Справа № 308/8235/21
16 червня 2022 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Хамник М.М.,
за участю секретаря судових засідань Івашко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Керівника Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки, -
за участю :
представника позивача - прокурора Губаля О.В.,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дідо А.М.,
Керівник Ужгородської окружної прокуратури звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що рішенням Ужгородської міської ради від 28.08.2018 за № 1224 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» ОСОБА_1 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером» 2110100000:48:001:0100, площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 , поз. 187 з передачею її у власність.
Вказану земельну ділянку за договорами купівлі-продажу від 05.07.2019 відчужено ОСОБА_2 . Разом з тим, як встановлено в ході моніторингу реєстру речових прав на нерухоме майно, вказаний громадянин вже скористався своїм правом на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення Великолазівської сільської ради від 17.01.2013 за № 807 щодо передачі у власність земельної ділянки за кадастровим номером 2124881200:13:016:0002 у розмірі 0,0884 га.
Отже, вказане рішення за №1224 від 28.08.2018 «Про затвердження» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність Ужгородської міської ради в частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:48:001:0100, площею 0,0600га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у приватну власність прийнято всупереч вимогам земельного законодавства України, у зв'язку з чим прокурор просить визнати незаконним вказане рішення, а земельну ділянку витребувати на користь територіальної громади
Відповідачі відзиву на позовну заяву не подали.
Ухвалою суду від 01.07.2021 вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:48:001:0100, площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, в районі АДРЕСА_1 (масив 2), поз. 187 в частині заборони відчуження.
Ухвалою суду від 18.10.2021 відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 25.05.2022 у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про залишення позовної заяви без руху відмовлено. Закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті на 10год.00хв. 16 червня 2022 року.
Відповідач Ужгородська міська рада явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, подала клопотання про розгляд справи без її участі.
Відповідач ОСОБА_1 04.05.2022 подав заяву про розгляд справи без його участі за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.
Прокурор у судовому засіданні просив задоволити позов у повному обсязі з наведених у ньому мотивів. Просив судові витрати покласти на відповідача 1 та 2, оскільки саме внаслідок їх неправомірних дій виник спір.
Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Дідо А.М., просив відмовити у задоволенні позову посилаюсь на відсутність повноважень прокурора на звернення з позовом. Крім того зазначає, що при відчуженні земельної ділянки відсутній дефект волі власника, на який посилається прокурор у своїй позовній заяві, а відтак відсутні правові підстави для витребування земельної ділянки у добросовісного набувача, яким є його довіритель. Крім того витребування земельної ділянки у добросовісного набувача є непропорційним втручанням держави у права особи, позаяк накладає на неї надмірний тягар подальшого захисту своїх майнових прав.
Дослідивши матеріали справи та усі зібрані по справі докази, давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно із ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Конституції України, ч. 1 ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Право власності на землю гарантується (ч. 2 ст. 14 Конституції України). Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Судом встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради від 28.08.2018 за № 1224 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» ОСОБА_1 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером» 2110100000:48:001:0100, площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 , поз. 187 з передачею її у власність (а.с.16).
У подальшому ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2019.
Про вчинений правочин приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Борисовою Оленою Станіславівною 05.07.2019 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 за №1640193821101.
Також судом встановлено, що за рішенням Великолазівської сільської ради Ужгородського району від 17.01.2013 ОСОБА_1 затверджено технічну документацію на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0884га та передано вказану земельну ділянку у власність (а.с.17).
Таким чином, відповідачем повторно отримано безкоштовно у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідно до статей 81, 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з частиною шостою, восьмою та дев'ятою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у приватну власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Водночас відповідно до частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться лише один раз по кожному виду використання.
Таким чином, передбачена ст. ст. 116, 121 Земельного кодексу Україні одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалась своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої ст. 121 Земельного кодексу України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає різницю між гранично можливою та раніше отриманою у власність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного, суду від 20 травня 2020 у справі № 706/1685/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 545/1450/17 та від 27 жовтня 2020 року у справі № 381/375/19, а також Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №496/2866/16-ц.
Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадянка юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до вимог ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За ч.1 ст. 21 ЦК України, Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на таке, положення ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 84, ст. 122 ЗК України, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності.
В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безкоштовне отримання у власність земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок - держави, тобто внаслідок порушення закону не лише ОСОБА_1 , а й службовими особами органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією земельною ділянкою - Ужгородської міської ради. При цьому, ОСОБА_2 придбала вказану земельну ділянку у особи, яка, з огляду на зазначені обставини, не мала права її отримувати та відповідно у подальшому відчужувати.
За таких обставин, витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 становить «суспільний», «публічний» інтерес оскільки вказане є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земель для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.
«Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності. Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні в розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави із забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, який порушуючи закон шляхом надання недостовірної інформації органу державної влади, набув право власності на неї та у подальшому відчужив її на користь ОСОБА_2 .
У зв'язку із тим, що ОСОБА_1 , зловживаючи своїм правом, набув спірну земельну ділянку у власність внаслідок вчинення неправомірних дій, а саме: не повідомив Ужгородську міську раду про те, що раніше скористався правом на безоплатне отримання земельної ділянки для аналогічних потреб на території іншої територіальної громади, отримав незаконні переваги порівняно з іншими громадянами, чим порушено суспільний інтерес на законність у цій сфері, порушено гарантовану статтею 21 Конституції України рівність прав всіх громадян, оскільки кожен громадянин має право лише одноразово використати своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для певної категорії потреб.
Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З огляду на подальше відчуження незаконно переданого у приватну власність майна (земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:48:001:0100, площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі), інтереси власника - держави (в особі територіальної громади міста Ужгорода) порушені.
Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Так, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Вказана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Згідно із п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК).
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України (п. 26 Постанови Пленуму).
Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.
У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту (зокрема й такий спосіб захисту як визнання недійсним договору купівлі - продажу). У таких відносинах захист прав особи, яка є власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, за наявності підстави, визначеної ст. 388 ЦК України, яка дає право витребувати майно у набувача майна за відплатним договором. До такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 04.12.2012 у справі № 3- 55гс12.
Разом з тим рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Пунктом 10 цієї ж постанови визначено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду (в постанові від 12.02.2020 у справі П/811/1640/17) звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
В разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. Суд вважає доведеною обставину незаконного вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, оскільки відповідач ОСОБА_1 набув право власності на землю без відповідної правової підстави.
Враховуючи викладене, рішення Ужгородської міської ради від 28.08.2018 за № 1224 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в частині затвердження ОСОБА_1 проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером» 2110100000:48:001:0100, площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 , поз. 187 з передачею її у власність є незаконним та підлягає скасуванню, а вказана земельна ділянка - витребуванню у добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Ужгорода.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та існування правових підстав для їх задоволення.
Суд критично оцінює доводи представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Дідо А.М., щодо відсутності повноважень прокурора на звернення до суду з позовом, оскільки такі доводи спростовані судом в ухвалі від 25.05.2022.
Щодо інших доводів адвоката Дідо А.М., зокрема, відсутності дефекту волі власника земельної ділянки, непропорційності втручання у право власності особи, то такі аргументи спростовані у мотивувальній частині цього рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, підлягають стягненню з відповідачів Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 в рівних частинах на користь позивача судові витрати в сумі 5675грн., по 2837грн. 50 коп. з кожного.
Керуючись ст. 4,5, 13, 76, 81, 141 263-265, 268, 273ЦПК України, суд,-
Позов керівника Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки, - задоволити повністю.
Визнати незаконним та скасувати рішенням Ужгородської міської ради від 28.08.2018 за № 1224 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» в частині затвердження проекту із землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером» 2110100000:48:001:0100, площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 , поз. 187 з передачею її у власність.
Витребувати від ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:48:001:0100, площею 0,0600 га вартістю 100169,92грн. на користь територіальної громади міста Ужгород.
Після набрання чинності даним рішенням суду скасувати заходи забезпечення позову, вжиті згідно з ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 01.07.2022 якою накладення арешт на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:48:001:0100, площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, в районі АДРЕСА_1 (масив 2), поз. 187 в частині заборони відчуження .
Стягнути із Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури сплачений судовий збір в розмірі 5675 (п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять)грн. 00коп. по 2837грн. 50 коп. з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду буде складено, у строк визначений ч. 6 ст. 259 ЦПК України.
Сторони у справі:
Позивач: Ужгородська окружна прокуратура. Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Небесної Сотні, 6 , e-mail: Uzhgorod.misto@zak.gp.gov.ua.
Відповідач 1: Ужгородська міська рада. Адреса: 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, З код 33868924.
Відповідач 2: ОСОБА_1 . Адреса: АДРЕСА_2 код НОМЕР_1 .
Відповідач 3: ОСОБА_2 . Адреса: АДРЕСА_3 код НОМЕР_2 .
Повне рішення складено 16.06.2022.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області М.М. Хамник