Справа № 357/4703/22
2/357/2181/22
"22" червня 2022 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О. В. оглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звільнення майна з-під арешту, -
16.06.2022 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати обтяження у вигляді арешту нерухомого майна за №9862836 від 26.05.2010 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна на все нерухоме майно яке належить ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АК №724405 від 25.05.2010 РВ ДВС Білоцерківського МРУЮ.
Суд, оглянувши матеріали справи, прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі з наступних підстав.
Як роз'яснено у пункті 1 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року № 5 в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
У пункті 5 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 03.06.2016р. «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна» судам роз'яснено, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження. У зв'язку із цим боржник не може пред'являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання. У разі пред'явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, а, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК.
Зі змісту позовної заяви, а саме з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ), вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , дійсно належить на праві спільної часткової власності (по 1/3 частці): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та 26.05.2010 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК №724405 Районного відділу ДВС Білоцерківського МРУЮ було накладено арешт на все нерухоме майно (реєстраційний номер обтяження 9862836), зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 (особою, майно якої обтяжується є ОСОБА_1 ).
Отже, в ході примусового виконання, 26.05.2010 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та в позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить скасувати арешт накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АК № 724405, винесеної 26.05.2010 Районним відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, та припинити обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, накладене на нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , районним відділом державної виконавчої служби.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, виконання судового рішення є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах - це особлива форма правосуддя, діяльність суду пов'язана із реалізацією судових актів у цивільних справах, яка здійснюється у формі «контрольного санкціонування» вчинення деяких процесуальних дій у виконавчому провадженні при розгляді цивільних справ, безпосереднього розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавців, як важливої гарантії захисту права особи у судовому цивільному процесі та розгляді різних позовів, які стосується заходів примусового виконання рішень.
Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, визначений у Розділі VІI Судовий контроль за виконанням судових рішень ЦПК України, який передбачає, що скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ.
В п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №6 ««Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначено, що відповідно до статті 383 ЦПК, частини першої статті 12, частини четвертої статті 82 Закону про виконавче провадження право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають лише сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. При цьому вони набувають процесуального статусу заявника. На підставі статті 8 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Отже, якщо позивач є боржником у виконавчому провадженні, то він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом передбачений ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи - боржника у виконавчому провадженні, внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження, шляхом оскарження боржником рішення, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19, у постанові Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі №607/3894/17, у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 554/7908/17-ц, у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, у постанові Верховного суду від 08.09.2021 у справі № 369/3757/20, від 19.01.2022 у справі № 577/4541/20.
Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 є боржником, на майно якого було накладено арешт (на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 ), суд приходить до висновку, що він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а тому слід відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Тому, враховуючи вищезазначене, суд відмовляє у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звільнення майна з-під арешту, та роз'яснює ОСОБА_1 , що він має право звернутися до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із відповідною скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, в порядку ст. 447, 448 ЦПК України. Крім того, суд роз'яснює, що в разі якщо арешт на нерухоме майно було накладено з метою виконання ухвали суду про забезпечення позову, то сторона по справі може звернутися до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову в порядку ст. 158 ЦПК України.
Керуючись ст. 186, 353 ЦПК України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звільнення майна з-під арешту.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала складена 22.06.2022.
СуддяО. В. Бондаренко