 242 КАС України з огляду на наступне.
65. Частиною дев'ятою статті 139 КАС України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії.
66. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
67. Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
68. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, разом з тим, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
69. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
70. Верховний Суд у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на частини шосту, сьому статті 134 КАС України, якими встановлено право суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, за умови недотримання критеріїв співмірності.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
71. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 520/14230/19, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21.
72. Як вбачається із матеріалів справі, за наслідком поданої представником НВ ТОВ «Агро-Інтер», після ухвалення рішення по суті позовних вимог, заяви про вирішення питання про судові витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції за результатами розгляду цієї заяви, ухвалив додаткове судове рішення від 26 січня 2021 року в порядку письмового провадження, яка частково скасована постановою Шостого апеляційного адміністративного суд від 11 червня 2021 року.
73. Проте, в матеріалах справи відсутні докази направлення судом першої інстанції цієї заяви відповідачу для реалізації його права подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, висловити свою позицію з цього питання та надати необхідні докази.
74. Аналогічний підхід щодо відсутності доказів направлення заяви про вирішення питання про судові витрати іншому учаснику справи за подібних обставин застосовано Верховним Судом у постанові від 16 червня 2020 року у справі №640/22250/19.
75. Таким чином, суд першої інстанції ухвалив оскаржене додаткове судове рішення щодо відшкодування на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу з порушенням процесуального права іншої сторони - відповідача щодо подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та/або доведення їх неспівмірності. Суд апеляційної інстанції наведені обставини залишив поза увагою та вказану помилку не виправив, окрім того, застосував принцип співмірності без врахування частини шостої статті 134 КАС України.
76. У додатковій постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року суд апеляційної інстанції також вирішив питання щодо відшкодування на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу з порушенням процесуального права іншої сторони - відповідача щодо подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та/або доведення їх неспівмірності.
77. Встановлені ж частиною другою статті 341 КАС України межі касаційного перегляду справи позбавляють суд касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
78. За наведених вище процесуальних порушень суду апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржених судових рішень суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити правильність вирішення спірного питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі в цілому.
79. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, в сумі 10 000,00 грн та понесених в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000, 00 грн, не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин, які мають значення для правильного вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, тому оскаржені судові рішення суду апеляційної інстанції щодо судових витрат на правничу допомогу у цій справі ухвалені з порушенням норм процесуального права та не відповідають критерію законності та обґрунтованості, встановлених у статті 242 КАС України.
80. Також представник НВ ТОВ «Агро-Інтер» після відкриття касаційного провадження №К/9901/26218/21 подав клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
81. Зазначене клопотання мотивовано існуванням проблеми у застосуванні норм Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» за різних редакцій щодо правомірності та справедливості винесення постанови про стягнення виконавчого збору з боржника після завершення (закінчення) виконавчого провадження, за умови, що виконавець не стягнув грошових коштів у рамках виконавчого провадження. На думку скаржника, така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
82. Положеннями частин першої та другої статті 347 КАС України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.
83. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
84. Підстави для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 346 КАС України.
85. У своєму клопотанні представник позивача посилається на підставу, передбачену частиною п'ятою статті 346 КАС України, відповідно до якої, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
86. Проаналізувавши зазначене клопотання, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи №640/9792/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. На момент розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції Верховним Судом сформовані правові позиції стосовно застосування норм Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» у різних редакціях та норм Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору з боржника після завершення (закінчення) виконавчого провадження, за умови, що виконавець не стягнув грошових коштів у рамках виконавчого провадження. Окрім того, колегія суддів Верховного Суду наголошує, що частиною п'ятою статті 346 КАС України визначено право суду, а не обов'язок передачі справи.
87. Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
88. Частинами четвертою-шостою статті 353 КАС України визначено що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
89. Отже, враховуючи порушення судом апеляційної інстанції частини шостої статті 134 КАС України, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2021 року та додаткова постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року підлягають скасуванню, а справа №640/9792/20 передачі до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
90. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно надати юридичну оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми процесуального права, постановивши судові рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
91. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
В задоволенні клопотання Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» про передачу справи №640/9792/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційні скарги Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року - задовольнити частково.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі №640/9792/20 змінити в мотивувальній частині, шляхом викладення її в редакції наведеній у цій постанові.
В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі №640/9792/20 - залишити без змін.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2021 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі №640/9792/20 - скасувати.
Справу №640/9792/20 направити до Шостого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді О.В. Калашнікова
Н.М. Мартинюк
О.Р. Радишевська