23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 140/15804/20
адміністративне провадження № К/9901/6217/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №140/15804/20
за позовом ОСОБА_1
до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни
про визнання незаконною і скасування постанови
за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року (головуючий суддя: Волдінер Ф.А.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року (головуюча суддя: Мікула О.І., судді: Курилець А.Р., Пліш М.А.).
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 пред'явила позов до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни, у якому просила суд:
- визнати протиправною і скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 20 жовтня 2020 року №6334921.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликалась на те, що вона зареєстрована та проживає за адресою: Волинська область, Турійський район, село Миляновичі, і не має майна на території міста Києва, що виключає можливість відкриття виконавчого провадження в межах виконавчого округу міста Києва та свідчить про порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року, позов задоволено:
- визнано протиправною і скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження від 20 жовтня 2020 року №63349215.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач під час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження не мав доказів проживання (перебування) або наявності у позивачки будь-якого майна в місті Києві, а відтак порушив правила територіальних меж діяльності приватних виконавців. На цій основі суди дійшли висновку, що постанова відповідача є протиправною і має бути скасована.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідач покликається на пункти 3 і 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
У цьому контексті скаржник посилається на відсутність єдиного підходу і єдиної правозастосовної судової практики, яка б давала змогу однаково вирішувати судам попередніх інстанцій справи з аналогічними правовідносинами.
Одночасно з цим, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання". На думку заявника, цей висновок судів виключає можливість проживання боржника за іншою адресою, окрім адреси реєстрації, що унеможливлює застосування у повному обсязі приписів частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Адже ця норма є диспозитивною, згідно з нею у стягувача є право вибору пред'явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації, або ж за місцем проживання боржника.
Також приватний виконавець посилається на те, що виконавчим документом, яким був виконавчий напис нотаріуса, встановлено, що фактичне місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва. Скаржник вважає, що він як приватний виконавець, відкриваючи виконавче провадження, має керуватися виключно інформацією, зазначеною у виконавчому документі та заяві стягувача, оскільки виконавчий документ є єдиним належним і допустимим доказом місця проживання боржника.
До того ж, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій провели однобічне дослідження і оцінку доказів, без наведення відповідних мотивів надали перевагу доказам, наданим позивачкою, та відкинули докази, що спростовують факти викладені в позові, не оцінили у сукупності докази, досліджені у судовому засіданні.
У відзиві на касаційну скаргу позивачка просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
20 жовтня 2020 року відповідачем на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. № 26354 від 4 вересня 2020 року було винесено постанову ВП №63349215 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з позивача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості в розмірі: 21 713,36 грн.
З наданої відповідачем копії вказаного виконавчого напису вбачається, що адресою реєстрації боржника (позивача) є АДРЕСА_1 , а адресою проживання - АДРЕСА_2 .
23 жовтня 2020 року відповідачем в межах вказаного виконавчого провадження винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП №63349215.
З копії паспорту вбачається, що з 6 грудня 1999 року зареєстрованим місцем проживання позивача є: Волинська область, Турійський район, село Миляновичі.
У кредитному договорі, що укладений між позивачкою і ПАТ «Дельта Банк» зазначена адреса ОСОБА_1 за місцем реєстрації та місцем проживання: АДРЕСА_1 .
Приватний виконавець Малкова Марія Вікторівна здійснює діяльність у виконавчому окрузі міста Київ.
Вважаючи вказану постанову приватного виконавця протиправною, позивачка звернулась до суду з позовом про її скасування.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).
Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Частинами першою, другою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.
Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною п'ятою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Частиною першою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
За змістом частини першої статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.
Статтею 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.
Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
За визначеннями, наведеними в статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Частиною другою статті 2 Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За змістом статті 6 Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року касаційне провадження в справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, яка подана на підставі пунктів 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пунтів 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та вирішення питання про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувана про відкриття виконавчого провадження.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенні в межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Суд виходить із такого.
У касаційній скарзі відповідач уважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання" особи, оскільки наявність зареєстрованого місця проживання не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає за такою адресою. Указує, що чинним законодавством не передбачено вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника. Також скаржник зазначає, що у приватного виконавця відсутній обов'язок перевіряти місце проживання боржника та виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження має керуватися виключно інформацією, що міститься у виконавчому документі та заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.
Отже, у цій справі спірним є тлумачення положень статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов'язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачу було відомо про зареєстровану адресу боржника, а Закон України "Про виконавче провадження" містить чітку вказівку на те, що виконавчі документи приймаються до виконання за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, а не довільно, без будь-яких підтверджень, зазначених у виконавчому документі.
Згідно з висновками судів попередніх інстанцій за відсутності доказів проживання та наявності майна в позивача як боржника у виконавчому провадженні в місті Києві, тобто у виконавчому окрузі, на території якого здійснює діяльність відповідач, у відповідача не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідні висновки судів першої й апеляційної інстанцій узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20, відповідно до якої, отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови). Верховний Суд дійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (пункт 86 постанови).
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду справи №380/9335/20 у постанові від 15 липня 2021 року дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2021 року в справі №380/9335/20, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону України "Про виконавче провадження", положення статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.
Відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
У іншому випадку, не з'ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що полягає у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" на обов'язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб'єкта владних повноважень.
Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" в сукупності з іншими положеннями Закону України "Про виконавче провадження", надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.
Отже, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.
Колегія суддів зауважує, що фактичні обставини справ №380/7750/20, 380/9335/20 і справи, яка переглядається в касаційному порядку, є подібними, правове регулювання спірних правовідносин в обох випадках теж збігається, адже спір у цих справах виник з аналогічних підстав.
Так, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що у виконавчому написі міститься інформація як про адресу реєстрації ( АДРЕСА_1 ), так і про адресу місця проживання ( АДРЕСА_2 ).
Водночас у кредитному договорі, на підставі якого вчинено виконавчий напис, указано, що місцем реєстрації та місцем проживання боржника є адреса: АДРЕСА_1 .
Отже, з установлених обставин справи вбачається, що нотаріусом під час вчинення виконавчого напису самостійно зазначено адресу: АДРЕСА_2 як адресу місця проживання боржника.
Верховний Суд ураховує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності.
За встановлених обставин у цій справі, визначення місця виконання виконавчого документа щодо ОСОБА_1 (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що приватний виконавець, винісши оспорювану постанову про відкриття виконавчого провадження за повідомленим стягувачем місцем проживання боржника, яка не є його (боржника) зареєстрованим місцем проживання, діяв протиправно.
Отже, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій здійснено правильне тлумачення положень частин першої, другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", висновки судів першої й апеляційної інстанцій є правильними і обґрунтованими.
Стосовно доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухвалені оскаржуваних судових рішень.
В обґрунтування підстави для касаційного оскарження, визначеного пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, Малкова М.В. вказує, що суди попередніх інстанцій провели однобічне дослідження і оцінку доказів, без наведення відповідних мотивів надали перевагу доказам, наданим позивачем, та відкинули докази, що спростовують факти викладені в позові, не оцінили у сукупності докази, досліджені у судовому засіданні.
Однак, оскільки пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є нормою, обґрунтування необхідності якого можливе лише у взаємозв'язку із посиланням на відповідні підпункти та частини статті 353 КАС України, а під час касаційного розгляду цієї справи встановлено, що приватний виконавець обмежився лише загальними доводами без наведення відповідних мотивів та обґрунтувань, то Суд відхиляє вказані доводи касаційної скарги.
Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника про відсутність єдиного підходу та єдиної правозастосовної практики, яка б давала змогу однаково вирішувати судам попередніх інстанцій справи з аналогічними правовідносинами, оскільки Верховний Суд в постанові від 15 липня 2021 року в справі №380/9335/20 дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 березня 2021 року в справі №380/7750/20, як наслідок, підтримав останню правову позицію Верховного Суду в цій категорії справ. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
…………………………………
…………………………………
…………………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду