ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.06.2022Справа № 910/19088/21
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Музиченко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС"
до відповідача: Головного управління ДПС у м.Києві
про стягнення 82 192,83 грн,
За участю представників сторін:
від позивача: Ільченко А.П.
від відповідача: Гаврилюк Я.М.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління ДПС у м.Києві про стягнення основного боргу в сумі 68 045,99 грн, інфляційних втрат в сумі 4831,20 грн, 3% річних в сумі 1528 грн та пені в розмір 7 777,64 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором на постачання природного газу №16 від 31.01.2020 в частині оплати природного газу, поставленого позивачем у період з 01.01.2021 по 31.01.2021.
Ухвалою від 25.11.2021 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників судового процесу. Одночасно, вказаною ухвалою задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" про витребування доказів; зобов'язано Акціонерне товариство "Київгаз" у строк до 24.12.2021 надати суду докази постачання Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" природного газу Головному управлінню ДПС у м.Києві у період з 01.01.2021 по 31.01.2021; відомості стосовно особі, якій належав спожитий з 01.01.2021 по 31.01.2021 Головним управлінням ДПС у м.Києві природний газ; відомості щодо особі, якій був поставлений (розподілений) природний газ у період з 01.01.2021 по 31.01.2021 за адресою: м.Київ, вул.Народна, буд.19/20, та особи, яка була постачальником природнього газу за цією адресою.
22.12.2021 на виконання вимог ухвали від 25.11.2021 Акціонерним товариством "Київгаз" надано відповідь №91-09/01-1 від 20.12.2021, в якій вказано про відсутність даних про постачання Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" природного газу Головному управлінню ДПС у м.Києві у період з 01.01.2021 по 31.01.2021 та відомостей стосовно особи, якій належав спожитий з 01.01.2021 по 31.01.2021 Головним управлінням ДПС у м.Києві природний газ. Акціонерним товариством "Київгаз" зауважено, що розпорядником вказаної інформації з 01.01.2020 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України".
Одночасно, на вимогу суду вказаною особою зазначено, що у період з 01.01.2021 по 31.01.2021 за адресою: м.Київ, вул.Народна, буд.19/20, природний газ розподілявся саме для потреб Головного управління ДПС у м.Києві.
Ухвалою від 10.01.2022 судом постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.01.2022.
19.01.2022 судом було відкладено підготовче засідання на 09.02.2022.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що фактичний об'єм спожитого у січні 2021 природного газу становить 8521 м3, тоді як позивачем заявлено вимоги про стягнення оплати за 12 322 м3.
21.01.2022 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" про витребування доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України".
Ухвалою від 24.01.2022 судом було задоволено клопотання позивача та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" надати суду у строк 04.02.2022 відомості щодо споживання Головним управлінням ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ 43141267) природнього газу у період з 01.01.2021 по 31.01.2021 та особи, який належав поставлений у цей період природний газ. Відомості надати із наведенням обсягів споживання, а також із зазначенням не тільки коду ЕІС коду споживача і постачальника, а і ідентифікаційних кодів юридичних осіб, яким присвоєно відповідні Energy Identification Code.
Ухвалою від 04.02.2022 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" надати суду у строк 18.02.2022 відомості щодо особи (осіб), якій (яким) на ринку природного газу присвоєно ЕIC - код 56XS00013C7R800A та ЕIC-код 56XS000173X7F00V та відомості щодо споживання особою (особами) ЕIC - код 56XS00013C7R800A, ЕIC-код 56XS000173X7F00V природнього газу у період з 01.01.2021 по 31.01.2021 та особи, який належав поставлений у цей період природний газ. Відомості надати із наведенням обсягів споживання, а також із зазначенням не тільки коду ЕІС коду споживача і постачальника, а і ідентифікаційних кодів юридичних осіб, яким присвоєно відповідні Energy Identification Code.
18.02.2022 представником позивача було подано відповідь на відзив.
22.02.2022 на виконання вимог ухвали від 04.02.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" надано лист №ТОВВИХ-22-2194 від 17.02.2022.
29.03.2022 представником позивача було подано заяву про розподіл витрат на отримання правничої допомоги.
Ухвалою від 12.04.2022 судом було призначено підготовче засідання у справі на 11.05.2022.
11.05.2022 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.06.2022.
Представником позивача у судовому засіданні 22.06.2022 було підтримано позовні вимоги.
Представником відповдача було надано пояснення по суті справи, згідно змісту яких проти задоволення позову заперечено.
В судовому засіданні 22.06.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
31.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (постачальник) та Головним управлінням ДПС у м.Києві (споживач) було укладено договір №16 на постачання природного газу, за умовами п.2.1 якого постачальник зобов'язується протягом строку дії даного договору передавати споживачеві товар у загальному потоці у внутрішній точці виходу з газотраннспортної системи по предмету ДК 021:2015-09120000-6 Газове паливо (природний газ), включно з урахуванням замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання газу, а споживач зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах даного договору.
Згідно п.2.2 договору №16 від 31.01.2020 споживач є кінцевим споживачем газу, який передається за договором. Споживач не є побутовим споживачем газу.
За умовами п.5.1 договору №16 від 31.01.2020 фактичний обсяг постачання газу за даним договором буде визначений на підставі актів, які будуть підписуватись представниками обох сторін по закінченню кожного газового місяця постачання, датуватись останнім календарним днем відповідного газового місяця постачання у такому порядку:
5.1.1 Споживач до 08 числа місяця, наступного за газовим місяцем постачання, зобов'язаний надати постачальнику засвідчену копію відповідногно акту прийому-передачі послуг з розподілу природного газу газорозпорядільною системою про фактично об'єм (обсяг) (протранпсортованого) природного газу споживачу за попередній газовий місяць, що складений між орператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГТС/ Кодексу ГРМ;
5.1.2 На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ/ГТС протягом 2 днів місяця, наступного за газовим місяцем постачання, готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу з урахуванням замовлення (бронювання) потужності за відповідний газовий місяць постачання, підписані зі сторони постачальника;
5.1.3 Споживач протягом 2 днів з дати одержання двох примірників акта зобов'язується повернути постачальнику один примірник акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовіфй формі мотивовану відмову від підписання акта.
За умовами п.п.8.1, 8.2 договору споживач зобов'язаний сплатити вартість замовленого (або спожитого) газу, що передається за вищевказаним договором з урахуванням замовлення (бронювання) потужності шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. споживач проводить розрахунок за спожитий газ до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі підписаного сторонами акту.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.15.1 договором №16 від 31.01.2020).
Додатковою угодою №4 від 28.12.2020 контрагентами було погоджено продовження строку дії договору до 31.01.2021.
За твердженнями позивача, у січні 2021 відповідачем було спожито газ у обсязі 12,322000 тис.м3 на загальну суму 79021,03 грн, на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" було складено та листом №09/06-2021/0124 від 09.06.2021 направлено на адресу Головного управління ДПС у м.Києві акт №УГР00000196 від 31.01.2021 прийому-передачі природного газу.
Листом №60867/6/26-15-10-07-09 від 16.06.2021 відповідачем було повідомлено, що в акті не врахована сума передпдати в розмірі 10975,04 грн, а також враховано обсяги спожитого природного газу адміністративною будівлею за адресою: м.Київ, вул.Народна, 19/20, яка перебуває на балансі Головного управління ДФС у місті Києві, про що постачальник повідомлявся листами №47/10ЛК/26-15-10-07-09 від 29.12.2020 й №56591/6/15-10-07-09 від 03.06.2021.
18.10.2021 позивачем було скеровано на адресу відповідача претензію №53 від 13.10.2021, в якій Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" заявлено вимогу про сплату заборгованості за спожитий у січні 2021 газ на суму 68 045,99 грн з урахуванням суми переплати.
Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Головним управлінням ДПС у м.Києві вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" виконано не було, газ спожитий у січні 2021 не оплачено, що і стало підставою для нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річних і звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За умовами п.п.8.1, 8.2 договору споживач зобов'язаний сплатити вартість замовленого (або спожитого) газу, що передається за вищевказаним договором з урахуванням замовлення (бронювання) потужності шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. споживач проводить розрахунок за спожитий газ до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі підписаного сторонами акту.
Як вказує позивач, у січні 2021 відповідачем було спожито газ у обсязі 12,322000 тис.м3 на загальну суму 79021,03 грн, на підтвердження чого Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" було складено та листом №09/06-2021/0124 від 09.06.2021 направлено на адресу Головного управління ДПС у м.Києві акт №УГР00000196 від 31.01.2021 прийому-передачі природного газу.
Листом №60867/6/26-15-10-07-09 від 16.06.2021 відповідачем було повідомлено, що в акті не врахована сума передпдати в розмірі 10975,04 грн, а також враховано обсяги спожитого природного газу адміністративною будівлею за адресою: м.Київ, вул.Народна, 19/20, яка перебуває на балансі Головного управління ДФС у місті Києві, про що постачальник повідомлявся листами №47/10ЛК/26-15-10-07-09 від 29.12.2020 й №56591/6/15-10-07-09 від 03.06.2021.
Оцінюючи заперечення відповідача стосовно обсягів спожитого у січні 2021 газу, суд зазначає таке.
Суд зауважує, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За умовами п.5.1 договору №16 від 31.01.2020 фактичний обсяг постачання газу за даним договором буде визначений на підставі актів, які будуть підписуватись представниками обох сторін по закінченню кожного газового місяця постачання, датуватись останнім календарним днем відповідного газового місяця постачання у такому порядку:
5.1.1 Споживач до 08 числа місяця, наступного за газовим місяцем постачання, зобов'язаний надати постачальнику засвідчену копію відповідногно акту прийому-передачі послуг з розподілу природного газу газорозпорядільною системою про фактично об'єм (обсяг) (протранпсортованого) природного газу споживачу за попередній газовий місяць, що складений між орператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГТС/ Кодексу ГРМ;
5.1.2 На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ/ГТС протягом 2 днів місяця, наступного за газовим місяцем постачання, готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу з урахуванням замовлення (бронювання) потужності за відповідний газовий місяць постачання, підписані зі сторони постачальника;
5.1.3 Споживач протягом 2 днів з дати одержання двох примірників акта зобов'язується повернути постачальнику один примірник акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовіфй формі мотивовану відмову від підписання акта.
Наразі, судом враховано, що правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України визначено Кодексом газотранспортної системи, який затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015.
Згідно п.1 глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG). Для кодування використовується ЕІС-код. На ринку природного газу використовуються ЕІС-коди, що присвоєні відповідно до регламенту EIC-схеми для кодування та ідентифікації в енергетиці. Кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код, крім операторів газорозподільних систем, яким присвоюються окремі EIC-коди для обліку природного газу на власні потреби, а також покриття об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі.
Пунктами 1-4 розділу IV Кодексу газотранспортної системи визначено, що інформаційна платформа має містити такі дані, зокрема: 1) перелік точок входу/виходу до/із газотранспортної системи; 2) інформацію про всіх суб'єктів ринку природного газу, включаючи споживачів, яким в установленому порядку присвоєні ЕІС-коди; 3) інформацію про постачальника «останньої надії»; 4) інформацію про постачальників із спеціальними обов'язками; 5) інформацію про Реєстри споживачів постачальників. Інформація про споживачів в інформаційній платформі має містити щонайменше: 1) ЕІС-код споживача та за наявності ЕІС-коди його точок обліку; 2) EIC-код фізичної точки виходу з газотранспортної системи; 3) дані закріплених за споживачем діючих постачальників та визначені ними періоди постачання; 4) дані щодо зміни постачальників із початку функціонування інформаційної платформи; 5) інформацію про прогнози споживання природного газу на кожну газову добу (D) для споживачів, по яких відбір/споживання не вимірюється щодобово; 6) інформацію про попередні обсяги споживання кожної газової доби (D); 7) інформацію про фактичне добове споживання; 8) інформацію про фактичне споживання кожного газового місяця (М); 9) дані періодів відсутності у споживача закріпленого постачальника (за їх наявності) з початку функціонування інформаційної платформи; 10) дані періодів обмеження (припинення) газопостачання споживачу (якщо такі дані вносились по споживачу) з початку функціонування інформаційної платформи; 11) період вимірювання (відбір/споживання, що вимірюється щодобово, або відбір/споживання, що не вимірюється щодобово); 12) належність споживача до категорії споживачів, постачання яким може здійснюватися в рамках спеціальних обов'язків, які в установленому порядку покладені рішенням Кабінету Міністрів України на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»; 13) належність споживача до категорії побутових; 14) інформацію про періоди постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії»; 15) строк надання повідомлення споживачу про припинення газопостачання відповідно до чинного законодавства (не менше ніж за три доби до дати, на яку воно заплановано, для споживачів та не менше ніж за п'ять діб для підприємств металургійної та хімічної промисловості). Порядок формування Реєстру споживачів постачальника та процедура зміни постачальника на інформаційній платформі визначаються у главі 5 цього розділу. Оператор газотранспортної системи повинен вносити до інформаційної платформи актуалізовану інформацію щодо всіх точок входу/виходу до/із газотранспортної системи та інформацію про всіх суб'єктів ринку, з якими оператор газотранспортної системи уклав договір транспортування, у тому числі по прямих споживачах.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме додатків до листа №91-09/01-1 від 20.12.2021 Акціонерного товариства "Київгаз" Головному управлінню ДПС у м.Києві як учаснику ринку природного газу (споживачу) було присвоєно ЕIC-код 56XS000173X7F00V (адреси об'єкта): м.Київ, вул.Багговутівська, буд.26 та м.Київ, вул.Народна, 19/20. Код ЕIC - код 56XS00013C7R800A присвоєно Головному управлінню ДФС у м.Києві, адреса об'єкта: м.Київ, вул.Народна, 19/20.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, ухвалою від 04.02.2022 зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" (03065, місто Київ, пр.Гузара Любомира, будинок 44) надати суду у відомості щодо споживання особою (особами) ЕIC - код 56XS00013C7R800A, ЕIC-код 56XS000173X7F00V природнього газу у період з 01.01.2021 по 31.01.2021 та особи, який належав поставлений у цей період природний газ. Відомості надати із наведенням обсягів споживання, а також із зазначенням не тільки коду ЕІС коду споживача і постачальника, а ідентифікаційних кодів юридичних осіб, яким присвоєно відповідні Energy Identification Code.
Згідно змісту листа №ТОВВИХ-22-2194 від 17.02.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Газотранспортної системи України" споживачі з ЕIC - код 56XS00013C7R800A, ЕIC-код 56XS000173X7F00V закріплені в реєстрі споживачів постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС".
Обсяги природного газу, використані споживачем з ЕIC-кодом 56XS000173X7F00V в період з 01.01.2021 по 31.01.2021 (включно) становлять 8521 куб.м.
Обсяги природного газу, використані споживачем з ЕIC-кодом 56XS00013C7R800A в період з 01.01.2021 по 31.01.2021 (включно) становлять 3801 куб.м. Тобто, наведений обсяг природного газу спожито іншою особою - Головним управлінням ДФС у м.Києві, а не відповідачем.
За таких обставин, твердження позивача про споживання відповідачем у січні 2021 природного газу у обсязі 12,322000 тис.м3 на загальну суму 79021,03 грн спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
Виходячи з всіх наявних в матеріалах справи доказів у сукупності, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу виходячи із обсягу споживання 8521 куб.м загальною вартістю 54 645,20 грн за вирахуванням суми переплати в розмірі 10975,04 грн, а саме 43670,16 грн.
Отже, виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" до Головного управління ДПС у м.Києві в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню на суму 54 645,20 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань з оплати спожитого у січні 2021 газу, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних за період з 15.02.2021 по 16.11.2021 на суму 1538 грн та інфляційні втрати за лютий - жовтень 2021 на суму 4831,20 грн.
Проте, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості в частині початкової дати нарахування, зокрема, заявником не враховано, що якщо строк виконання зобов'язання визначено до певної дати, остання включається до відповідного строку, а право на застосування наслідків порушення зобов'язання виникає з наступного числа.
Одночасно, виходячи з висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснюється саме з урахуванням того, що сума простроченого зобов'язання становить 43 670,16 грн.
До того ж, щодо нарахування інфляційних втрат суд зауважує таке.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що обгрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних на суму 983,48 грн та інфляційних втрат в розмірі 2637,06 грн.
Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" до Головного управління ДПС у м.Києві про стягнення пені в розмірі 7777,64 грн господарський суд зазначає таке.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої та третьої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України ).
За частинами першою, четвертою, сьомою статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 Господарського кодексу України).
Частинами першою та другою статті 193 Господарського України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 по справі №904/4156/18 зазначила, що за наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 Господарського кодексук України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: «Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією».
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України , у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України , як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Наразі, суд зазначає, що умовами договору №16 від 31.01.2020 не передбачено пені та її розміру, яка може бути стягнута зі споживача у випадку порушення строків розрахунків за спожитий газ.
Отже, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" до Головного управління ДПС у м.Києві про стягнення пені в розмірі 7 777,64 грн підлягають залишенню без задоволення.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Позивачем 29.03.2022 було подано заяву про розподіл витрат на отримання правничої допомоги в розмірі 15 000 грн.
Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Наразі, обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи:
- договір про надання правничої допомоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" та адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем;
- додаткову угоду №12/21 від 11.10.2021 до договору від 20.05.2019, за умовами якої адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу клієнту у господарському провадженні у справі по стагненню заборгованості з Головного управління ДПС у місті Києві;
- детальний опис наданої професійної правничої допомоги ;
- акт №1/12/21 від 23.02.2021 про прийняття-передачу наданих послуг на суму 15 000 грн;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.
Суд звертає увагу, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 22.10.2020 Верховного Суду по справі №910/9187/19.
02.06.2022 представником відповідача було подано заперечення на заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, в якій вказаним учасником судового процесу зауважено, що акт приймання-передачі наданих послуг датовано 23.02.2021, тобто більше ніж за півроку до подачі позову у справі; в акті вказано про підготовку позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області; адвокатський запит, на складання якого міститься посилання в акті, складено не адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем; в матеріалах справи відсутні докази оплати витрат на послуги адвоката в сумі 15000 грн.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наразі, оцінюючи надані позивачем докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також заперечення відповідача, судом враховано, що згідно змісту додаткової угоди №12/21 від 11.10.2021 до договору від 20.05.2019, адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу клієнту у господарському провадженні у справі по стагненню заборгованості з Головного управління ДПС у місті Києві перед клієнтом, яка утворилась на дата укладання додаткової угоди.
У п.1.3 додаткової угоди вказано, що адвокат надає правову допомогу у вигляді:
- забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у зазначеному в п.1.1 господарському провадженні;
- ознайомлення адвокатом із документами щодо несплати Головним управлінням ДПС у місті Києві заборгованості за поставлений природний газ;
- підготовка позовної заяви до Господарського суду міста Києва та всіх інших необхідних документів і матеріалів, що будуть необхідними під час розгляду господарської справи;
- надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню у разі порушення;
- представництво інтересів клієнта у судах під час здійсненння судочинства, а також і інших державних органах, установах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно п.2.5 додаткової угоди клієнт сплачує гонорар протягом 60 днів з моменту підписання акту.
Одночасно, відповідно детального опису наданої професійної правоничої допомоги адвокатом надано такі описи: ознайомлення адвокатом із документами щодо несплати Головним управлінням ДПС у місті Києва заборгованості за поставлений газ (2 години, 5000 грн); підготовка та направлення претензії №53 від 13.10.2021 щодо несплати заборгованості (1 година 2500 грн); підготовка позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області (3 години, 7500 грн).
Згідно змісту акту про прийняття-передачу наданих послуг адвокат надав клієнту правничу допомогу у справі №910/19088/21 у господарському спорі про стягнення з Головного управління ДПС у м.Києві заборгованості за поставлений газ, а клієнт прийняв її в повному обсязі. В акті вказано, що адвокатом було надано наступні послуги:
- ознайомлення адвокатом із документами щодо несплати Головним управлінням ДПС у місті Києві заборгованості за поставлений природний газ (2 години, 5000 грн);
- підготовка та направлення претензії №53 від 13.10.2021 щодо несплати заборгованості (1 година 2500 грн);
- підготовка позовної заяви та розрахунку штрафних санкцій до Господарського суду Дніпропетровської області (3 години, 7500 грн).
Наразі, суд критично ставиться до заперечень відповідача щодо дати складання акту прйимання-передачі, а також наведення в ньому даних про подачу позову до Господарського суду Дніпропетровської області, оскільки фактично в акті міститься посилання на унікальний номер справи, який було присвоєно Господарським судом міста Києва, а саме №910/19088/21, провадження у якій було відкрито ухвалою від 25.11.2021, що фактично вказує наявність в акті помилок.
За висновками суду, вказані вище помилки не можуть бути підставою для зменшення судом витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, оскільки можуть вказувати лише на надлишковий формалізм у їх оцінці, проте ніяким чином не наявність доказів неспівмірності витрат.
Одночасно, суд вважає за доцільне зменшити суму витрат, що підлягає розподілу на 2500 грн, які в акті про прийняття-передачу наданих послуг, а також детальному описі наданої професійної правоничої допомоги вказані як вартість послуг підготовка та направлення претензії №53 від 13.10.2021 щодо несплати заборгованості, оскільки фактично такі послуги не є предметом додаткової угоди №12/21 від 11.10.2021.
Твердження відповідача стосовно відсутності в матеріалах справи доказів оплати позивач послуг професійної правничої допомоги суд також вважає безпідставними, оскільки
витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України). Вказану правову позицію висловлено у постанові від 03.10.2019р. об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19.
Тобто, виходячи з представлених заявником до матеріалів справи документів, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розподілу за наслідками розгляду справи витрат позивача на професійну правочину допомогу в розмірі 12500 грн.
У ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України вказано, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи вище викладене у сукупності, виходячи з висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог судовий збір та витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 12500 грн підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 145, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" до Головного управління ДПС у м.Києві про стягнення основного боргу в сумі 68 045,99 грн, інфляційних втрат в сумі 4831,20 грн, 3% річних в сумі 1538 грн та пені в розмірі 7 777,64 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Головного управління ДПС у м.Києві (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.33/19, код 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" (04080, місто Київ, вул.Новокостянтинівська, будинок 13/10, офіс 201, ЄДРПОУ 41427817) основний борг в сумі 43670 (сорок три тисячі шістсот сімдесят) грн 16 коп., 3% річних в сумі 983 (дев'ятсот вісімдесят три) грн 48 коп., інфляційні втрати в сумі 2637 (дві тисячі шістсот тридцять сім) грн 06 коп., судовий збір в сумі 1306 (одна тисяча триста шість) грн 07 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7192 (сім тисяч сто дев'яносто дві) грн 04 коп.
3. В задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу на суму 24375,83 грн, пені на суму 7 777,64 грн, 3% річних на суму 554,52 грн грн та інфляційних втрат в розмірі 2194,14 грн відмовити.
4. Судовий збір в сумі 963,93 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7807,96 грн залишити за позивачем.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 22.06.2022.
Суддя В.В. Князьков