ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.06.2022Справа № 910/20962/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрей Агро»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Сервіс»
про стягнення 412871,81 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: Берегуляк О.В.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
17.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрей Агро» про стягнення 412871,81 грн, з яких 319968,00 грн основного боргу, 20530,55 грн пені, 66272,82 грн 30% річних та 6100,44 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 не поставив позивачу товар, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату за товар у сумі 319968,00 грн, а також нараховані 20530,55 грн пені, 66272,82 грн 30% річних та 6100,44 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 відкрито провадження у справі №910/20962/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.02.2022, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
28.01.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що товар було доставлено за адресою: Хмельницька обл., Із'яславський р-н, с. Мякоти та Тернопільську обл.., Кременецький р-н, с. Людвище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Сервіс» входять до структури Товариства з обмеженою відповідальністю «Салік Україна». Відповідач стверджує, що він належним чином виконав свій обов'язок з поставки товару, з огляду на що обставини, викладені позивачем у позовній заяві, є необгрунтованими.
07.02.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 підготовче засідання у справі №910/20962/21 призначено на 16.02.2022.
У підготовчому засіданні 16.02.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 16.03.2022.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 № 9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного рішення зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Згідно з указом Президента України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Крім того, 02.03.2022 на офіційній веб-сторінці Ради суддів України оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, згідно з пунктом 5 яких судам рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.
За наведених обставин судове засідання, призначене на 16.03.2022, не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2022 підготовче засідання у справі №910/20962/21 призначено на 18.05.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Сервіс».
У підготовчому засіданні 18.05.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.06.2022.
Представник позивача у судовому засіданні 15.06.2022 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 15.06.2022 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 18.05.2022 та розпискою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 18.05.2022.
Представник третьої особи у судове засідання 15.06.2022 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду була отримана третьою особою 01.06.2022.
У судовому засіданні 15.06.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
10.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спрей Агро» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся» (покупець) укладено Договір поставки обладнання №10032021-5, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується продати, а покупець зобов'язується купити, прийняти та оплатити обладнання (товар). Поставка товару здійснюється на підставі укладених сторонами специфікацій, в яких зазначаються найменування, кількість, номенклатура, асортимент), вартість та інші характеристики, що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 товар поставляється в кількості та в асортименті, передбаченому в укладених сторонами специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п. 5.1 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 ціна на товар встановлюється у специфікаціях до Договору.
Загальна вартість договору становить суму вартості замовленого і поставленого товару за даним договором згідно укладених сторонами специфікацій в період дії цього договору (п. 5.2 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021).
Відповідно до п. 5.4 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 оплата товару, поставка якого здійснюється відповідно до договору, здійснюється на підставі умов узгоджених сторонами та зазначених у специфікаціях до договору, що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 6.1 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 поставка товару відповідно до умов договору здійснюється в строки, узгоджені сторонами та зазначені в специфікації до договору, що є невід'ємною частиною цього договору.
У п. 7.4 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 сторони погодили, що перехід права власності на товар до покупця відбувається в момент одержання товару покупцем, передачі покупцю супровідних документів та підсипання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних на передачу товару відповідно до базису поставки.
Відповідно до п. 7.5 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 у разі доставки товару від постачальника до покупця службами доставки моментом переходу права власності на товар покупцю (датою поставки) є дата підписання покупцем товарно-транспортної накладної.
Згідно з п. 10.3 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 у випадку порушення постачальником строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості не поставленого/недопоставленого в строк товару за кожен день прострочення. У випадку порушення постачальником строку поставки товару більш ніж а 2 календарні дні покупець має право крім пені додатково стягнути штраф у розмірі 3% від загальної вартості товару або, за вибором покупця, постачальник надає знижку на товар в тому ж розмірі.
Відповідно до п. 10.12 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 у разі порушення терміну перерахування коштів, надмірно отриманих від покупця, а також повернення раніше сплачених за товар сум, пов'язаного з порушенням термінів або обсягів поставок, постачанням товару неналежної якості, постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді від вартості товару, щодо якого порушено умови поставки за договором.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 не поставив позивачу товар, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату за товар у сумі 319968,00 грн, а також нараховані 20530,55 грн пені, 66272,82 грн 30% річних та 6100,44 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що товар було доставлено за адресою: Хмельницька обл., Із'яславський р-н, с. Мякоти та Тернопільську обл.., Кременецький р-н, с. Людвище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Сервіс» входять до структури Товариства з обмеженою відповідальністю «Салік Україна». Відповідач стверджує, що він належним чином виконав свій обов'язок з поставки товару, з огляду на що обставини, викладені позивачем у позовній заяві, є необгрунтованими.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У Специфікації №1 від 10.03.2021 до Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість - 533280,00 грн.
Відповідно до п. 3 Специфікації №1 від 10.03.2021 покупець сплачує продавцю суму 319968,00 грн, що становить 60% загальної вартості товару у термін до 5-ти календарних днів з дати виставлення рахунку постачальником. Решта суми, що становить 213312,00 грн, що становить 40% вартості товару, покупець сплачує у термін до 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару.
Судом встановлено, що 30.03.2021 позивач сплатив відповідачу попередню оплату за товар у розмірі 319968,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №43 від 30.03.2021 (призначення платежу - передоплата 60% згідно з специфікацією №1 до Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021).
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У Специфікації №1 від 10.03.2021 сторони погодили умов поставки товару - DDP інкотермс 2010.
«Delivered Duty Paid» (DDP) умови поставки згідно з правилами системи Інкотермс-2010 мають на увазі передачу товару в розпорядження покупця в призначеному місці, з оплатою продавцем всіх ризиків по його доставці. До них відносяться: ризики під час транспортування до місця призначення, митні витрати на вивезення та ввезення, різні збори організації експорту з однієї країни і імпорту в іншу, податки.
У п. 1 Специфікації №1 від 10.03.2021 сторони визначили строк поставки відповідачем товару - 28.04.2021 та граничний строк поставки - 30.04.2021.
Таким чином, граничним строком виконання відповідачем обов'язку з поставки товару, обумовленого Договором поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021, є 30.04.2021.
Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання відповідачем вказаного обов'язку, зокрема, підписаної між сторонами договору видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, акту приймання-передачі товару, тощо.
Що стосується доводів відповідача, викладених у позовній заяві, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так само пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Документами, які є підставою для оприбуткування товару та внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри, є накладні та товарно-транспортні накладні. При цьому вказані первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити та містити дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують передачу товару покупцю (позивачу), тому належним і допустимим доказом поставки товару є видаткові та/або товарно-транспортні накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити (зокрема, підписи представників позивача).
Разом з тим, судом встановлено, що у даному випадку надана відповідачем видаткова накладна №3783 від 16.06.2021 на суму 533280,00 грн не відповідає вимогам, що пред'являються законом до первинних документів, а саме - вказана видаткова накладна була складена Товариством з обмеженою відповідальністю «Спрей Агро» в односторонньому порядку та не була погоджена позивачем, оскільки не містить підпису уповноваженої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся».
При цьому суд враховує, що за умовами договору поставки (п. 7.4) перехід права власності на товар до покупця відбувається в момент одержання товару покупцем, передачі покупцю супровідних документів та підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних на передачу товару відповідно до базису поставки.
Отже, видаткова накладна №3783 від 16.06.2021 не відповідає вимогам, що пред'являються до первинних документів бухгалтерського обліку та є неналежним доказом у розумінні ст. 73-79 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) №Р3783 від 15.05.2021 та №Р3783/01 від 15.05.2021, суд їх також не приймає до уваги з огляду на таке.
Зі змісту вказаних ТТН вбачається, що вони не підписані з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся», при їх формуванні Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся» зазначено лише у якості замовника.
Однак, як вбачається з матеріалів справи (зокрема, листа ТОВ «Мрія Сервіс» вих.№07/09 від 07.09.2021) товар було поставлено саме вказаній юридичній особі, а не позивачу у даній справі - Товариству з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся».
Доказів виконання зобов'язання належному кредиторові (Товариству з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся») відповідачем суду не надано (товарно-транспортні накладні, копії яких долучено відповідачем до відзиву на позовну заяву, не підписані позивачем).
При цьому, у ТТН вказано місце розвантаження товару - Тернопільска обл., Кременецький р-н, с. Людвище та Хмельницька обл., Із'яславський р-н, с. М'якоти.
Однак, у п. 5 Специфікації №1 від 10.03.2021 вказано, що надання адреси складу буде здійснено при підтвердженні замовлення.
У відповіді на відзив позивач зауважив, що він не повідомляв відповідачу адресу доставки товару. При цьому позивач не міг повідомити вказані адреси, оскільки постачальник (відповідач) за 2 дні до відвантаження товару не повідомив покупця про готовність поставити товар, як це передбачено у Специфікації №1 від 10.03.2021.
Також за висновком суду не свідчить про належне виконання взятих на себе зобов'язань відповідачем і надане ним електронне листування, оскільки воно здійснювалось між особами, які не є працівниками та уповноваженими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся» та з електронних адрес, що не належать відповідачу (відповідно до пояснень позивача).
При цьому, вказані електронні адреси не узгоджувались у Договорі поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021.
Відповідно до ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Згідно з ч. 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Саме накладання електронного підпису завершує створення електронного документа.
Як було зазначено Касаційним господарським судом Верховного суду у постанові від 28.12.2019 по справі № 922/788/19, електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Таким чином, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом без накладеного електронного цифрового підпису і тому не може розглядатися судом як доказ.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2019 року у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 року у справі № 922/1151/18, від 16.03.2020 року у справі № 910/1162/19.
Пояснення відповідача про наявність зв'язку між позивачем та третьою особою, суд до уваги не приймає, оскільки відносини за Договором поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 виникли у відповідача саме із Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся», а не з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія Сервіс», які є самостійними юридичними особами та самостійно здійснюють свою господарську діяльність.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем виконання ним свого обов'язку за Договором поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 на користь покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся».
Якщо термін порушення строку поставки товару перевищує граничний строк поставки, вказаний у договорі або в специфікаціях до цього договору, покупець має право на розірвання договору повністю або в частині, а постачальник повинен протягом 3-х календарних днів з моменту направлення повідомлення покупцем про розірвання договору повернути на поточний рахунок покупця сплачені грошові кошти за непоставлений товар та відшкодувати усі збитки, понесені покупцем (п. 10.4 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021).
Судом встановлено, що 16.06.2021 позивач направив на адресу відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, лист вих. №16/06-5 від 16.06.2021, в якому, зважаючи на порушення відповідачем строків поставки товару, повідомив про розірвання Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 та вимагав повернути суму попередньої оплати у розмірі 319968,00 грн протягом 3-х календарних днів з моменту направлення повідомлення (копія опису вкладення у цінний лист, фіскальний чек долучені позивачем до позовної заяви).
Як вбачається з роздруківки з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, вказаний лист позивача про розірвання Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 та про повернення суми попередньої оплати був отриманий відповідачем 16.07.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.
Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов'язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).
Доказів повернення позивачу попередньої оплати за Договором поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 у розмірі 319968,00 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрей Агро» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 319968,00 грн за Договором поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не був спростований, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрей Агро» суми основного боргу у розмірі 319968,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 20530,55 грн, нараховану на підставі п. 10.4 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021, за період з 20.07.2021 по 07.12.2021.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 10.4 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 сторонами погоджено, якщо термін порушення строку поставки товару перевищує граничний строк поставки, вказаний у договорі або в специфікаціях до цього договору, покупець має право на розірвання договору повністю або в частині, а постачальник повинен протягом 3-х календарних днів з моменту направлення повідомлення покупцем про розірвання договору повернути на поточний рахунок покупця сплачені грошові кошти за непоставлений товар та відшкодувати усі збитки, понесені покупцем. У випадку порушення постачальником строку повернення попередньої оплати за товар, передбаченого у п. 10.4 договору (за умови надіслання покупцем вимоги про повернення попередньої оплати), постачальник виплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми не повернутої попередньої оплати за товар за кожен день прострочення (п. 10.4 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021).
Перевіривши розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрей Агро» пені у розмірі 20530,55 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 30% річних, нарахованих на підставі п. 10.10 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з п. 10.10 Договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 у разі порушення постачальником строків поставки товару, передбачених цим договором, за який внесена покупцем повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов'язаний сплатити 30% річних від суми коштів, сплачених покупцем, за період з дня оплати і до дня його фактичної поставки або до дня повернення грошових коштів.
Таким чином, оскільки наведеними положеннями чинного законодавства та умовами договору передбачені відсотки за користування чужими коштами, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення цих відсотків у погодженому сторонами розмірі, підлягає задоволенню.
Перевіривши розрахунок 30% річних, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрей Агро» 30% річних за користування чужими грошовими коштами підлягають задоволенню у повному обсязі - у сумі 66272,82 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 6100,44 грн за період з серпня по жовтень 2021 року.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрей Агро» інфляційних втрат у розмірі 6100,44 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з здоровленням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрей Агро» (03134, м. Київ, вул. Пшенична, буд. 2; ідентифікаційний код: 37921986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Полісся» (47130, Тернопільська обл., Кременецький р-н, с. Людвище, вул. Б.Хмельницького, буд. 19А; ідентифікаційний код: 40088494) суму основного боргу у розмірі 319968 (триста дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн 00 коп., пеню у розмірі 20530 (двадцять тисяч п'ятсот тридцять) грн 55 коп., 30% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 66272 (шістдесят шість тисяч двісті сімдесят дві) грн 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 6100 (шість тисяч сто) грн 44 коп. та судовий збір у розмірі 6193 (шість тисяч сто дев'яносто три) грн 08 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 23.06.2022.
Суддя О.М. Спичак