Справа № 761/8053/21
Провадження № 2-к/761/2/2022
Іменем України
15 червня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Бондар О.Д.,
за участі:
представника ОСОБА_1 : ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФМ Польща» про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання ТОВ «ФМ Польща» про надання дозволу на примусове виконання заочного вироку районного суду в місті Лодзь (Республіка Польща) від 06.02.2020 року, який набрав законної сили 24.03.2020 року, у справі №X GC 856/17 за позовом ТОВ «ФМ Польща» проти ОСОБА_1, ПАТ «ПЗУ Україна» про виплату 19288,05 Євро, та присуджено стягнути солідарно з ПАТ «ПЗУ Україна» та ОСОБА_1 , 19288,05 Євро суми основного боргу та 5% річних, розрахованих з 10.10.2017 року, а також 14 050,69 польських злотих у якості судових витрат на користь ТОВ «ФМ Польща».
Клопотання обґрунтоване тим, що заочним вироком районного суду в місті Лодзь (Республіка Польща) від 06.02.2020 року, який набрав законної сили 24.03.2020 року, у справі №X GC 856/17 за позовом ТОВ «ФМ Польща» проти ОСОБА_1, ПАТ «ПЗУ Україна» про виплату 19288,05 Євро, та присуджено стягнути солідарно з ПАТ «ПЗУ Україна» та ОСОБА_1 , 19288,05 Євро суми основного боргу та 5% річних, розрахованих з 10.10.2017 року, а також 14 050,69 польських злотих у якості судових витрат на користь ТОВ «ФМ Польща».
Як зазначає заявник, ОСОБА_1 та ПАТ «ПЗУ Україна» були належним чином повідомлені про розгляд справи районним судом в місті Лодзь (Республіка Польща), що підтверджується повідомленнями судів, рішення набрало законної сили та не виконане. А тому для можливості примусового виконання рішення іноземного суду представник заявника звернувся до суду з цим клопотанням.
Суд на виконання вимог ч.1 ст. 467 ЦПК України направив ОСОБА_1 та ПАТ «ПЗУ Україна» копію клопотання для надання заперечень проти нього.
ПАТ «ПЗУ Україна» після отримання клопотання своїм правом не скористались, заперечення проти клопотання не направили.
06.12.2021 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_1 на клопотання в яких він просить відмовити в наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду відносно нього за наступних підстав. Як зазначив ОСОБА_1 , він не був повідомлений про наявність відносно нього судового процесу у Польщі. Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 28.02.2019 року (справа №759/12038/18) було відмовлено у задоволенні виконання доручення Польського суду про вручення судових документів ОСОБА_1 на тій підставі, що особа відсутня за адресою, вказаною в дорученні. В зв'язку з неотриманням документів та неповідомленням про розгляд справи, як зазначає ОСОБА_1 , він був позбавлений можливості захищати свої права.Крім того, до клопотання надано лише витяг з судового рішення, з якого неможливо встановити обставини справи, та чому саме Польський суд розглядав справу, чи було повідомлено всіх учасників процесу. ОСОБА_1 вказує, що він не розуміє на яких підставах він опинився в статусі відповідача та боржника в Польському суді, оскільки він жодних цивільних, адміністративних або інших правопорушень на території Польщі не вчиняв.
Також у запереченнях ОСОБА_1 зазначає про відсутність компетенції суду, який виніс рішення (п.2 ст.50, ст.ст.33, 35 Договору про надання правової допомоги) та для встановлення компетентності саме Польського суду необхідно вивчити повний текст рішення, оскільки у відповідності до положень ст..ст.33 та 35 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, компетентним судом повинен бути саме суд за місцем знаходження відповідачів - в Україні.
В судове засідання представник заявника не з'явився, звернувся до суду із заявою про слухання клопотання в його відсутність та просив його задовольнити.
Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання що стосується його довірителя з підстав, викладених у запереченнях.
Представник ПАТ «ПЗУ Україна» в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив, заперечення на клопотання не подавав.
А тому на підставі положень ч.5 ст.467 ЦПК України суд продовжив розгляд клопотання у відсутність сторін, які не з'явились в судове засідання.
Вивчивши клопотання, розглянувши подані документи, вислухавши представника ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду за наступних підстав.
Згідно статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право»в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Статтею 462 ЦПК Українивизначено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Питання визнання та виконання в Україні рішень, винесених на території Республіки Польща, регулюється Договором між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого постановою Верховної Ради від 04.02.1994 року (далі - Договір).
Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (стаття 463 ЦПК України).
Статтею 49 Договору встановлено, що за умов, передбачених цим Договором, Договірні Сторони визнають і виконують на своїй території рішення, винесені на території іншої Договірної Сторони, а саме: 1) рішення судів з цивільних справ; 2) рішення судів з кримінальних справ в частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Положення пункту 1 застосовуються також до мирових угод з цивільних справ майнового характеру затверджених судом.
Стаття 50 Договору визначає наступні умови, за яких рішення Договірної Сторони визнається і виконується на території іншої Договірної Сторони: 1) згідно із законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене, воно набрало законної сили і підлягає виконанню, а в справах, що стосуються аліментних зобов'язань, також рішення, що не набрали законної сили, але підлягають виконанню; 2) суд, який виніс рішення, був компетентним на підставі цього Договору, а у випадку відсутності такого врегулювання в Договорі - на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; 3) сторона не була позбавлена можливості захисту своїх прав, а у випадку обмеженої процесуальної здатності - належного представництва, а зокрема, сторона, яка не прийняла участі в розгляді справи, отримала виклик в судове засідання своєчасно і належним чином; 4) справа між тими самими сторонами не була вже вирішена з винесенням рішення судом тієї Договірної Сторони, на території якої рішення судом тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, і якщо між тими самими сторонами не була раніше порушена справа в суді тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; 5) рішення органу третьої держави між тими самими сторонами і в тій самій справі не було вже визнане або виконане на території тієї Договірної Сторони, де рішення має бути визнане і виконане; 6) при винесенні рішення застосовано законодавство відповідно з цим Договором, а у випадку відсутності такого врегулювання у Договорі - на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.
Отже, однією з необхідних передумов для визнання і виконання рішення суду Договірної Сторони є надання стороні можливості захисту своїх прав при розгляді справи по суті, що передбачає, зокрема, отримання виклику в судове засідання своєчасно і належним чином.
Пунктом 2 частини другої статті 51 Договору про правову допомогу передбачено, що до клопотання про визнання і виконання рішення подається документ, який підтверджує, що сторона, відносно якої винесене рішення і яка не приймала участь у розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином, згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене.
Таким чином, порядок повідомлення учасника справи про судовий процес і вручення цій особі судової повістки (виклику в суд) регулюється правом держави, суд якої вирішує справу по суті (lexfori).
Відповідно до § 1 статті 1135-5 Цивільного процесуального Кодексу Республіки Польща сторона, яка проживає за кордоном, якщо вона не встановила уповноваженого на ведення справи, який проживає на території Польщі, повинна встановити уповноваженого на отримання кореспонденції в Республіці Польща. У разі не встановлення уповноваженого до отримання кореспонденції, призначена судова кореспонденція для цієї особи залишається в матеріалах справи як вручена.
На рівні внутрішнього законодавства України питання встановлення змісту норм права іноземної держави врегульовано статтею 8 Закону України "Про міжнародне приватне право". Відповідно до частини першої цієї статті при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.
З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів (частина друга статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Положення частини третьої статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" надають також особам, які беруть участь у справі, право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду у встановленні змісту цих норм.
Принцип належного здійснення правосуддя передбачає, що у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позиції сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (Рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, п. 30).
Стаття 52 Договору визначає порядок визнання і виконання рішення.
Визнання і виконання рішення належить до компетенції судутієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.
При розгляді справи суд обмежується перевіркою виконання умов, передбачених статтями 50 і 51.
Як вбачається з матеріалів справи, заочним вироком районного суду в місті Лодзь (Республіка Польща) від 06.02.2020 року, який набрав законної сили 24.03.2020 року, у справі №X GC 856/17 за позовом ТОВ «ФМ Польща» проти ОСОБА_1, ПАТ «ПЗУ Україна» про виплату 19288,05 Євро, присуджено стягнути солідарно з ПАТ «ПЗУ Україна» та ОСОБА_1 , 19288,05 Євро суми основного боргу та 5% річних, розрахованих з 10.10.2017 року до дня оплати, а також суму 14 050,69 польських злотих у якості судових витрат на користь ТОВ «ФМ Польща».
Цей заочний вирок набрав законної сили.
Як зазначив представник заявника в клопотанні, Шевченківський районний суд м.Києва вручив представнику ПАТ «ПЗУ Україна», а Святошинський районний суд м.Києва вручив ОСОБА_1 документи що стосуються розгляду справи районним судом в місті Лодзь (Республіка Польща).
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2018 року Шевченківським районним судом м.Києва представнику ПАТ «ПЗУ Україна» дійсно були вручені судові документи на 224 арк., що підтверджується «Підтвердженням про вручення документа». Вказане підтвердження не містить інформації які документи були вручені представнику страхової компанії. Однак представник ПАТ «ПЗУ Україна» не заперечував зазначеного факту.
В той же час, Святошинським районним судом м.Києва доручення Польського суду про вручення судових документів ОСОБА_1 через Головне територіальне управління юстиції у м.Києві на шістнадцяти аркушах було повернуто без виконання, оскільки ОСОБА_1 на судове засідання не з'явився, про які був повідомлений належним чином у зв'язку з чим у відповідності до положень ч.6 ст.501 ЦПК України документи вважаються врученими.
В той же час, ухвалою Святошинського районного суду м.Києвавід 28.02.2019 року (справа №759/12038/18) встановлено, що ОСОБА_1 був обізнаний про перебування в провадженні Святошинського районного суду м.Києва на виконанні доручення Польського суду про вручення документів. Однак ОСОБА_1 в судове засідання не з'являвся та повідомляв про неможливість прибуття в судові засідання.
Заперечуючи належне повідомлення про час та місце слухання справи, ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів, що в переліку документів, які були надіслані польським судом та які намагався вручити Святошинський районний суд м.Києва, не було повідомлення про час та місце розгляду справи.
Крім того ОСОБА_1 у власних запереченнях зазначав, що Польський суд не був компетентним при вирішенні справи, оскільки відповідачі перебувають на території України та саме українські суди мали б розглядати справу. При цьому ОСОБА_1 посилався на положення статей 33 та 35 Договору.
Щодо зазначеного варто зауважити наступне.
Стаття 20 Договору визначає, що якщо відповідно до положень цього Договору порушення справи належить до компетенції органів обох Договірних Сторін, а клопотання про порушення справи подано до органу однієї з них, то компетенція органу іншої Договірної Сторони виключається.
Стаття 33 визначає, що зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.
У справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно відповідача.
Компетенція, про яку йде мова в пункті 2, може бути змінена за згодою учасників договірних відносин.
Стаття 35 Договору визначає, що відповідальність за заподіяну шкоду, яка не виникає з договірних відносин (недозволені дії) визначається законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання. Однак, коли позивач і відповідач є громадянами однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.
У справах, зазначених у пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої мав місце випадок, що є джерелом зобов'язання, або на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач. Компетентним є також суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу позивач, якщо на тій території знаходиться майно відповідача.
ОСОБА_1 не надав суду доказів, що у відповідності до Договору справа мала розглядатись лише за законодавством України та компетентним судом є суд, на території України.
Частина 2 статті 468 ЦПК України передбачає випадки за яких у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;
3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;
9) в інших випадках, встановлених законами України.
Отже, оскільки судом під час розгляду клопотання не було встановлено підстав для відмови в наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, суд приходить до висновку про задоволення клопотання та надання дозволу на примусове виконання заочного вироку районного суду в місті Лодзь (Республіка Польща) від 06.02.2020 року, який набрав законної сили 24.03.2020 року, у справі №X GC 856/17 за позовом ТОВ «ФМ Польща» проти ОСОБА_1, ПАТ «ПЗУ Україна» про виплату 19288,05 Євро, яким присуджено стягнути солідарно з ПАТ «ПЗУ Україна» та ОСОБА_1 , 19288,05 Євро суми основного боргу та 5% річних, розрахованих з 10.10.2017 року по 28.02.2021 року що становить 3 271,70 Євро, а також 14 050,69 польських злотих у якості судових витрат на користь ТОВ «ФМ Польща».
Частиною 8 статті 467 ЦПК України визначено, що якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
Оскільки на момент вирішення клопотання (15.06.2022 року), згідно інформації розміщеної на сайті Національного банку України 1 Євро становить еквівалент 30,567 грн., 1 польський злотий становить еквівалент 6,5651 грн., тому із ОСОБА_1 та ПАТ «ПЗУ Україна» на користь ТОВ «ФМ Польща» підлягає стягненню 19 288,05 Євро, що становить еквівалент 589 577,82 грн., 14 050,69 польських злотих, що становить 92 244,18 грн. та 5% річних в сумі 3 271,70 євро, розраховані за період з 10.10.2017 року по 28.02.2021 року, що становить 3 271,70 Євро - еквівалент 100 006,05 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.258, 259, 260, 353, 354, 462-469 ЦПК України, суд, -
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФМ Польща» про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду - задовольнити.
Надати дозвіл на примусове виконання заочного вироку районного суду в місті Лодзь (Республіка Польща) від 06.02.2020 року, який набрав законної сили 24.03.2020 року, у справі №X GC 856/17 за позовом ТОВ «ФМ Польща» проти ОСОБА_1, ПАТ «ПЗУ Україна» про виплату 19288,05 Євро за яким стягнути солідарно з ПАТ «ПЗУ Україна» та ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФМ Польща» 19288,05 Євро суми основного боргу, що становить еквівалент 589 577,82 грн., 5% річних, розрахованих з 10.10.2017 року по 28.02.2021 року що становить 3 271,70 Євро та становить еквівалент 100 006,05 грн., а також 14 050,69 польських злотих, що становить еквівалент 92 244,18 грн. у якості судових витрат.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги, протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст ухвали виготовлено 20 червня 2022 року
Суддя: Н.Г. Притула