23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 400/276/21
адміністративне провадження № К/990/3645/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Мороз Л.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу №400/276/21
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 (головуючий суддя Устинова І.А.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021 (прийняту судом у складі: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів: Косцової І.П., Скрипченка В.О.),-
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі-ГУ ПФУ в Миколаївській області, відповідач), в якому позивач просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 09.11.2020 про зменшення розміру його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці з 90% на 78%.
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки ТУ ДСА від 29.01.2020 №7/1-227/20 з 19.02.2020 у розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді Первомайського міськрайонного суду із суддівським стажем 38 років і 7 місяців, з урахуванням фактично виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовува тим, що він є суддею у відставці, отримує щомісячне довічне грошове утримання судді та має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки ТУ ДСА від 29.01.2020 №7/1-227/20 з 19.02.2020 у розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді Первомайського міськрайонного суду, однак ГУ ПФУ в Миколаївській області протиправно та безпідставно зменшено розмір його щомісячного довічного грошового утримання з 90% на 78%.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у справі № 400/1594/19 відповідачем проведено відповідний перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідці Територіального управління Державної судової адміністрації у Миколаївській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці від 29.01.2020 № 7/1-227/20 з 19.02.2020 року. У разі незгоди позивача з проведеним відповідачем перерахунком щомісячного довічного грошового утримання судді з урахуванням покладених судовим рішенням у справі № 400/1594/19 зобов'язань, позивач має право звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021 рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 змінено в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні адміністративного позову, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надання судом оцінки діям (рішенню) відповідача щодо визначення розміру довічного грошового утримання позивача (у розмірі 90% суддівської винагороди працюючого судді Первомайського міськрайонного суду), у межах судового контролю є неможливим, адже виходить за межі предмету розгляду у справі №400/1594/20, що, у свою чергу, помилково не було враховано судом 1-ї інстанції.
Апеляційний суд також зазначив, що починаючи з 19.02.2020 в законодавстві України відсутні норми, які окремо регулюють питання суддівської винагороди та щомісячного грошового утримання судді у відставці, для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону №1402-VIII, у зв'язку з чим, на спірні правовідносини розповсюджуються загальні правила нарахування щомісячного грошового утримання судді у відставці, передбачені статтею 142 Закону №1402-VIII. При перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача процентне співвідношення суддівської винагороди повинно становити 78% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У січні 2022 року ОСОБА_1 , не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Зазначає, що з урахуванням у стажі роботи позивача, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду проходження строкової військової служби та навчання на денній формі в Харківському юридичному інституті, такий стаж складає 38 років 7 місяців, безпосередньо на посаді судді -34 роки і 8 місяців.
Верховний Суд ухвалою від 04.05.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є суддею у відставці, йому з 23.07.2015 виплачується довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% заробітної плати працюючого судді.
05.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до якої долучив довідку ТУ ДСА у Миколаївській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці від 29.01.2020 №7/1-227/20.
Однак, 14.02.2020 ГУ ПФУ в Миколаївській області своїм рішенням №66/03.18-р відмовило позивачу у здійсненні такого перерахунку.
Не погодившись із такими діями та рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 у справі №400/1594/20 відповідача зобов'язано здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА у Миколаївській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці від 29.01.2020 №7/1-227/20 з 19.02.2020.
Далі, на виконання вказаного вище рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 у справі №400/276/21, ГУ ПФУ в Миколаївській області у добровільному порядку, в межах покладених судом зобов'язань, проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача з 19.02.2020 відповідно до довідки ТУ ДСА в Миколаївській області від 29.01.2020 №7/1-227/20, однак вказаний перерахунок здійснено з врахуванням 78%, а не 90% грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді, що підтверджується протоколом перерахунку пенсії від 10.11.2020.
Позивач вважає, що відповідач виконуючи рішення суду у справі №400/1594/20 протиправно зменшив розмір його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 90% на 78%, що й слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірним у цій справі є питання правомірності дій відповідача щодо обчислення довічного грошового утримання у відсотках із застосуванням положень частини третьої статті 142 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі-Закон № 1402-VІІІ) та з урахуванням усього стажу, який дає право на відставку з посади судді ОСОБА_1 .
Позивач у судах попередніх інстанцій поряд із тим, що відповідач при перерахунку його довічного утримання неправильно застосував для розрахунку стаж роботи судді, наполягав на тому, що розмір спірного грошового утримання у відсотках повинен бути збережений і обчислений на підставі норм Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі-Закон №2453-VI) у розмірі 86 відсотків грошової винагороди судді, працюючого на відповідній посаді.
З приводу доводів про необхідність застосування при перерахунку довічного грошового утримання судді з 19.02.2020 відсоткового показника грошової винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, за нормами Закону №2453-VI, колегія суддів зазначає наступне.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон № 1402-VIII.
Відповідно до частини першої статті 142 Закону № 1402-VІІІ суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частина друга статті 142 Закону № 1402-VIІІ).
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Крім цього, зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження у Рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, у абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини якого Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частинами четвертою та п'ятою статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.
Відповідно до пункту 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.
Законом України від 16.10.2019 № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII.
Відповідно до пункту 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Разом з цим, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII зі змінами.
Так, у пунктах 16, 17 вказаного рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013).
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Також Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
У зв'язку із вищевикладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 визнав неконституційним пункт 25 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що Конституційний Суд України визнав неконституційним весь пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, у тому числі й щодо можливості обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI.
На час виникнення спірних відносин у цій справі, право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, його розмір, а також його перерахунок врегульовано положеннями статті 142 Закону № 1402-VIII, частиною четвертою якої передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Водночас частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Наведена норма неконституційною не визнавалась.
Отже, на переконання колегії суддів до відносин з визначення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці при проведенні його перерахунку відповідно до частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII повинні застосовуватись виключно норми цього Закону.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у справах, що виникли у подібних правовідносинах, зокрема: у постановах від 24.09.2021 у справі № 620/5437/20 та від 11.10.2021 у справі № 160/10640/20.
Судами встановлено, що відповідачем врахований стаж при здійсненні перерахунку грошового утримання позивача 34 повних роки, тоді як позивач наполягав на тому, що має бути врахований стаж 38 років. При цьому, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частина 3 статті 142 Закону № 1402-VIII.
Відповідно до частини першої статті 43 Закону «Про статус суддів» кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Верховний Суд відзначає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Зазначена правова позиція неодноразова застосовувалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 09.11.2018 справі №243/4794/17, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17 та від 30.01.2020 у справі №592/3694/17 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції.
Водночас, судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не встановлено стаж роботи позивача на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що, у свою чергу, унеможливлює здійснення обчислення відсоткового розміру такого утримання відповідно до положень Закону № 1402-VIII.
Як передбачено статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зазначеним вимогам ані рішення суду першої інстанції, ані постанова апеляційного суду не відповідають.
Установивши помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд позбавлений можливості прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до частини другої статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.
До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Підсумовуючи викладене та враховуючи приписи статей 349, 353 КАС України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно врахувати викладене й прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355,356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.12.2021 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді Т.Г. Стрелець
Л.Л. Мороз