Справа № 357/175/22
2/357/1206/22
Категорія 38
23 червня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А. Ю. ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Верона» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,
У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 поштою звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вказаним позовом, в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 1517463 від 25.12.2019 року.
В обґрунтування позову вказував, що 25.12.2019 року між сторонами укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту (оферта) № 1517463, відповідно до якого позивач отримав позику в розмірі 4 000 грн. на строк 29 днів. Позивач вважає, що при укладенні вказаного договору порушено його права як споживача відповідно до Законів України «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист персональних даних», оскільки при видачі кредиту йому не надали письмово повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору. Зазначає про несправедливу та непропорційно велику суму компенсації за користування позики, що порушує п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», невідповідність п. 4.11 кредитного договору ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування», а також про порушення закону в частині неможливості відкликати свою згоду на обробку персональних даних, надану позичальником кредитору.
В позові ОСОБА_1 просив розглядати позовну заяву за його відсутності.
11.01.2022 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Цуранову А.Ю.
17.01.2022 року ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
В матеріалах справи містяться поштові повідомлення про отримання відповідачем 24.01.2022 року копії ухвали про відкриття провадження у даній справі та копії позовної заяви з додатками, а також про отримання позивачем 24.01.2022 року копії ухвали про відкриття провадження.
Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на адресу суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
25.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «ФК «Верона» із заявою на отримання позики. Відповідач надав пропозицію позивачу укласти договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту (оферта) № 1517463 в електронній формі шляхом розміщення його у мережі Інтернет, а саме на сайті відповідача.
Договір укладено в електронній формі та підписано позивачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором у відповідності до вимог ЗУ «Про електронну комерцію».
Згідно з умовами договору сторонами погоджено наступні істотні умови: п. 1.2 Загальний розмір наданої позики - 4 000 грн.; п. 1.3 Строк, на який надається позика - з 25.12.2019 року до 22.01.2020 року; п. 1.4 Проценти за користування позикою - нараховуються на суму позики, а у разі часткового погашення - на непогашену частину, та встановлюються в розмірі 1,90% від суми позики в день, що на рік становить 693,5%, Тип процентної ставки: фіксована; 1.5 Загальний розмір (сукупна вартість) позики становить 6 204 грн.; 4.2 Повернення позики та процентів - 22.01.2020.
Для можливості отримання фінансових послуг позикодавця, позивач пройшов процедуру реєстрації на сайті відповідача https://groshivsim.com/ або https://catcredit.net/, в результаті чого створено особистий кабінет (сторінку) позичальника.
Позивач ідентифікувалася на сайті відповідача, заповнив заяву (форму) на отримання фінансового кредиту, вказуючи повні, достовірні, особисті дані та інформацію про бажані параметри позики. На підставі вказаної позивачем інформації щодо отримання позики, в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача була сформована заява про прийняття пропозиції укласти договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (оферти).
На веб-сайті відповідача позивач ознайомився з Внутрішніми правилами та Примірним договором позикодавця, із політикою конфіденційності та захисту персональних даних, яка включає згоду споживача фінансових послуг на обробку персональних даних, а також із інформацією про фінансову послугу.
Позивач акцептував оферту, здійснивши дії спрямовані на укладання договору про надання кредиту і настання юридичних прав та обов'язків, заповнивши заявку на сайті позивача добровільно та з розумінням настання юридичних прав та обов'язків.
Вирішуючи справу по суті, суд виходить з наступного.
За змістом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі.
Укладенню електронного договору позики передували поетапні дії позивача з реєстрації як користувача на сайті відповідача шляхом створення унікального акаунту користувача (особистого кабінету) та заповнення анкети позичальника з його особистими персональними даними, паспортними даними, реєстраційним номером облікової картки платника податків, номерами контактних засобів зв'язку (телефонів), місця реєстрації та місця роботи, що не заперечується позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 6, ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 2, 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статтею 536 ЦК України закріплено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплатити проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ч. 1, 2 ст. 1054, ч. 1, 2 ст. 1056 ЦК України за договором позики (кредитним договором) позикодавець (кредитодавець) має право на одержання від позичальника процентів суми позики (кредиту), причому тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом (позикою), розміру облікової ставки та інших факторів.
Таким чином, презумпція свободи договору та диспозитивність законодавчої регламентації відносин позики і кредитування надають сторонам договору позики (кредитного договору) право самостійно визначати будь які умови договору, в тому числі розмір і порядок плати за користування позикою, за однією лише умови - щоб домовленість сторін не суперечила законодавству.
Сплата процентів за користування чужими грошовими коштами прямо передбачено чинним законодавством, обумовлена п. 6.2 договору позики, у зв'язку з чим аргументи позивача щодо непропорційно великої суми компенсації є безпідставними.
Нормами Цивільного кодексу України підтверджено можливість самостійного визначення сторонами порядку сплати та розміру плати залежно від низки факторів, серед яких, зокрема, строк користування позикою (кредитом). Тому умови про конкретний розмір плати за користування позикою, визначений залежно від конкретного строку користування позикою, і умови про збільшений розмір плати, що застосовується у разі порушення строків (термінів) повернення позики та перевищення встановленого договором строку користування позикою, повністю відповідають положенням закону і не суперечать актам чинного в Україні законодавства.
Умови Договору позики погодженні сторонами до його укладання, викладенні в тексті Договору позики у спосіб, що не допускає їх подвійного тлумачення, всі суми у їх грошовому вимірі, зобов'язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, відображенні у договорі позики.
Внаслідок відображення вказаних сум, зобов'язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, виключається будь-яка можливість впливу помилки чи обману щодо обставин, які мають істотне значення.
Через особливість укладання договору позики в електродній формі, тобто з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, яке здійснюється дистанційно відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», виключається прямий контакт позичальника з позивачем та можливість спонукання позичальника до укладання договору, можливість застосування до нього фізичного чи психічного тиску.
Таким чином, укладання договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, в тому числі позивача, шляхом вчинення спільних дій та не суперечать вимогам чинного законодавства.
Згода позивача з умовами надання позики на погоджених умовах та встановленням з відповідачем правових відносин підтверджена тією обставиною, що після отримання від ТОВ «ФК «Верона» суми позики, позивачем не здійснено зворотного переказу коштів відповідача як помилково одержаних.
Відповідно до п. 10.1 договору позики позивач підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є зрозумілими та справедливими, що під час укладання договору він не знаходиться під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафам, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно, встановлення сторонами в договорі позики неустойки за порушення строків виконання грошового зобов'язання у вигляді пені та погодження її розміру на рівні 2,9% від загальної суми платежів за кожен день прострочення (п.п. 6.2 договору позики), що відповідає вимогам законодавства та є результатом вільного волевиявлення сторін правочину, в тому числі позивача.
Умови оспорюваного позивачем договору позики не суперечать нормам чинного законодавства України та погодженні сторонами договору позики відповідно до ст. 6, 536, 626-628, 1046, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагента, здійснення оплати за користування чужими грошовими коштами, правових наслідків порушення зобов'язання.
Умовами оспорюваного договору позики не вбачається порушення прав позивача.
Разом з тим, умови договору позики не є такими, що суперечать вимогам п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», а з наданих позивачем доказів неможливо встановити черговість погашення заборгованості позичальника за сплаченими коштами, тому в цій частині доводи позивача є недоведеними.
Щодо аргументів позивача, що кредит є споживчим.
З норм статтей 1, 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 11, 12 ЗУ «Про споживче кредитування» вбачається, що споживчий кредит - це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг, і який повертається. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити.
Суб'єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традиційно кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадними та іпотечними банками. У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитування такого суб'єкта як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. Об'єктом споживчого кредиту є витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи: 1) витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність); 2) витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна).
Враховуючи вищевикладене, наявні підстави вважати, що оскаржуваний договір не є споживчим кредитом, оскільки умовами цього договору не передбачено використання позики у розмірі 4 000 грн. на придбання товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 5,6 ст. 81 ЦПК України).
За змістом матеріалів справи та наявних у справі доказів вбачається, що оспорюваний позивачем договір позики не суперечить нормам чинного законодавства України та погоджений сторонами відповідно до норм Цивільного кодексу України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору конрагентів, здійснення оплати за користування чужими коштами, а також оспорюваним договором позики не порушуються права позивача як позичальника, суд дійшов висновку про необхідність в задоволенні позову відмовити.
Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 89, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення (підписання) до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення (підписання), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СуддяА. Ю. Цуранов