Справа № 135/1401/19
Провадження № 2/135/4/22
іменем України
14.06.2022 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідачів ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин Вінницької області заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов'язаних з прибуттям до суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від імені та в інтересах якого діє законний представник Січкаренко Ліна Семенівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання права власності на спадкове майно,
В провадженні суду перебувала цивільна справа 135/1401/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від імені та в інтересах якого діє законний представник Січкаренко Ліна Семенівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання права власності на спадкове майно.
Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 11.05.2022 позовні вимоги задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67,00 кв.м, житловою площею 40,40 кв.м у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 19/600 частини комплексу будівель та спору, загальна площа яких 2861,3 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
16.05.2022 від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, в якій вона просить суд стягнути з відповідачів на її користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн, а також 10 000 грн витрат, пов'язаних із прибуттям адвоката в судові засідання.
До заяви додано: угоду про надання правничої (правової) допомоги № 284 від 21 серпня 2019 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 21 серпня 2019 року серії КВ № 090108, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №5037 №5037 від 20.06.2012, копію посвідчення адвоката, копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, акт про надання послуг від 11 травня 2022 року.
ОСОБА_1 не надала документів, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо).
Ухвалою суду від 16.05.2022 заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від імені та в інтересах якого діє законний представник Січкаренко Ліна Семенівна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання права власності на спадкове майно призначено до розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник підтримали заяву про стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов'язаних із прибуттям до суду. На обґрунтування своєї позиції позивач ОСОБА_1 зазначила, що для захисту своїх прав та законних інтересів у даному спорі вона 21.08.2019 уклала з адвокатом Плоскодняк О.В. договір про надання правничої (правової) допомоги № 248. Посилаючись на положення статті 137 ЦПК України, норми Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» вказувала, що витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено. Зазначала, що на момент звернення до суду із вказаною заявою вона не сплатила витрати за надану їй правничу допомогу, однак обсяг наданих адвокатом послуг, виконаних робіт та їх вартість підтверджено належними доказами (угода про надання правничої (правової) допомоги № 284 від 21 серпня 2019 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 21 серпня 2019 року серії КВ № 090108, копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №5037 №5037 від 20.06.2012, копія посвідчення адвоката, копія витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, акт про надання послуг від 11 травня 2022 року). На підтвердження витрат на забезпечення прибуття адвоката власним транспортом з м. Києва до м. Ладижина Вінницької області в судові засідання є виписка з карткового рахунку представника позивача Плоскодняк О.В. від 08.06.2022, в якій містяться відомості про поповнення готівкою в терміналі самообслуговування 12.11.2019 ОСОБА_1 карткового рахунку на суму 8 000 грн та виписку з карткового рахунку ОСОБА_2 від 08.06.2022, в якій містяться відомості про поповнення готівкою в терміналі самообслуговування 30.08.2019 ОСОБА_7 карткового рахунку на суму 2 000 грн. При цьому вказала на те, що витрати на суму 2 000 грн проводилися із рахунку матері позивача ОСОБА_8 .
Представник відповідача ОСОБА_3 заперечуючи щодо задоволення заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат між сторонами, виходив із того, що позивачем не надано доказів оплати витрат на професійну правничу допомогу, а тому вони не підлягають відшкодуванню.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення з питань стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, суд зважає на таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку,
що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства
є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін
до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів
у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови,
що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Установлено, що ОСОБА_1 звертаючись до суду із позовною заявою просила стягнути з відповідачів на її користь понесені судові витрати на судовий збір та інші понесені судові витрати (а.с. 2-8, т. 1).
До закінчення судових дебатів у справі ОСОБА_1 зверталася до суду із заявою, в якій просила стягнути з позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу, вказавши, що інші докази таких витрат будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення судового рушення (частина восьма статті 141 ЦПК України). Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 11 травня 2022 року не вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
16.05.2022 від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, в якій вона просить суд стягнути з відповідачів на її користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн, а також 10 000 грн витрат, пов'язаних із прибуттям адвоката в судові засідання.
При цьому позивач ОСОБА_1 вказала, що вона не сплатила витрати за надану їй правничу допомогу, однак обсяг наданих адвокатом послуг, виконаних робіт та їх вартість підтверджено належними доказами, а саме: угодою про надання правничої (правової) допомоги № 284 від 21 серпня 2019 року, ордером на надання правничої (правової) допомоги від 21 серпня 2019 року серії КВ № 090108, копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №5037 №5037 від 20.06.2012, копією посвідчення адвоката, копією витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, актом про надання послуг від 11 травня 2022 року.
Установлено, що заявник та його представник не надали суду документів, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжні доручення
з відміткою банку або інші банківські документи).
Представник відповідача Конякін М.С. заперечуючи щодо задоволення заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат між сторонами, виходив із того, що позивачем не надано доказів оплати витрат на професійну правничу допомогу.
Проте, суд не бере до уваги дані аргументи, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Тобто, вказана судова практика є незмінною.
Таким чином, позивачем підтверджено обсяг наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України).
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19); від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
З акту про надання послуг від 11 травня 2022 року установлено, що 21.08.2019 між адвокатом Плоскодняк О.В. та Закерничною О.С. укладено угоду про надання правової допомоги/договір №284/08/2019, згідно з яким клієнт доручає, а адвокат приймає доручення про надання правової допомоги згідно чинного законодавства України про види адвокатської діяльності. Гонорар обчислюється у фіксованій сумі, розмір гонорару за погодженням сторін. Даним актом сторони підтвердили, що згідно угоди про надання правової допомоги/договір №284/08/2019 від 21.08.2019 ОСОБА_1 надано наступну професійну правничу допомогу: попереднє вивчення матеріалів, формування правової позиції та на надання консультацій - 2 години; опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини та судової практики - 2 години; збір доказів; підготовка позовної заяви про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом та підготовка копій документів і формування додатків до позову - 2 години; підготовка заяви про витребування доказів - 1 година; ознайомлення з матеріалами справи (21.05.2020, 14.09.2020, 24.02.2021, 03.09.2021) - 2 години; підготовка заяви про забезпечення доказів - 1 година; представництво в судових засіданнях Ладижинського міського суду Вінницької області - 5 годин; підготовка апеляційної скарги на ухвалу суду від 26.08.2021 - 2 години; представництво в судовому засіданні Вінницького апеляційного суду (1 судове засідання, призначене на 28.10.2021) - 1 година. На виконання умов договору в цілому адвокатом витрачено 20 годин часу. Таким чином в рамках договору загальна вартість виконаних робіт складає 30 000 грн (з розрахунку 1 500 грн за 1 годину роботи адвоката х 20 годин =30 000 грн). Обсяг наданої правничої допомоги виконаний адвокатом в повному обсязі, якісно та своєчасно. Будь- яких претензій сторони один до одного не мають.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Поряд з чим судом беруться до уваги вимоги п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України згідно з якою інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У абзаці 2 пункту 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
З урахуванням наведеного вище, враховуючи, що вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову у даній справі точно визначити неможливо, суд вважає за необхідне розподілити між сторонами порівну витрати на правничу допомогу.
Таким чином на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн (30 000:2), що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
Щодо заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат на проїзд до суду та витрат на пальне слід зазначити наступне.
Щодо витрат на забезпечення прибуття адвоката в судові засідання з м. м. Києва до м. Ладижина у розмірі 10 000 грн суд керується висновками Верховного Суду про те, що ці витрати не можуть бути віднесені до витрат на правову допомогу, а відповідно до положень ст. 138 ЦПК України є витратами сторони, що пов'язані із явкою до суду її представника.
Згідно з статтею 138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини дев'ятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Суд зауважує, що запровадження законодавцем граничного розміру (верхньої межі) компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані з прибуттям до суду, покликане насамперед запобігти завищенню розміру цих витрат та попередженню зловживання таким правом.
Таке правове регулювання порядку здійснення цивільного судочинства не може обмежувати та/або заперечувати право сторони, на користь якої ухвалене судове рішення та яка понесла витрати, пов'язані з прибуттям до суду, й підтвердила їх документально, на компенсацію цих витрат.
Граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», згідно з додатком до якої витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
У свою чергу, питання, пов'язані з відшкодуванням витрат на відрядження унормовані постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59.
За змістом пунктів 7, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються, окрім іншого, витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).
Витрати на проїзд державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, у м'якому вагоні, суднами морського та річкового транспорту, повітряним транспортом за квитками 1 класу та бізнес-класу, фактичні витрати, що перевищують граничні суми витрат на найм житлового приміщення та на перевезення багажу понад вагу, вартість перевезення якого входить до вартості квитка того виду транспорту, яким користується працівник, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з підтвердними документами.
Відповідно до пунктів 6, 7 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59 витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.
Пунктом 14 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59 визначено, що підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України.
У абзаці сімнадцятому статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
Водночас як пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98, так і пунктом 12 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59 передбачено, що у разі відрядження за кордон на службовому автомобілі витрати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу відповідно до затвердженого маршруту.
Таким чином, сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень і на користь якої ухвалене судове рішення, має право на компенсацію здійснених нею та підтверджених документально витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, які не можуть перевищувати встановлені законодавством, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1988 року № 59.
Водночас вказані вище нормативно-правові акти органів виконавчої влади передбачають можливість відшкодування витрат на проїзд в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі), або ж витрат на пально-мастильні матеріали, які відшкодовуються з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу відповідно до затвердженого маршруту.
Отже, вирішуючи питання про відшкодування стороні витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалася особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально.
Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті затверджено наказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43 і призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним в постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20).
Як встановлено судом на підтвердження витрат на забезпечення прибуття адвоката власним транспортом з м. Києва до м. Ладижина Вінницької області в судові засідання стороною позивача надано виписку з карткового рахунку представника позивача Плоскодняк О.В. від 08.06.2022, в якій містяться відомості про поповнення готівкою в терміналі самообслуговування 12.11.2019 ОСОБА_1 карткового рахунку на суму 8 000 грн та виписку з карткового рахунку ОСОБА_2 від 08.06.2022, в якій містяться відомості про поповнення готівкою в терміналі самообслуговування 30.08.2019 ОСОБА_7 карткового рахунку на суму 2 000 грн.
Суд вважає, що вказані виписки з карткового рахунку не є належним та допустимим доказом понесених представником позивача витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, зокрема на пальне, оскільки не містять відомостей в підтвердження отримання пального (із зазначенням дати такого отримання та кількості пального) водієм для переїзду з м. Києва до м. Ладижина Вінницької області для участі у судовому засіданні. Будь-яких інших доказів (квиток, квитанція, шляховий лист тощо) на підтвердження розміру указаних витрат суду не надано.
Оскільки обов'язок доказування складу та розміру понесених позивачем судових витрат покладається на нього, суд доходить висновку, що позивач не довів понесення ним витрат внаслідок прибуття до суду належними та допустимими доказами, а тому в цій частині заява про відшкодування не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з вимогами п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір. Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
За таких обставин, враховуючи те, що позивачем сплачено судовий збір в сумі 9605 грн, судом позовні вимоги задоволені частково, відтак з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню половина ставки судового збору, яка сплачена при поданні позовної заяви 4 802 грн 50 коп. (9605:2=4802,50).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 270 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов'язаних з прибуттям до суду задовольнити частково.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_5 від імені та в інтересах якого діє законний представник Січкаренко Ліна Семенівна на користь ОСОБА_1 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.
У стягненні решти витрат на правничу допомогу та витрат, пов'язаних витрат, пов'язаних з прибуттям до суду відмовити.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_5 від імені та в інтересах якого діє законний представник Січкаренко Ліна Семенівна на користь ОСОБА_1 4 802 грн 50 коп. витрат за сплату судового збору при подачі позову до суду.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення додаткового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього додаткового рішення.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст додаткового рішення складено 20.06.2022.
Суддя