23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 380/1721/20
адміністративне провадження № К/9901/7790/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №380/1721/20
за позовом ОСОБА_1
до Бориславського міського голови Яворського Ігоря Романовича
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою виконуючого обов'язки Бориславського міського голови, секретаря міської ради Юрія Химина
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року (головуючий суддя Братичак У.В.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року (головуючий суддя: Святецький В.В., судді: Довгополов О.М., Гуляк В.В.).
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Бориславського міського голови Яворського Ігоря Романовича, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Бориславського міського голови Яворського Ігоря Романовича щодо не присвоєння ОСОБА_1 , начальнику управління комунальної власності, земельних відносин та архітектури Бориславської міської ради, 6 рангу посадової особи місцевого самоврядування;
- зобов'язати Бориславського міського голову Яворського Ігоря Романовича внести зміни у пункт 2 розпорядження міського голови №159-ос від 31 травня 2017 року та присвоїти ОСОБА_1 , начальнику управління комунальної власності, земельних відносин та архітектури Бориславської міської ради, 6 ранг посадової особи місцевого самоврядування.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що розпорядженням міського голови №159-ос від 31 травня 2017 року її призначено з 1 червня 2017 року на посаду начальника управління комунальної власності, земельних відносин та архітектури Бориславської міської ради в порядку переведення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
Відповідно до пункту 2 цього розпорядження позивачці присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах 5 категорії класифікації посад. ОСОБА_1 зазначає, що під час проходження державної служби в органах юстиції їй було присвоєно 6 ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби.
У зв'язку з наведеним, 23 січня 2020 року позивачка звернулася до Бориславського міського голови із вимогою про внесення змін до розпорядженням міського голови №159-ОС від 31 травня 2017 року в частині присвоєння 9 рангу посадової особи місцевого самоврядування.
Проте, отримала відмову, у зв'язку із тим, що чинним законодавством не передбачено при переході особи з посади державного службовця на посаду в орган місцевого самоврядування присвоєння їй рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні присвоєного їй рангу державного службовця.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з метою відновлення своїх порушених трудових прав.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, позовні вимоги задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Бориславського міського голови щодо не присвоєння ОСОБА_1 , начальнику управління комунальної власності, земельних відносин та архітектури Бориславської міської ради, 6 рангу посадової особи місцевого самоврядування;
- зобов'язано Бориславського міського голову внести зміни у пункт 2 розпорядження міського голови Бориславської міської ради Львівської області №159-ос від 31 травня 2017 року та присвоїти ОСОБА_1 , начальнику управління комунальної власності, земельних відносин та архітектури Бориславської міської ради, 6 ранг посадової особи місцевого самоврядування;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Бориславської міської ради Львівської області (місцезнаходження: вулиця Шевченка, 42, місто Борислав, Львівська область, 82300; РНОКПП: 26181298) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі: 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 60 коп.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у випадку призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця їй присвоюється ранг державного службовця, не нижче того рангу, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», незалежно від категорії посади.
Пунктом 3 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року №2493-ІІІ (далі - «Закон №2493-ІІІ») визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу».
Суди попередніх інстанцій прийняли доводи відповідача, що на час прийняття Закону №2493-ІІІ був чинним Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ (далі - «Закон №3723-ХІІ»). Проте, відхили його доводи про неможливість застосування приписів пункту 3 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону №2493-ІІІ до державних службовців, яким присвоєні ранги відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, та які перейшли на службу в органи місцевого самоврядування.
Суди констатували, що норма пункту 3 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2493-ІІІ на час виникнення спірних правовідносин була та є чинною, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин, незалежно від прийняття 10 грудня 2015 року нового Закону України «Про державну службу» №889-VIII.
До того ж, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки частиною другою статті 39 Закону №889-VIII і пунктом 3 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №306 (далі - «Порядок №306»), передбачено право посадової особи органу місцевого самоврядування при призначенні її на посаду державного службовця на присвоєння їй такого рангу державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», не зважаючи на те, що за цією посадою державного службовця може бути присвоєно нижчий ранг, є дискримінаційним присвоєння особі при її прийнятті на посаду в органі місцевого самоврядування нижчого рангу, ніж вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, виконуючий обов'язки Бориславського міського голови, секретар міської ради звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів
У березні 2021 року виконуючий обов'язки Бориславського міського голови, секретар міської ради звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначив, що положення статті 39 Закону України «Про державну службу» суперечать нормі статті 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», що унеможливлює застосування положень Закону України «Про державну службу» до позивачки.
До того ж, відповідач наполягає, що чинним законодавством не передбачено при переході особи з посади державного службовця на посаду в органах місцевого самоврядування присвоєння їй рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні присвоєного їй рангу державного службовця.
Скаржник вбачає неправильним застосування судами до спірних правовідносин положень статей 38, 39 Закону №889-VIII та Порядку №306, адже на його переконання до спірних правовідносин слід застосовувати норму статті 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Верховний Суд ухвалою від 17 березня 2021 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У відзиві на касаційну скаргу позивачка просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Під час проходження державної служби в органах юстиції позивачці ОСОБА_1 1 травня 2016 року присвоєно 6 ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби.
Розпорядженням міського голови Бориславської міської ради Львівської області Яворського І.Р. №159-ос від 31 травня 2017 року ОСОБА_1 призначена з 1 червня 2017 року на посаду начальника управління комунальної власності, земельних відносин та архітектури міської ради в порядку переведення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
Відповідно до пункту 2 цього розпорядження ОСОБА_1 з 1 червня 2017 року присвоєний 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах 5 категорії класифікації посад.
18 грудня 2019 року позивачка звернулася із індивідуальним письмовим запитом в Національне агентство України з питань державної служби, в якому просила надати роз'яснення з приводу того, який ранг присвоюється особі, яка має 6 ранг державного службовця, при призначенні на посаду до органу місцевого самоврядування.
21 січня 2020 року Національне агентство України з питань державної служби надіслало ОСОБА_1 відповідь, в якій зазначено, що особі, яка має 6 ранг державного службовця, при призначенні на посаду до органу місцевого самоврядування присвоюється 6 ранг посадової особи місцевого самоврядування. Також зазначено, що при призначенні на посаду начальника управління комунальної власності, земельних відносин та архітектури Бориславської міської ради ОСОБА_1 мали присвоїти 6 ранг посадової особи місцевого самоврядування.
23 січня 2020 року позивачка подала до Бориславського міського голови звернення, в якому просила внести зміни до пункту 2 розпорядженням міського голови №159-ОС від 31 травня 2017 року в частині присвоєння 9 рангу посадової особи місцевого самоврядування.
4 лютого 2020 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у внесенні змін до розпорядженням міського голови №159-ОС від 31 травня 2017 року, мотивуючи тим, що чинним законодавством не передбачено при переході особи з посад державного службовця на посаду в орган місцевого самоврядування присвоєння їй рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні присвоєного їй рангу державного службовця.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, який набув чинності з 1 травня 2016 року (далі - «Закон №889-VIII»), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Дія цього Закону не поширюється, зокрема, на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування (пункт 11 частини третьої статті 3 цього Закону).
Відповідно до положень статті 39 Закону №889-VIII ранги державних службовців є видом спеціальних звань.
Встановлюється дев'ять рангів державних службовців.
Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.
Співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.
Присвоюються такі ранги:
державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "А", - 1, 2, 3 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "Б", - 3, 4, 5, 6 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "В", - 6, 7, 8, 9 ранг.
Ранги державним службовцям присвоює суб'єкт призначення, крім випадків, передбачених законом.
Ранги державних службовців присвоюються одночасно з призначенням на посаду державної служби, а в разі встановлення випробування - після закінчення його строку. Державному службовцю, який вперше призначається на посаду державної служби, присвоюється найнижчий ранг у межах відповідної категорії посад.
Частина дев'ята статті 39 Закону №889-VIII передбачає, що у разі переходу на посаду нижчої категорії або звільнення з державної служби за державним службовцем зберігається раніше присвоєний йому ранг.
До того ж, суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ у чинній частині.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ.
Статтею 15 указаного Закону передбачено, що при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад.
Встановлюються такі ранги посадових осіб місцевого самоврядування:
особам, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг;
особам, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;
особам, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;
особам, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг;
особам, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;
особам, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;
особам, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.
Якщо посадова особа місцевого самоврядування обрана чи призначена на посаду нижчої категорії або залишила службу в органі місцевого самоврядування, за нею зберігається присвоєний ранг (частина одинадцята статті 15 цього Закону).
Пунктом 3 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу».
Згідно з пунктом 3 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року №306, у разі призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця, на якій може бути присвоєно нижчий ранг, особі присвоюється такий ранг державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Співвідношення між рангами державних службовців та рангами посадових осіб місцевого самоврядування визначається з урахуванням категорії посад державної служби та посад в органах місцевого самоврядування.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Верховний Суд ухвалою від 17 березня 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою виконуючого обов'язки Бориславського міського голови, секретаря міської ради на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги, Суд виходить із наступного.
Ключове питання, на яке має надати відповідь Суд в межах розгляду та вирішення цієї справи, це який ранг посадової особи місцевого самоврядування мав бути присвоєний позивачці при її переведенні з органів державної служби на посаду в органах місцевого самоврядування, за умови, що на момент її переведення вона мала 6 ранг державного службовця.
Основним доводом касаційної скарги відповідача є те, що положення статті 39 Закону України «Про державну службу» суперечать нормі статті 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», що унеможливлює застосування положень Закону України «Про державну службу» до позивачки.
До того ж, відповідач наполягає, що чинним законодавством не передбачено при переході особи з посади державного службовця на посаду в органах місцевого самоврядування присвоєння їй рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні присвоєного їй рангу державного службовця.
Скаржник вбачає неправильним застосування судами до спірних правовідносин положень статей 38, 39 Закону №889-VIII та Порядку №306, адже на його переконання слід застосовувати норму статті 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Так, на момент виникнення спірних правовідносин (переведення позивачки на посаду органів місцевого самоврядування з одночасним присвоєнням їй рангу посадової особи органів місцевого самоврядування) чинними були як окремі норми Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, так і Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (набув чинності з 1 травня 2016 року).
До набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII встановлювались такі ранги державних службовців:
службовцям, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.
Варто звернути увагу, що Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року №2493-ІІІ класифікація рангів посадових осіб органів місцевого самоврядування була ідентичною наведеній класифікації рангів державних службовців, а саме: передбачала 7 категорій і 13 рангів з аналогічним співвідношенням рангу і категорії.
Така ідентичність підкреслена Прикінцевими та перехідними положенням Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Так, пунктами 3 і 4 визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу». У разі переходу посадової особи органу місцевого самоврядування на державну службу рівнозначної чи нижчої категорії посад їй присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до цього Закону.
Проте, з набранням чинності (з 1 травня 2016 року) Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII ранги державних службовців зазнали змін.
Так, частиною третьою статті 39 Закону №889-VIII визначено, що присвоюються такі ранги державним службовцям:
державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "А", - 1, 2, 3 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "Б", - 3, 4, 5, 6 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "В", - 6, 7, 8, 9 ранг.
Тобто, Законом було встановлено 9 рангів державної служби і 3 категорії з відповідним співвідношенням.
Очевидною убачається нерелевантність рангів державних службовців з рангами посадових осіб органів місцевого самоврядування після набрання чинності Законом №889-VIII.
Проте, згідно із пунктом третім Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року №2493-ІІІ визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу». Ця норма не була скасованою (і не є скасованою наразі) на момент виникнення спірних правовідносин.
У своїх рішенням суди попередніх інстанцій як на основну правову підставу задоволення позову покликаються на те, що з прийняттям Закону №889-VIII передбачене пунктом 3 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2493-ІІІ право посадової особи органів місцевого самоврядування на збереження рангу на рівні того, який вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» не може бути скасоване або звужене.
З таким правовим підходом Верховний Суд погоджується також із огляду на наступне.
Так, Суд приймає довід відповідача про те, що 6 ранг державного службовця (категорія «Б») був присвоєний позивачці 1 травня 2016 року, тобто по «новому» Закону України «Про державну службу».
Проте, ґрунтувати лише на цьому правову позицію щодо відмови у задоволенні вимог позивачки вбачається недоречним. В контексті спірного питання варто звернути особливу увагу на абзац другий частини другої статті 39 Закону №889-VIII.
Так, законодавець цією нормою передбачив, що співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.
Скаржник справедливо зауважує, що ця норма регулює правовідносини «від зворотного», тобто у разі переведення на державну службу, а не з неї. Проте, ця норма підкреслює очевидну волю законодавця прирівняти ранги державного службовця із, зокрема, рангами посадових осіб органів місцевого самоврядування у разі їхнього переведення.
Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду, що оскільки частиною другою статті 39 Закону №889-VIII та пунктом 3 Порядку №306, передбачено право посадової особи органу місцевого самоврядування при призначенні її на посаду державного службовця на присвоєння їй такого рангу державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», не зважаючи на те, що за цією посадою державного службовця може бути присвоєно нижчий ранг, дискримінаційним є присвоєння особі при її прийнятті на посаду в органі місцевого самоврядування нижчого рангу ніж вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.
До того ж, Європейський суд з прав людини у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви №23759/03 та №37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява №39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
У пунктах 52, 56 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб'єкта (справа «Новік проти України», №48068/06).
До того ж, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, недосконалість у законодавчому регулюванні спірних правовідносин не повинна впливати на можливість реалізації позивачкою своїх трудових прав, зокрема, на присвоєння їй 6 рангу посадової особи місцевого самоврядування, тобто рангу, який вона отримала як державний службовець в період проходження державної служби.
На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу виконуючого обов'язки Бориславського міського голови, секретаря міської ради Юрія Химина залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
………………….
………………….
………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду