Справа №760/6855/22 1-кп/760/2127/22
22 червня 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному провадженні обвинувальний акт, складений 14.06.2022 року прокурором Солом'янської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021105090004490 від 18.12.2021 року щодо
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у росії, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України,
17.12.2021 року о 18:55 години ОСОБА_4 під час проходження прикордонного контролю, перебуваючи в окремому контрольно-пропускному пункті «Київ», що за адресою: м. Київ, вул. Медова, 2, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій та керуючи ними, діючи умисно з метою звільнення від обов'язку перебування на самоізоляції в запобіганні поширення СОVID-19 та зменшення кількості хворих з тяжким перебігом СОVID-19 в порушення вимог підпункту 3 пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами та доповненнями, як підставу звільнення від обов'язку перебування на самоізоляції в запобіганні поширення СОVID-19 та зменшення кількості хворих з тяжким перебігом СОVID-19 на території України надав працівникам Державної прикордонної служби України завідомо підроблений документ, а саме: міжнародне свідоцтво про вакцинацію/профілактику на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке посвідчено лікарем ПП «Медичний центр «Інтерсоно» ОСОБА_5 , достовірно знаючи, що він не проходив установленої законом процедури отримання такого документу та що таке є підробленим, чим здійснив використання завідомо підробленого документу.
Відповідно до відповіді ПП «Медичний центр «Інтерсоно» лікар ОСОБА_5 не працює та не працював, гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вакцинацію в закладі не проходив, свідоцтво про проведення вакцинації гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не видавалося.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив використання завідомо підробленого документа, тобто, кримінальний проступок, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України.
Зазначені обставини, які встановлені органом досудового розслідування, не оспорюються учасниками судового провадження, які надали згоду щодо розгляду обвинувального акта за їх відсутності, а обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку. А тому суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч. 2 ст. 382 КПК України.
Так, згідно заяви обвинуваченого ОСОБА_4 щодо визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні, убачається, що ОСОБА_4 визнає свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, та згодний зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами вчинення кримінального правопорушення, що викладені вище. Ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження вироку та згодний на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні. Вказана заява написана обвинуваченим у присутності захисника ОСОБА_6 .
Як наслідок, обставини щодо учинення кримінального проступку установлені органом досудового розслідування сприймаються судом, як дійсні.
Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, суд дійшов висновку про те, що дії ОСОБА_4 вірно кваліфіковано за ч. 4 ст. 358 КК України.
При цьому, суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, уважає таку кваліфікацію дій обвинуваченого дійсною та вірною.
Так, як відповідно до примітки ст. 358 КК під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Суд переконався, що обвинувачений беззаперечно визнав свою вину в повному обсязі і погодився із встановленими досудовим розслідуванням фактичними обставинами, які викладені в обвинувальному акті, та не заперечує їх.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України не здійснювалось.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи покарання, судом враховано те, що обвинувачений вчинив кримінальний проступок, що відповідно до класифікації кримінальних правопорушень не належить до злочинів, та свідчить про незначну суспільну небезпеку вчиненого ним діяння; не працює, раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває, характеризується посередньо.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Призначаючи покарання, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обираючи вид покарання суд приймає до уваги характер вчиненого кримінального проступку, особу обвинуваченого, який є таким, що раніше не судимий, однак притягувався до кримінальної відповідальності, те, що він щиро розкаявся у вчиненому.
У цій справі, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Як убачається з вимоги (а.п. 63) ОСОБА_4 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, хоча на день розгляду справи є несудимим.
Таким чином, ОСОБА_4 , будучи особою, яка чітко розуміла наслідки невідворотності покарання за вчинення незаконних дій, знову вчинив умисне кримінальне правопорушення.
Одночасно судом враховується те, що санкцією ч. 4 ст. 358 КК України передбачено як альтернативні такі види основних покарань: штраф, арешт або обмеження волі.
Оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_4 працює на даний час і має дохід, який би давав можливість сплатити штраф у розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 358 КК України, суд вважає призначення покарання у виді штрафу недоцільним. Тим більше, таке покарання, на думку суду, не буде сприяти виправленню ОСОБА_4 , оскільки він вчиняє злочин не вперше, висновків не робить.
А тому, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді арешту, в межах санкції статті, передбаченої ч. 4 ст. 358 КК України.
На думку суду, покарання у виді арешту, у даному випадку, є доречним та забезпечить виправлення засудженого, який має усвідомити свою поведінку саме в умовах ізоляції від суспільства.
У конкретно даному кримінальному провадженні, судом враховується, що обвинувачений висновків для себе не робить, на шлях виправлення не стає, а тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_4 необхідно призначити йому покарання у виді арешту, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченою кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння.
Даних, які унеможливлювали б призначення такого виду покарання, у відповідності до вимог ст. 60 КК України, судом не встановлено.
При цьому суд враховує особу обвинуваченого, те, що він свою вину визнав повністю, кається, а тому суд вважає, що призначене покарання має бути у мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 358 КК України.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості й не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного й особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Вказане покарання суд призначає, в тому числі, з врахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 634/609/15-к, де останній роз'яснив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Також ККС ВС зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Верховний Суд звернув увагу, що дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Правових підстав для призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання, тобто на підставі ст. 69 КК України, чи застосування ст. 75 КК України, враховуючи перелічені вище конкретні обставини у їх сукупності та дані про особу винного, його ставлення до вчиненого, суд не знаходить.
Так, описані вище дані про особу обвинуваченого, визнання ним вини, щире каяття, дають лише підстави для призначення покарання у виді арешту у мінімальній межі відповідної статті, а не застосування ст. 69 КК України.
Застосування інституту умовного звільнення (ст. 75 КК України), по-перше, не передбачене до даного виду покарання вимогами ч. 1 ст. 75 КК України; по-друге, до призначеного обвинуваченій покарання не сприятиме меті покарання та не буде достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Підстав для вирішення питань, пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що, відповідно до ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений, потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.
Процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 373, 374, 375, 376, 381-382 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, та призначити йому покарання у виді арешту на строк 1 місяць.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 відраховувати з дня його затримання у ході виконання цього вироку.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід обвинуваченому - не обирати.
Речові докази по справі: лазерний диск (а.п. 17), підроблене міжнародне свідоцтво (а.п. 35, 36) - зберігати у матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1